5/7 частин спірного житлового будинку чинив їй перешкоди у належному користуванні будинком, в тому числі різними способами намагався проникнути в належну їй частину житла та отримати вільний доступ до нього, внаслідок чого вона вимушена була неодноразово звертатися до суду та правоохоронних органів за захистом своїх прав, відновлення становища, яке існувало до порушення, встановлення порядку користування майном.

З метою виправдання своїх дій ОСОБА_2 посилався на договір дарування від 01 квітня 2011 року зі змінами до нього від 23 липня 2015 року, зазначаючи, що житлові кімнати в яких вона проживає входять до складу його 5/7 частин і належать йому особисто, оскільки визначені у договорі від 23 липня 2015 року.

Разом з тим, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 жовтня 2018 року у справі № 750/5149/18 витлумачено договір дарування 3/7 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами укладений 27 грудня 1994 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений 27 грудня 1994 року в частині предмету договору дарування 3/7 частин житлового будинку, як ідеальної частки без її виділу в натурі, а також окремо зазначено, що пункт договору із текстом "відчужується: кімнати 1-5 1-6 пл. 7, 7 кв. м 13, 0 кв. м, кухня І пл. 7,1 кв. м, веранда І, пл. 6, 3 кв. м, жилої площі 20, 7 кв. м.", слід розуміти, як опис та/або перелік приміщень у складі житлового будинку в цілому, а не у складі 3/7 його частин. Суд визнав частково недійсним договір про внесення змін, та доповнень до договору дарування 5/7 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, укладений 23 липня 2015 року між ОСОБА_4 від імені якої діяла ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в частині дарування: кімнати 1-5, 1-6 пл. 7, 7 кв. м, 13 кв. м., кухні 1-7 пл. 7,1 кв. м, веранди І пл. 6,3 кв. м, житловою площею 20,7 кв. м, внесених змінами до пунктів. 1 і 2, а саме: пункту 1 словами: "з яких: 3/7 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами складаються з: кімнати 1-5, 1-6 пл. 7,7 кв. м, 13 кв.м, кухні 1-7 пл. 7, 1 кв. м, веранд І пл. 6, 3 кв. м, житловою площею 20, 7 кв. м, а 2/7 (дві сьомих) частини - ідеально"; пункту 2 словами: "що складаються з: кімнати 1-5, 1-6 пл. 7,7 кв. м, 13 кв. м., кухні 1-7 пл. 7,1 кв. м., веранд І пл. 6,3 кв. м., житловою площею 20,7 кв. м".

При цьому, зазначала, що за тривалий час порядок користування спірним житловим будинком склався таким чином, що у її сім`ї у фактичному користуванні перебувала частина житлового будинку, яка має окремий вхід та складається з приміщень: (1-1) - кухня площею 8 кв. м, (1-2) - коридор площею 4, 1 кв. м, (1-3) - кімната площею 10, 4 кв. м, (1-4) - кімната площею 6 кв. м.

Посилаючись на те, що з вини ОСОБА_2 вона третій рік позбавлена житла, не має можливості користуватися своїм майном та речами, які залишилися в будинку, що спричиняє їй значну матеріальну та моральну шкоду, позивач просила суд:

- встановити факт незаконного проникнення ОСОБА_2 до житлового приміщення та незаконного її виселення з будинку АДРЕСА_1 ;

- для відновлення становища, яке існувало до порушення її прав, зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні житлом (житловим будинком) шляхом вселення її, до частини житлового будинку у АДРЕСА_2, та повернення їй раніше займаних нею приміщень: (1-1) - кухні площею 8,0 кв.м., (1-2) - коридору площею 4,1 кв.м., (1-3) - кімнати площею 10,4 кв.м., (1-4) - кімнати площею 6,0 кв.м, та звільнення цих приміщень від своїх речей, повернення їй комплекту ключів;

- встановити порядок користування житловим будинком у АДРЕСА_2 та виділити їй у користування приміщення: (1-1) - кухні площею 8,0 кв.м., (1-2) - коридору площею 4,1 кв.м., (1-3) - кімнати площею 10,4 кв.м., (1-4) - кімнати площею 6,0 кв.м., а ОСОБА_2 - наступні приміщення: (1-5) - кімнати площею 7,7 кв.м., (1-6) - кімнати площею 13,0 кв.м., (1-7) - кухні площею 7,1 кв.м., (І) - веранди площею 6,3 кв.м; надвірні споруди: "В" - льох цегляний; "Б" - сарай дерев`яний;

"Д" - сарай дерев`яний; "Г" вбиральня дерев`яна залишити у загальному користуванні;

- заборонити ОСОБА_2 самовільне входження до її житла, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично користується будинком, має ключі від будинку, майже щодня відвідує будинок, не була виселена з будинку відповідачем, а змінила місце свого проживання через неможливість проживання разом з ОСОБА_2, який є співвласником спірного будинку.

