розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2019 року у складі судді Донченка Ю. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О, Цяцяка Р. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінбуд" (далі - ТОВ "ФК "Фінбуд"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватне підприємство "Ріелпогранбуд", про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 листопада 2015 року між ним та ТОВ "ФК "Фінбуд" (управитель) було укладений договір № 91- 115/ОС-1 про участь у фонді фінансування будівництва виду "А" для фінансування будівництва однокімнатної квартири АДРЕСА_1, площею 40,5 кв. м.

Вказував, що в цей же день він повністю оплатив 100 % вартості вказаної квартири, а управитель (ТОВ "ФК "Фінбуд") зобов`язалось до 31 березня 2017 року передати йому дану квартиру у власність, оформивши всі майнові права за ним на вищевказану квартиру.

Проте, ані 31 березня 2017 року, ані 31 червня 2017 року будинок зданий в експлуатацію не був, а лише 29 листопада 2017 року йому було надано акт приймання-передачі квартири № 112 з недоробками і без здачі будинку в експлуатацію.

Зазначав, що тільки 15 січня 2018 року йому було надано довідку № 53-112 про право на набуття квартири у власність по акту приймання-передачі від забудовника.

Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру йому було надано відповідачем тільки після 22 січня 2018 року, коли він вимушено (під погрозами повернути кошти в сумі 176 490 грн, а його квартиру № 112 перепродати) доплатив відповідачу 14 490 грн за нібито збільшену площу квартири № 112 на 0,9 кв. м, внаслідок чого площа стала 41,4 кв. м, а в договорі і в проекті була зазначена 40,5 кв. м.

30 січня 2018 року він звернувся до директора ОКП ЛOP "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" з проханням призначити комісійну перевірку проведення замірів площі квартири № 112 по факту, так як техпаспорт від 17 жовтня 2017 року було сфальсифіковано.

15 лютого 2018 року йому було надано уточнений розрахунок площі квартири, а 07 березня 2018 року в ОКП ЛOP "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" йому було надано 2-й техпаспорт, де площа вже була 41,0 кв. м, (а не 41,4 кв. м), а в 2015 році згідно договору фінансування було 40,5 кв. м, за які він 100 % оплатив.

Посилався на те, що згідно пункту 21 договору № 91-115/ОС-1 від 25 листопада 2015 року у разі, коли фактична площа об`єкта є більшою як на 0,5 кв. м, то довіритель доплачує управителю, а як більша на 0,5 кв. м і менше, то ціна залишається незмінною. Хоча фактично площа квартири складає 40,0 кв. м але він не став далі оскаржувати ці дії.

Незважаючи на те, що ОКП ЛOP "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" видало 15 лютого 2018 року новий розрахунок технічного паспорта на площу квартири 41,0 кв. м, відповідач листом № 2/20-02 від 20 лютого 2018 року на його лист-запит від 16 лютого 2018 року відмовив йому в поверненні 14 490 грн, оскільки управління майном, а саме квартирою № 112 припинено.

Зазначав, що загальна сума, сплачена ним відповідачу, становить 190 980 грн (176 490 грн + 14 490 грн).

Посилався на те, що свої зобов`язання перед відповідачем він виконав на 100 % ще 25 листопада 2015 року, а відповідач виконав свої зобов`язання 22 січня 2018 року з простроченням на 236 днів (з 01 квітня 2017 року по 22 січня 2018 року), а тому пеня (штраф) складає: 190 980 грн. х 3% = 5 729 грн 40 коп. х 236 днів = 1 352 138 грн 40 коп.

Також вважав, що йому було завдано моральну шкоду, яку оцінює у 500 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, посилаючись на положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , просив стягнути з ТОВ "ФК "Фінбуд" на його користь пеню у розмірі 1 352 138 грн 40 коп. та відшкодувати спричинену моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що договір, який укладено між сторонами, є договором управління майном, а не договором підряду, послуги управителя полягають у здійсненні управління коштами, а не здійснення будівництва об'єкта, а тому сплата неустойки як вид відповідальності у вказаних правовідносинах не встановлена. Крім того, ТОВ "ФК "Фінбуд" свої зобов'язання виконало, а ОСОБА_1 не звертався із вимогою про повернення коштів у зв'язку із затримкою здачі об'єкта.

Також зазначали, що позивач був опосередковано причетний до затримки введення об'єкта будівництва в експлуатацію, через самовільне скління лоджії за межами існуючого погодженого проектного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що посилання судів попередніх інстанцій на те, що відповідач виконав свої зобов'язання належним чином та у повному обсязі, є помилковими, оскільки судами не було враховано, що зобов'язання було виконано не у строк. Вказує, що має право на стягнення пені та відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) та ЦК України (435-15) .

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 листопада 2015 року між ТОВ "ФК "Фінбуд" та ОСОБА_1 укладено договір № 91-115/ОС-І про участь у фонді фінансування будівництва виду "А", створеного для фінансування будівництва багатоквартирних житлових будинків № 1 та № 2 по генеральному плану з вбудованими житловими приміщеннями по АДРЕСА_7 .

