розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Хмельницької міської ради про визнання частково незаконним рішення міської ради, зобов`язання демонтувати будівлю за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 27 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, Хмельницької міської ради про визнання частково незаконним рішення міської ради, зобов`язання демонтувати будівлю.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до наказу по колгоспу ім. Щорса від 18 січня 1980 року № 5-а ОСОБА_4 була виділена земельна ділянка площею 0,16 га, яка розташована по АДРЕСА_1 . Остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і право власності на земельну ділянку не зареєструвала. Вони є спадкоємцями ОСОБА_4 і співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 .

При обмірі земельної ділянки виявилось, що її площа не 0,16 га, а 0,1403 га. Площа земельної ділянки зменшилася внаслідок протиправних дій ОСОБА_3, який самовільно захопив частину належної їм земельної ділянки. Відповідач розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, яка закріплена за його будинковолодінням АДРЕСА_2 . Рішенням сесії Хмельницької міської ради від 18 травня 2016 року № 52 ОСОБА_3 незаконно передано у власність земельну ділянку площею 0,1 га, оскільки вони як суміжні землекористувачі не погоджували межі. Підпис на документі про погодження меж є підробленим.

Крім того, відповідач без відповідного дозволу, у тому числі на частині захопленої земельної ділянки, поблизу їх будинку побудував споруду, на даху якої відсутня система водовідведення, у результаті чого їх будинок зазнає значних пошкоджень у вигляді підмивання фундаменту.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд: визнати незаконним пункт 3 додатку 5 до рішення сесії Хмельницької міської ради від 18 травня 2016 року № 52 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам, внесення змін та втрату чинності", зобов`язати ОСОБА_3 демонтувати незаконно побудовану будівлю по АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2018 року у складі судді Продана Б. Г.позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Визнано незаконним пункт 3 додатку 5 до рішення сесії Хмельницької міської ради від 18 травня 2016 року № 52 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам, внесення змін та втрату чинності".

Зобов`язано ОСОБА_3 демонтувати споруджену будівлю за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2, як суміжні землекористувачі, не погоджували межі земельної ділянки, наданої ОСОБА_3 у власність, внаслідок чого площа належної їм на праві власності земельної ділянки зменшена з 0,16 га до 0,1403 га.

Крім того, внаслідок відсутності системи водовідведення на даху будівлі, зведеної відповідачем з порушенням вимог містобудівного законодавства, домоволодіння позивачів зазнає значних пошкоджень, тому суд зобов`язав ОСОБА_3 демонтувати споруджену ним будівлю по АДРЕСА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки само по собі не є підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність. Зазначений висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15-ц, провадження № 61-8450св18, який апеляційний суд відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України врахував при застосуванні відповідних норм права до спірних правовідносин. Зазначене рішення міської ради прийнято на підставі належної технічної документації із землеустрою, тому факту захоплення земельної ділянки не доведено. Порушення прав позивачів будівництвом господарської будівлі на приватизованій ОСОБА_3 земельній ділянці немає, цим займалася Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області, яка внесла відповідний припис.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 686/23348/16-ц з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позивачами не доведено наявності захоплення ОСОБА_3 належної їм частини земельної ділянки та самочинного будівництва, внаслідок чого порушено їх права. Вказане спростовується наявними у справі докази: зокрема, відомостями Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області, світлинами, технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровим планом земельної ділянки, зверненнями до правоохоронних органів, тощо.

Під час розгляду позовних вимог у суді першої інстанції суд об`єктивно, повно та всебічно оцінив надані сторонами докази і дійшов до вірного висновку про задоволення позову.

Межі земельної ділянки по АДРЕСА_2, переданої у власність ОСОБА_3, не погоджені всіма суміжними власниками (користувачами), чим порушено норми чинного законодавства.

Суд не врахував, що постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц, провадження № 61-18394св19, встановлено обов`язковість погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами).

Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідно до кадастрового плану на земельну ділянку, належну йому та ОСОБА_2 на праві власності, її площа становить не 0,16 га, а 0,1403 га, тобто зменшена.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно поставив під сумнів наявність самочинного будівництва ОСОБА_3 об`єктів на спірній земельній ділянці, оскільки Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області винесено припис, яким ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п`ятою статті 96 КУпАП. Також його зобов`язано усунути встановлені порушення шляхом приведення самочинно побудованих об`єктів відповідно до державних будівельних норм та містобудівного законодавства, а у разі неможливості - знести самочинно побудовані об`єкти.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржене судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься у частині першій статті 4 ЦПК України.

У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження захоплення ОСОБА_3 частини земельної ділянки, що закріплена за належним ОСОБА_1, ОСОБА_2 житловим будинком АДРЕСА_1, доказів самочинного будівництва ОСОБА_3 будівлі по АДРЕСА_2 та порушення внаслідок цього їхніх прав.

При прийнятті 18 травня 2016 року сесією Хмельницької міської ради рішення № 52 про надання ОСОБА_3 у власність на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) земельної ділянки площею 0,1 га, яка розташована по АДРЕСА_2 дотриманий порядок, передбачений діючим законодавством.

Відповідно до наявного у матеріалах справи припису Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області від 26 червня 2014 року зафіксовано здійснення ОСОБА_3 самочинного будівництва господарської будівлі на приватизованій земельній ділянці по АДРЕСА_3 .

Будь-які інші докази на підтвердження позовних вимог у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

У статті 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

У пункті 3.12. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року № 376 передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Аналіз вказаних норм свідчить, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц, провадження № 61-19526сво18 та в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, у справі № 514/1571/14-ц, провадження № 14-552цс18.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89, 263- 264, 382 ЦПК України взяв до уваги всі надані сторонами докази та оцінив їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 не довели своїх позовних вимог, що є їх процесуальним обов`язком (частина третя статті 12 ЦПК України).

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які ним правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги щодо обов`язковості погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є безпідставними, оскільки були предметом дослідження в суді попередньої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, узгоджується з вищевказаною правовою позицією і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Не заслуговує на увагу посилання касаційної скарги на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц, провадження № 61-18394св19, оскільки у цій справі не порушені права одного із суміжних землевласників, що встановлено судами і не доведено інше позивачами. Крім того, ухвалені вище судові рішення Великої Палати Верховного Суду, ухвалені пізніше і згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Посилання касаційної скарги на необхідність знесення самочинного будівництва безпідставні, оскільки апеляційний суд дав їм належну правову оцінку, на підставі доказів, наданих сторонами, зазначивши, що права позивача не порушені.

У пунктах 5, 22, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 (v0006740-12) "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" судам роз`яснено, що, розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.