Правові підстави для вселення ОСОБА_1 до спірного житлового будинку, повернення раніше займаних нею приміщень, та їх звільнення від речей відсутні, оскільки вказані приміщення не були виділені позивачу в натурі.

Відмовляючи в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про виділення їй у користування частини житлових приміщень, суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів щодо можливості такого виділу, який би відповідав часткам, що належать сторонам на праві власності.

Встановивши, що спірний житловий будинок фактично з двома входами, проте всередині містить вільні проходи між кімнатами, не розділений, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для заборони ОСОБА_2 самовільного входження до житла ОСОБА_1, оскільки такі приміщення належать сторонам на праві спільної часткової власності.

За встановлених судом обставин підстав для відшкодування відповідачем ОСОБА_1 моральної шкоди судом не встановлено.

Короткий зміст судових рішень апеляційного суду

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2019 року - без змін.

Приймаючи постанову від 29 липня 2019 року, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, вказавши, що районним судом правильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана вірна юридична оцінка, а апеляційна скарга не містить передбачених процесуальним законом підстав для скасування рішення Деснянського районного суду м. Чернігова

від 05 березня 2019 року та які б безспірно підтвердили обґрунтованість заявлених вимог.

В серпні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Новик М. С. звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, у якому просив вирішити питання розподілу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковою постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня

2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 600 грн у відшкодування судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем доведений розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу, тоді як позивачем не доведено неспівмірності цих витрат.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційних скаргах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу в частині вирішення спору по суті передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині розподілу судових витрат, понесених сторонами в ході апеляційного перегляду передати на новий розгляду до апеляційного суду.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

03 вересня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

25 вересня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційні скарги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вказуючи про її повторну неявку в судове засідання суд першої інстанції не врахував положення пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України та продовжив розгляд справи без участі позивача, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Судом першої інстанції не були допитані заявлені позивачем свідки:

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; не були досліджені пов`язані з предметом спору матеріали цивільної справи № 750/1615/14; не були приєднані і досліджені довідки видані позивачу за місцем проживання та не були досліджені зазначені у позові матеріали кримінальних проваджень, в тому числі: №12015270010006316, №12015270010010200, №42017271010000237 та не враховані встановлені в них факти.

Висновки суду першої інстанції про те, що вона фактично користується будинком, має від будинку ключі, майже щодня відвідує будинок, не була виселена з будинку відповідачем, а змінила місце свого проживання добровільно є неправильними оскільки ґрунтуються на суб`єктивному баченні обставин і фактів з точки зору відповідача, а не об`єктивної дійсності та неупередженій оцінці суду.

Звертає увагу, що цільове призначення житла, право на яке вона просила захистити, передбачає об`єктивну і фактичну можливість проживання в ньому, а не відвідування будинку з метою стеження за станом об`єкта з підстав страху втрати своєї власності, зокрема, руйнування, переобладнання, пожежі, тощо, оскільки в силу частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

Наявність у неї ключів від будинку не спростовує факту порушення її житлових прав та прав співвласника нерухомого майна.

Наголошує на тому, що сторони по справі є сторонніми один одному особами, які не перебувають у родинних стосунках між собою, у зв`язку з чим спільне користування житлом порушить, крім іншого, і її особисті немайнові права.

Вважає, що відмова суду у відновленні житлових прав і права власності з підстав відсутності реального поділу приміщень в натурі не ґрунтується на законі та суперечить нормам статей 41, 47 Конституції України в частині гарантій недоторканості житла та непорушності права приватної власності.