Вказаним Договором (пункт 1) ОСОБА_1 надав свою згоду на участь у фонді фінансування будівництва виду "А".

Відповідно до пункту 5 договору об`єктом будівництва є багатоквартирні житлові будинки № 1 та № 2 по генеральному плану з вбудованими нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_7 .

Відповідно до договору за ОСОБА_1 було закріплено об`єкт, а саме: квартира № 115, загальною площею 40,5 кв. м.

ОСОБА_1 повністю сплатив 100 % вартості квартири № 112 (115), загальною площею 40,5 кв. м, внаслідок чого відповідачем було видано позивачу свідоцтво серії № 1/91-115/ОС-І/ФФБ про участь у фонді фінансування будівництва типу "А", відповідно до якого позивач передав в управління відповідачу кошти в сумі вартості фінансування будівництва в розмірі 162 000 грн, а відповідач закріпив за позивачем 40,50 кв. м.

Пунктом 5 договору запланована дата введення забудовником об'єкта будівництва в експлуатацію 31 березня 2017 року.

В подальшому листом від 03 січня 2018 року відповідач повідомив позивача про збільшення площі об`єкта інвестування відповідно до проведених обмірів. Збільшена площа склала 41,40 кв. м. Можливість збільшення площі та наслідки такої зміни передбачені пунктом 21 підписаного договору.

У зв'язку з наведеним відповідач листом від 03 січня 2018 року повідомив позивача про необхідність доплати суми 14 490 грн.

15 січня 2018 року позивач сплатив вищезгадану суму у повному обсязі.

Цим же листом управитель повідомив, що станом на 03 січня 2018 року об`єкт будівництва введено в експлуатацію.

Як вбачається з наданих суду документів: акту прийому передачі квартири АДРЕСА_1 від 29 листопада 2017 року, довідки № 53-112 від 15 січня 2018 року про право довірителя на набуття у власність об'єкта інвестування, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 січня 2018 року, а також пояснень сторін в судовому засіданні будинок АДРЕСА_8 введений в експлуатацію в січні 2018 року, тобто з порушенням пункту 5 договору.

Відповідно до підпункту 7 пункту 14 договору про участь управитель несе відповідальність за виконання своїх зобов`язань перед довірителем відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) та цього договору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що договір, який укладено між сторонами, є договором управління майном, а не договором підряду, послуги управителя полягають у здійсненні управління коштами, а не здійснення будівництва об'єкта, а тому сплата неустойки, передбаченої Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , як вид відповідальності у вказаних правовідносинах не встановлена, оскільки такі регулюються Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) .

Проте, з таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон № 978-IV (978-15) ) управитель - це фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та відповідає вимогам, встановленим цим Законом, а Правила фонду - це система норм, затверджена та оприлюднена управителем цього фонду, якої мають дотримуватися всі суб`єкти системи фінансово-кредитних механізмів будівництва житла для досягнення мети управління майном, визначеної установником управління, що повинні відповідати вимогам цього Закону.

Цим Законом та укладеними відповідно до нього договорами урегульована система фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю, тобто дії суб`єктів цієї системи (довірителів, управителів, забудовників та інш.) при організації будівництва житла, фінансуванні цього будівництва та здійсненні операцій з нерухомістю (стаття 3 Закону № 978-IV).

З метою отримання довірителями у власність житла фінансова установа як управитель створює фонд фінансування будівництва (ФФБ), управління яким здійснює відповідно до затверджених Правил фонду та договору управління майном (статті 5, 6, 7, 9 Закону № 978-IV).

Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 978-IV правила ФФБ визначають вид ФФБ, процедуру створення ФФБ, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та довірителів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок участі у фонді та відмови від участі в ньому, типи вимірних одиниць об`єктів інвестування, порядок та умови закріплення об`єкта інвестування за довірителем, розмір винагороди управителя, відповідальність управителя і забудовника за невиконання прийнятих на себе зобов`язань, порядок отримання довірителем страхового відшкодування у разі несвоєчасного введення об`єкта будівництва в експлуатацію, невиконання робіт, передбачених договором між управителем і забудовником та договором між управителем і установником фонду, або неналежного виконання таких робіт та інші умови функціонування ФФБ.

Тобто правила ФФБ є публічною пропозицією для вступу до фонду особи, яка бажає стати довірителем цього фонду, на підставі визнання цих правил.

Стаття 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Згідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (v0005700-96) оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Таким чином, норми Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовуються до правовідносин фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю в частині, не врегульованій спеціальним законом.

Висновок про можливість застосування положень частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" до правовідносин, що випливають з договору про участь у пайовому будівництві квартири, наведено, зокрема у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/20776/14-ц (провадження № 61-25322св18).

Пунктом 28 договору про участь у ФФБ від 25 листопада 2015 року передбачено, що управління майном за цим договором припиняється у разі повного виконання управителем зобов'язань перед довірителем.

