розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2017 року у складі судді Токової С. Є. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Черкаська міська рада, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та встановлення земельного сервітута, за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_10 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, Черкаської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про встановлення сервітуту,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Черкаська міська рада, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та встановлення земельного сервітуту.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належить житловий будинок літ "Л-1", л, л 1, пд." з надвірними спорудами і гараж літ. "У" на АДРЕСА_1 .

До вказаного будинку та гаражу можна потрапити тільки повз будинок "А1-1", що належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 . Його будинок і будинок ОСОБА_2, ОСОБА_3 мають спільну адресу і єдиний спільний вхід. Іншого шляху, щоб потрапити до будинку та гаражу, немає.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 368 кв. м на АДРЕСА_1 .

Для належного користування своїм будинком та гаражем йому необхідний прохід та проїзд на зазначеній земельній ділянці, однак відповідачі перешкоджають йому у цьому.

Ураховуючи викладене,ОСОБА_1 просив суд встановити право земельного сервітуту - встановити право проходу та проїзду до його будинку літ "Л-1", л, л 1, пд" та гаражу літ. "У" на АДРЕСА_1 за наявним шляхом через земельну ділянку площею 368 кв. м, яка надана в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на АДРЕСА_1 .

У серпні 2015 року третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, Черкаської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про встановлення сервітуту.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить 3/50 частини житлового будинку АДРЕСА_2 надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .

Пройти та проїхати до її частини житлового будинку та належного їй сараю можливо лише через вказану земельну ділянку, проте відповідачі перешкоджають у цьому та заперечують проти встановлення сервітуту.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_10 просила суд встановити право земельного сервітуту - встановити право проходу та проїзду до її частини житлового будинку на АДРЕСА_2 за наявним шляхом через земельну ділянку площею 368 кв. м, яка надана в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено безстроковий земельний сервітут на право проходу до будинку літ. "Л-1", л, л-1" та гаражу літ. "У" на АДРЕСА_1, що належать на праві приватної власності ОСОБА_1, по земельній ділянці ОСОБА_2 площею 18,1 кв. м, по земельній ділянці ОСОБА_3 площею 24,5 кв. м та по земельній ділянці, що перебуває у спільній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, площею 12 кв. м, загальною площею 54,6 кв. м.

У іншій частині позову відмовлено.

У задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_10 відмовлено.

Суди виходили з того, що позивач за первісним позовом довів суду необхідність та наявність потреби у встановленні безстрокового сервітуту, а саме право проходу до будинку та гаражу по земельній ділянці ОСОБА_2 і ОСОБА_3, запропонований ним варіант встановлення цього сервітуту є найменш обтяжливим для відповідачів. Відповідно до висновка експерта Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 27 квітня 2017 року № 77/448-450/17-23 встановлення сервітуту на право проїзду є неможливим. Права ОСОБА_10 ніяким чином не порушенні, а тому її позов є безпідставним.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до висновку експерта Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 27 квітня 2017 року № 77/448-450/17-23 є можливим встановлення проїзду до будинку літ. "Л-1", л, л-1" та гаражу літ. "У" на АДРЕСА_1 .

Крім того, наявний шлях для проїзду автомобіля вже існує багато років.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просили скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що судом встановлено безстроковий сервітут позивачу, який таких позовних вимог не заявляв, не зазначено який саме сервітут - платний чи безоплатний. ОСОБА_1 та ОСОБА_10 не є власниками або землекористувачами земельної ділянки, а тому не мають право на встановлення земельного сервітуту. Крім того, вони не звертались до відповідачів з відповідними пропозиціями про встановлення сервітуту. Встановивши сервітут, суди попередніх інстанцій порушили право власності відповідачів на земельну ділянку та позбавили їх права використати земельну ділянку за цільовим призначенням.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 зазначили, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року, зупинено дію рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року і витребувано із Соснівського районного суду м. Черкаси цивільну справу № 712/5676/15-ц.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_10 в апеляційному порядку не оскаржувалось, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається в касаційному порядку.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг їх висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 лютого 2015 року ОСОБА_1 належить на праві власності житловий будинок під літ. "Л-1", л, л1, пд" з надвірними спорудами і гараж літ. "У" на АДРЕСА_1 .