Поза увагою обох судів без будь-яких обґрунтувань залишено докази у вигляді фотознімків спірного будинку із слідами руйнування, пошкодження дверей та замків, що створені відповідачем ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив її клопотання про зупинення розгляду справи до закінчення перегляду в касаційному провадження постанови апеляційного суду по справі № 750/5149/18 за її позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Белової О. С. про тлумачення умов договору, визнання договору про внесення змін та доповнень до договору дарування частково недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію, чим допустив порушення свого обов`язку, передбаченого пунктом 6 частини першої

статті 251 ЦПК України.

Приймаючи додаткову постанову судом апеляційної інстанції порушено вимоги статей 4, 137, 141, 270, 368 ЦПК України та положень Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) . Суд апеляційної інстанції, повністю задовольняючи клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, не надав оцінку всім обставинам справи, а саме не дослідив питання складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, чи співмірні послуги, які були надані адвокатом у відповідності до умов договору з тими послугами, які фактично надавалися.

Додаткова постанова в порушення вимог частини третьої статті 270 ЦПК України приймалась судом без виклику сторін та їх представників лише за наявними доказами, які надавалися представником відповідача

ОСОБА_2 - адвокатом Новиком М. С. до клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, що позбавило її можливості заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Крім того, в резолютивній частині додаткової постанови суд апеляційної інстанції зазначив, що додаткова постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає, що суперечить частині п`ятій статті 270 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

В поданому у жовтні 2019 році відзиві ОСОБА_2 просив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова

від 05 березня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду

від 29 липня 2019 року залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін та стягнути з позивача на його користь понесені витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом судових рішень в касаційному порядку.

Зазначає, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції знайшли своє спростування та були підтверджені позивачем, яка була допитана в якості свідка ті обставини, що їй не чиняться жодні перешкоди у користуванні спільним домоволодінням, вона має безперешкодний доступ до будинку та необхідний комплект ключів. При цьому в суді першої інстанції ОСОБА_2 окремо наголошував, що у випадку наявності у ОСОБА_1 складнощів з доступом до будинку, він може прямо в судовому засіданні надати їй додатковий комплект ключів.

Вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі зводяться до переоцінки наявних у справі доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником 2/7 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по

АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 30 листопада 2007 року, укладеного із ОСОБА_8

ОСОБА_2 є власником 5/7 частин зазначеного житлового будинку на підставі договору дарування від 01 квітня 2011 року, укладеного з

ОСОБА_4, згідно пункту 1 якого дарувальник безоплатно передає у власність обдарованого належні на праві власності 5/7 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_3 частин якого відчужуються, дерев`яний, літ."А-1", має в цілому 37, 1 кв .м житлової площі, 62, 6 кв. м загальної площі. З надвірних споруд є: сарай, дерев`яний літ. "Б", погреб, цегляний, літ. 1"В", сарай, дерев`яний, літ. "Д", вбиральня, дерев`яна,

Згідно пункту 2 договору дарування від 01 квітня 2011 року нерухоме майно належить дарувальнику таким чином:

- 3/7 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами належать дарувальнику на підставі договору дарування, посвідченого

27 грудня 1994 року Першою чернігівською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-6742;

- 2/7 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами належать дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 17 лютого 2009 року Першою чернігівською державною нотаріальною конторою.

23 липня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір про внесення змін та доповнень до договору дарування 5/7 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, яким викладено пункт 1 договору дарування від 01 квітня 2011 року в такій редакції:

"1. Дарувальник безоплатно передає у власність обдарованого належні їй на праві власності 5/7 (п`ять сьомих) частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з яких: 3/7 (три сьомих) частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами складаються з: кімнати 1-5, 1-6 пл.7, 7 кв. м, 13 кв. м, кухні 1-7 пл. 7, 1 кв. м, веранди І пл. 6, 3 кв. м, жилої площі 20, 7 кв. м,

а 2/7 (дві сьомих) частини - ідеально""

Сторони дійшли згоди доповнити пункт 2 договору дарування наступним: "що складаються з: кімнати 1-5, 1-6 пл.7, 7 кв. м, 13 кв. м, кухні 1-7 пл. 7, 1 кв. м, веранди І пл. 6, 3 кв. м, жилої площі 20, 7 кв; м та викласти пункт 2 договору дарування в наступній редакції: "2. Нерухоме майно належить дарувальнику таким чином:

- 3/7 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що складаються з: кімнати 1-5, 1-6 пл. 1-5, 16 пл.7, 7 кв. м,

