Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 травня 2017 року у складі судді Лемак О. В. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Кондора Р. Ю.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Дельта Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 18 квітня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 132/1006-р та додаткову угоду до нього від 20 квітня 2006 року, відповідно до яких остання отримала кредитні кошти у сумі 9 000 доларів США зі сплатою 11,8 % річних на строк до 18 квітня 2021 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, 20 квітня 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 132/10/06-р, відповідно до якого остання взяла на себе зобов`язання щодо належного виконання позичальником вказаного кредитного договору.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" (правонаступник АКІБ "УкрСиббанк") та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ "УкрСиббанк" відступило право вимоги до боржників за кредитними договорами, зокрема і по кредитному договору від 18 квітня 2006 року.

ОСОБА_2 порушила свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим банком направлялися вимоги боржнику та поручителю 10 серпня 2015 року та 11 серпня 2015 року про дострокове виконання зобов`язань, однак такі ними були проігноровані.

Станом на 31 липня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить суму 166 270,84 грн, з яких 140 391,39 грн - тіло кредиту та 25 879,46 грн - заборгованість по відсоткам.

Ураховуючи наведене, ПАТ "Дельта Банк" просило суд стягнути вказаний розмір кредитної заборгованості з поручителя - ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 07 травня 2018 року, позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 18 квітня 2006 року у розмірі 166 270,84 грн, з яких: 140 391,39 грн - тіло кредиту, 25 879,46 грн - відсотки.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що банк належно виконав свої зобов`язання за кредитним договором, а боржник та поручитель своїх обов`язків з повернення кредитних коштів не виконують, тому необхідно стягнути заявлену суму кредитної заборгованості з поручителя, до якого було заявлено позов.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову банку.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку поданим банком доказам. Вважає, що позивач не довів сам факт видачі їй кредитних коштів.

Вказує, що порука ОСОБА_1 припинилася, оскільки вона не надавала згоди на укладення додаткової угоди від 01 квітня 2009 року, якою було збільшено обсяг зобов`язань поручителя.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного суду у складі судді Черняк Ю. В. від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя" вирішено здійснити перерозподіл касаційних скарг що подані до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у 2017-2018 роках.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах: від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15, таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає у разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У справі, яка переглядається, судами було встановлено, що внаслідок укладення додаткової угоди від 01 квітня 2009 рокуміж банком та боржником без згоди поручителя (відповідача), обсяг її зобов`язань не збільшився.

Доводи касаційної скарги про те, що внаслідок укладення додаткової угоди від 01 квітня 2009 року було збільшено обсяг відповідальності поручителя, є безпідставними.

Апеляційний суд правильно вказав, що зміни, внаслідок укладення вказаної додаткової угоди, стосувалися тільки перенесення строків виконання зобов`язань позичальника зі сплати процентів за кредитним договором, що були нараховані у період з 01 лютого по 27 лютого 2009 року на період з 01 березня по 10 березня 2011 року.

При цьому, у вказаній додатковій угоді було зазначено, що на вказане перенесення не розповсюджуються правила черговості погашення зобов`язань, встановлені договором. Тобто, перенісши строк сплати процентів, нарахованих за період з 01 лютого по 27 лютого 2009 року, сторони не змінювали строк виконання зобов`язань зі сплати кредиту, тому таке перенесення не призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами.

Посилання заявника на те, що банк не довів факт видачі боржнику кредитних коштів, також не заслуговують на увагу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог банку, зокрема, й щодо факту видачі ОСОБА_2 кредитних коштів та користування ними останньою.

Апеляційний суд, відхиляючи аналогічні доводи апеляційної скарги заявника, правильно вказав, що підписавши 25 лютого 2009 року з АКІБ "УкрСиббанк" додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору, ОСОБА_2 тим самим визнала наявність між нею та позивачем кредитних правовідносин, у тому числі й факт видачі їй кредитних коштів, та певний час здійснювала часткове погашення кредиту.

Вказуючи про невидачу їй кредитних коштів, ОСОБА_2 не надала жодного доказу на підтвердження цього, зокрема, уклавши кредитний договір у 2006 році, вона не заявляла жодних вимог до банку щодо невиконання ним умов договору, а заявила про неотримання коштів тільки після звернення банку до суду з позовом до поручителя, тобто вона не довела своїх заперечень, що було її процесуальним обов`язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України, а її доводи, самі по собі, обґрунтовано оцінені апеляційним судом сумнівними.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 07 травня 2018 року залишити без змін.