Власниками житлового будинку літ. "А1-1" на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2014 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Черкаська міська рада, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_12, про встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено.

Визначено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, загальною площею 368 кв. м., виділивши ОСОБА_2 частину земельної ділянки площею 185 кв. м, виділивши ОСОБА_3 частину земельної ділянки площею 152 кв. м, залишено в спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частину земельної ділянки площею 31 кв. м, згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 26 листопада 2013 року № 39/Буд.

У задоволенні позову ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Черкаська міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до висновку експерта Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 27 квітня 2017 року № 77/448-450/17-23 існує технічна можливість встановлення земельного сервітуту (права проходу) ОСОБА_1 до своєї земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Технічно можливий варіант встановлення земельного сервітуту (право проходу) ОСОБА_1 до своєї земельної ділянки на АДРЕСА_1 по земельним ділянкам, які належать на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, наведений в дослідницькій частині та представлений у графічному додатку (додаток № 3 та № 4).

Встановлення земельного сервітуту (для проїзду) є неможливим, так як його розміри не відповідають вимогам пункту 3.14 Державних будівельних норм України ДБН 360-92 ** "Планування та забудова міських та сільських поселень", з урахуванням листа Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 04 лютого 2004 року № 1/23-108.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам.

Згідно зі статтею 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містяться й у статті 321 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України (435-15) ).

Відповідно до положень статті 401 ЦК Україниправо користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК Українисервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 98 Земельного кодексу України(далі - ЗК України (2768-14) ) визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Статтею 404 ЦК Українита статтею 99 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) роз`яснено судам, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що: правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктивний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18); метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-14776св18).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами встановлено, що сторони у справі не досягли домовленості про встановлення сервітуту і з цього приводу між ними існує спір.

Висновком експерта Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 27 квітня 2017 року № 77/448-450/17-23 визначено, що існує технічна можливість встановлення земельного сервітуту (право проходу) ОСОБА_1 до своєї земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Технічно можливий варіант встановлення земельного сервітуту (право проходу) ОСОБА_1 до своєї земельної ділянки на АДРЕСА_1, по земельним ділянкам які належать на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наведений в дослідницькій частині та представлений у графічному додатку (додаток № 3 та № 4).

Встановлення земельного сервітуту (для проїзду) неможливо так як його розміри в світлі не відповідають вимогам пункту 3.14 Державних будівельних норм України ДБН 360-92 ** "Планування та забудова міських та сільських поселень", а також не передбачений листом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 04 лютого 2004 року № 1/23-108.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторона відповідача не надала достатніх та допустимих доказів на спростування даних цього висновку експерта.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що потреби власника житлового будинку під літ. "Л-1", л, л1, пд" з надвірними спорудами і гаражем літ. "У" на АДРЕСА_1 не можуть бути задоволені в будь-який інший спосіб, аніж користування частиною земельної ділянки відповідачів, з метою проходу до зазначеного житлового будинку, у зв`язку із відсутністю іншого шляху доступу до житлового будинку позивача.

Відсутність можливості встановлення сервітуту для проїзду підтверджується вищезазначеним висновком експерта і належними та допустимими доказами не спростована.

Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Враховуючи характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані правові норми, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відповідність заходу втручання у право власності відповідачів шляхом встановлення на користь позивача земельного сервітуту (права проходу) критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, та дотримання справедливого балансу між інтересами позивача та відповідачів.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Доводи касаційних скарг є ідентичними доводам апеляційних скарг заявників, яким суд дав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, а тому підстави повторно відповідати на ті самі доводи відсутні.