13 кв. м, кухні 1-7 пл. 7, 1 кв. м, веранди І пл. 6, 3 кв. м, жилої площі 20, 7 кв; м належать дарувальнику на підставі договору дарування, посвідченого 27 грудня 1994 року Першою чернігівською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-6742, зареєстрованого в Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації 06 січня

1995 року, записаного в реєстрову книгу № 117 за реєстровим № 5783;

- 2/7 (дві сьомих) частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудам належать дарувальнику на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 17 лютого 2009 року Першою чернігівською державною нотаріальною конторою за реєстровим

№ 2-932. Право власності на 2/7 частини житлового будинку, зареєстровано 19 березня 2009 року в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 18516575, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22207644, виданого комунальним підприємством "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради, номер запису 5783.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 червня 2012 року по справі № 2/2506/36/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 11 грудня 2012 року, в задоволенні позову

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділення в натурі 2/7 частин житлового будинку АДРЕСА_1 зі спільної часткової власності, відмовлено.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2013 року по справі № 2506/11912/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 листопада 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділення в натурі на праві особистої власності 5/7 частин житлового будинку

АДРЕСА_1, із яких: 3/7 частин житлового будинку складається з кімнат 1-5,

1-6, площа 7, 7 кв. м, та 13 кв. м, кухня 1-7 площею 7,1 кв. м, веранда 1 площею 6,3 кв. м; 2/7 частин житлового будинку складається з кімнат 1-2, 1-4 та частин кімнати 1-3, та надвірних будівель - погребу цегляного, відмовлено.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2013 року у справі № 750/7931/13-ц в задоволенні позову ОСОБА_2 до

ОСОБА_1 про вселення в частину будинку, що знаходиться в спільній частковій власності АДРЕСА_1 шляхом надання ключів від будинку, відмовлено.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 червня 2013 року у справі № 750/1654/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 13 липня 2013 року, позов ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування власністю та земельною ділянкою - задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 відбудувати пошкоджені двері погребу позначеного в технічній документації літерою "В", за адресою АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні спільним майном, а саме погребом позначеним в технічній документації літерою "В", за адресою

АДРЕСА_1, шляхом надання ОСОБА_1 ключів та вільного доступу до входу. Зобов`язано ОСОБА_2 прибрати дерев`яний щит від вікна коридору позначеного в технічній документації "1-2" домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Відновлено порядок користування земельною ділянкою, зобов`язавши ОСОБА_2 усунути перешкоди у користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно збудованого паркану, двох собачих будок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500 грн моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області

від 31 березня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності на частину будинку, відмовлено.

Апеляційний суд вважав встановленим, що виділ кожному співвласникові майна в натурі без відступу від належних їм часток у праві власності (2/7 та 5/7) не може бути здійснений, оскільки відсутня така технічна можливість.

Допитана в судовому засіданні як свідок позивач ОСОБА_1 суду повідомила, що у її користуванні перебували приміщення літ. 1-1 (кухня), 1-2 (коридор), 1-3 та 1-4, загальною площею 28, 5 кв. м. У серпні 2015 року ОСОБА_2 показав їй договір змін до договору дарування від 2011 року, на підставі якого він зробив технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4, на виготовлення якого вона згоди не давала. У грудні 2015 року ОСОБА_2 силою увірвався у будинок та заніс туди свої речі. Про даний факт вона повідомила поліцію. 10 грудня 2015 року вона виїхала із будинку та припинила там проживати. ОСОБА_2 поставив новий замок в двері та дав їй ключі, які вона взяла і періодично, коли не має ОСОБА_2, відвідує будинок, оскільки там знаходяться її речі та лічильники.

Постановою про закриття кримінального провадження від 31 серпня 2015 року, щодо умисного пошкодження 25 серпня 2015 року дверей будинку

АДРЕСА_1, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Згідно заяви ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо зламу замків вхідних дверей та проникнення 10 грудня 2015 року ОСОБА_2 до житла ОСОБА_1 за адресою

Згідно заяви ОСОБА_1, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості кримінальне щодо проведення перевірки по факту пошкодження її майна та невиконання рішення суду з боку ОСОБА_2, що мало місце 10 грудня 2015 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,

підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Статтею 150 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР) передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

У даному випадку ОСОБА_1 заявлені вимоги про встановлення порядку користування співвласниками житловим будинком.