За змістом частини одинадцятої статті 20 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" для встановлення факту виконання відповідачем умов договору про участь у ФФБ та факту припинення управління майном, необхідне настання всіх трьох наступних умов у їх поєднанні: виконання довірителем усіх зобов`язань перед управителем ФФБ; введення об`єкта в експлуатацію; підписання довірителем із забудовником акта прийому-передачі закріпленого за ним об`єкта інвестування, після введення об`єкта в експлуатацію.

Пунктом 29 договору про участь у ФФБ від 25 листопада 2015 року визначено, що якщо довіритель виконав усі зобов`язання перед управителем та після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію підписав акт прийняття-передачі закріпленого за ним об`єкта інвестування, умови цього договору вважаються виконаними та управління майном припиняється.

Відповідно до пункту 5.7 Правил фонду фінансування будівництва виду "А" (будівництва багатоквартирних житлових будинків № 1 та № 2 по генеральному плану з вбудованими нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_7 ) управитель здійснює контроль за дотриманням забудовником виконання умов та зобов`язань за укладеним договором будівництва шляхом проведення нагляду за будівництвом з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій чи бездіяльності забудовника, що можуть призвести, серед іншого, до збільшення строків будівництва більш ніж на 90 днів.

З матеріалів справи вбачається, що управителем здійснювався контроль за дотриманням забудовником виконання умов та зобов`язань за укладеним договором шляхом запитів на адресу ПП "Ріелпогранбуд" про стан виконання умов договору, ступінь готовності об`єкта до експлуатації, а також вчинені останнім дії щодо здачі такого в експлуатацію, що підтверджується відповідними листами від 03 жовтня 2016 року, від 21 листопада 2016 року, від 16 січня 2017 року, від 27 лютого 2017 року, від 22 травня 2017 року, від 04 вересня 2017 року.

Пунктом 5.13 Правил фонду фінансування будівництва виду "А" (будівництва багатоквартирних житлових будинків № 1 та № 2 по генеральному плану з вбудованими нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_7 ) передбачено, що всі зміни технічних характеристик об`єкту інвестування (перепланування, зміна інженерних комунікацій та інше в закріпленому за ним об`єкті інвестування) довіритель погоджує з забудовником та, при необхідності, з відповідними державними службами, та укладає договір на проведення перепланування з забудовником, з визначенням вартості даних робіт. Для виконання таких робіт до оформлення права власності на об`єкт інвестування довіритель не має права залучати інші підрядні організації або самостійно виконувати будь-які роботи на об`єкті інвестування щодо переобладнання (перепланування) закріпленого за довірителем об`єкту інвестування.

На виконання умов договору про участь у ФФБ від 25 листопада 2015 року управителем на адресу забудовника було направлено лист від 10 жовтня 2017 року, у якому вказано, що оглядом фасаду секції "Д", будинку 1-ї черги за будівельною адресою по АДРЕСА_7 встановлено, що у квартирі № 112 засклено лоджію, що не відповідає затвердженій проектній документації.

Листом від 20 жовтня 2017 року ПП "Ріелпогранбуд" просило ОСОБА_1 не пізніше 27 жовтня 2017 року забезпечити демонтаж самовільно встановлених конструкцій, а у випадку відсутності його реагування, технічні характеристики об`єкта інвестування будуть відновлені силами забудовника.

Про вказані дії листом ПП "Ріелпогранбуд" також повідомило ТОВ "ФК "Фінбуд".

Також матеріали справи містять колективну заяву довірителів фонду фінансування будівництва виду "А" багатоквартирних житлових будинків № 1 та № 2 по генеральному плану з вбудованими нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_7, у якій останні вимагають у найкоротший термін привести фасад будинка до стану відповідно до погодженого проекту, або виконати зміни, які будуть мати системних характер і погоджені з довірителями.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 набув права власності на вказаний об'єкт нерухомості у січні 2018 року.

Тобто вбачається, що позивачем здійснювалась зміна технічних характеристик фасаду будинку, тобто скління лоджії квартири, до набуття на неї права власності.

Отже, вбачається, що за час здійснення будівництва об`єкта управитель здійснював контроль забудовника щодо належного виконання ним зобов`язань, вимагав від останнього відновити фасад будинку після скління лоджії позивачем, що свідчить про належне виконання покладених на нього зобов`язань, визначених договором про участь у ФФБ від 25 листопада 2015 року.

Крім того, відповідно до положень статті 18 Закону № 978-IV у разі порушення забудовником строків спорудження об`єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов`язків, передбачених частиною першою цієї статті, довіритель має право вимагати від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 звертався до ТОВ "ФК "Фінбуд" із такою заявою.

Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів невиконання управителем своїх зобов'язань за договором про участь у ФФБ від 25 листопада 2015 року. ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на будинок та підписав акт приймання-передачі об'єкта інвестування.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що спірні правовідносини регулюються лише Законом № 978-IV (978-15) , оскільки Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до правовідносин фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю в частині, не врегульованій спеціальним законом, проте висновки судів, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача коштів та відшкодування моральної шкоди є правомірними та обґрунтованими, а тому відповідно до положень статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.