Оскільки вказані вимоги не стосуються поділу майна в натурі для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.

При цьому, допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.

Звертаючись до суду із позовом позивач просила встановити факт незаконного проникнення ОСОБА_2 до належних їй житлових приміщень та незаконного її виселення з будинку

АДРЕСА_2, повернути їй раніше займані нею приміщення ((1-1) - кухня площею 8,0 кв.м, (1-2) - коридор площею 4,1 кв. м, (1-3) - кімната площею 10, 4 кв. м, (1-4) - кімната площею 6, 0 кв. м), вселити її в зазначені приміщення та звільнити їх від сторонніх речей, повернути їй комплект ключів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що спірний житловий будинок знаходиться у спільній частковій власності сторін (у ОСОБА_1 2/7 частини, у ОСОБА_2 5/7 частин). Позивач фактично користується будинком, має ключі від нього та систематично відвідує будинок, не була виселена з будинку відповідачем, а змінила місце свого фактичного проживання через неприязні відносини з ОСОБА_2 .

Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність належних та допустимих доказів існування об`єктивних перешкод в користуванні

ОСОБА_1 будинком АДРЕСА_2, в тому числі створення таких перешкод відповідачем, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позову в цій частині.

Позивач не заперечувала факту наявності в неї ключів від спірного житлового будинку.

Докази виділу у натурі ОСОБА_1 приміщень: (1-1) - кухня площею 8,0 кв. м, (1-2) - коридору площею 4, 1 кв. м, (1-3) - кімнати площею 10, 4 кв. м, та

(1-4) - кімнати площею 6, 0 кв. м суду не надані.

Також, ОСОБА_1 просила суд на підставі статей 23, 1167 ЦК України, стягнути з ОСОБА_2 компенсацію завданої їй моральної шкоди в розмірі 20 000 грн, посилаючись, на те, що що з вини відповідача третій рік позбавлена житла, не має можливості користуватися своїм майном та речами, які залишилися в будинку.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд першої інстанції, надавши оцінку зібраним у справах доказам, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема нею не доведено факт завдання їй моральної шкоди неправомірними винними діями ОСОБА_2 .

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - відхиленню його заперечень проти позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже висновки судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту незаконного проникнення ОСОБА_2 до житла та незаконного виселення ОСОБА_1 із будинку, зобов`язання вселити

ОСОБА_1 у будинок, звільнити приміщення від сторонніх речей та повернути їй комплект ключів, заборони ОСОБА_2 самовільне входження до будинку та відшкодування моральної шкоди є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо вказаної частини позовних вимог зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права, незгоди із обставинами встановленими судами, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору в зазначеній частині та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині.

Доводи касаційної скарги щодо неповного дослідження судами попередніх інстанцій доказів по справі колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на те, що матеріали цивільної справи № 750/1615/14 та матеріали кримінального провадження №42017271010000237 були досліджені судом апеляційної інстанції та ним була надана відповідна оцінка.

Суд першої інстанцій вживав заходи щодо виклику заявлених позивачем свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а відповідне клопотання про їх допит в суді апеляційної інстанції позивачем або її представником не заявлялось.

У пункті 6 частини першої статті 251 ЦПК України визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Постанова Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у справі № 750/5149/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу

Белової О. С. про тлумачення умов договору, визнання договору про внесення змін та доповнень до договору дарування частково недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію, набрала законної сили 11 лютого 2019 року відповідно до вимог статті 384 ЦПК України, а тимчасове (до закінчення перегляду в касаційному порядку) зупинення її дії ухвалою Верховного Суду

від 20 червня 2019 року не є обов`язковою підставою для зупинення провадження у справі № 750/11539/18.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалені за результатами вирішення по суті вимог про встановлення факту незаконного проникнення

ОСОБА_2 до житла та незаконного виселення ОСОБА_1 із будинку, зобов`язання вселити ОСОБА_1 у будинок, звільнити приміщення від сторонніх речей та повернути їй комплект ключів, заборони ОСОБА_2 самовільного входження до будинку та відшкодування моральної шкоди залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 в цій частині залишити без задоволення.

Разом з тим, вирішуючи спір в частині вимог про встановлення порядку користування спірним житловим будинком, суди попередніх інстанцій відмовили ОСОБА_1 у їх задоволенні, у зв`язку недоведеністю можливості поділу будинку в натурі з урахуванням розміру ідеальних часток співвласників та технічних характеристик житлового будинку.

При зверненні до суду з цим позовом, позивач просила:

- виділити їй у користування приміщення: (1-1) - кухня площею 8,0 кв. м,

(1-2) - коридор площею 4, 1 кв. м, (1-3) - кімната площею 10, 4 кв. м та

(1-4) - кімната площею 6,0 кв.м.;

- виділити у користування ОСОБА_2 приміщення: (1-5) - кімната площею 7, 7 кв. м, (1-6) - кімната площею 13, 0 кв. м, (1-7) - кухня площею 7,1 кв. м, (І) - веранда площею 6, 3 кв. м;

- надвірні споруди: "В" льох; "Б" сарай; "Д" сарай; "Г" вбиральня залишити у загальному користуванні.

Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спільним майном з вимогами про поділ спільної власності з метою припинення такого її режиму, не врахували, що співвласники тривалий час не можуть дійти добровільної згоди щодо визначення порядку користування будинком та фактично не вирішили спір в цій частині по суті.

При цьому, судами не було враховано, що відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, останній складається із чотирьох житлових кімнат (10, 4 кв. м,

6 кв. м, 7 7 кв. м та 13 кв. м), має дві кухні (8 кв. м. та 7, 1 кв. м), веранду

(6, 3 кв. м) та передпокій (4, 1 кв. м), загальна площа спірного житлового будинку становить - 62, 6 кв. м, а житлова - 37, 1 кв. м.

Виходячи із загальної та житлової площі спірного житлового будинку 62, 6 кв. м та 37, 1 кв. м на 2/7 частини у праві власності ОСОБА_1 орієнтовно припадає 17, 9 кв. м загальної площі та 10, 6 кв. м житлової площі, а

на 5/7 частини у праві власності ОСОБА_2 відповідно 44, 7 кв. м загальної площі та 26, 5 кв. м житлової площі.

Встановивши, що будинок має два входи, дві кухні та чотири житлові кімнати різної площі, у тому числі кімнату № 1-3 житловою площею 10,4 кв.м та кухню № 1-1 площею 8 кв.м., що загалом становить 18, 4 кв.м., суди не вказали, які існують перешкоди до визначення порядку користування будинком між співвласниками відповідно до розміру (або із незначним відхиленням) ідеальних часток у праві власності.

При цьому, суди не з`ясували можливості спільного користування сторонами передпокоєм (коридором) № 1-2 та організації проходу до кімнати №1-4 не через кімнату № 1-3, на користування якою претендує ОСОБА_1, а через кімнату № 1-5, яку вона пропонувала залишити у користуванні ОСОБА_2 .

Таким чином, судами обставини справи встановлено неповно, а висновок про відсутність правових підстав для задоволення (повного або часткового) позову ОСОБА_1 в частині визначення порядку користування будинком є передчасним.

При цьому, у разі, якщо суди вважали, що запропонований ОСОБА_1 порядок користування будинком суттєво не відповідає розміру часток співвласників, вони мали право своїм рішенням задовольнити вимоги

ОСОБА_1 частково, визначивши такий порядок користування, який найбільш відповідає розміру ідеальних часток співвласників.

Касаційний суд також враховує, що фактично спір між сторонами щодо житлового будинку існує із 2011 року, сторони систематично звертаються до суду для вирішення спорів щодо будинку, зокрема ОСОБА_2 звертався до суду із позовами до ОСОБА_1 про виділення в натурі частки житлового будинку (справи № 2/2506/36/12 та № 2506/11912/2012), про вселення в частину будинку, що знаходиться в спільній частковій власності (справа № 750/7931/13-ц) та про встановлення порядку користування житловим будинком з надвірними будівлями та земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди (справа № 750/1615/14), а ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та земельною ділянкою (справа № 750/1654/13-ц).

Доводи касаційної скарги вказують на існування підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимоги про встановлення порядку користування спірним житловим будинком.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вимог про встановлення порядку користування майном, судами належним чином не встановлені, постанова апеляційного суду в частині вирішення вимоги щодо встановлення порядку користування спірним нерухомим майном не в повній мірі відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін з урахуванням того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині вирішення однієї з позовних вимогз направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тобто розгляд справи не закінчено, підлягає скасуванню й додаткова постанова Чернігівського апеляційного суду