розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила стягнути з відповідачів 94 793,95 грн понесених витрат на утримання

та збереження спільного майна відповідно до розміру ідеальних часток у праві власності на будинок АДРЕСА_1, тобто по 47 396,95 грн з кожної.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування від 24 червня 2008 року вона є власником 31/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . На підставі договору дарування від 13 липня 2007 року співвласниками цього житлового будинку є відповідачі, яким належить 69/100 частин будинку

у рівних частках. Загальна площа житлового будинку складає 46,00 кв. м, житлова площа - 24,80 кв. м, отже, за технічними даними виділ в натурі ідеальних часток кожному співвласнику неможливий. ОСОБА_1 постійно проживає у будинку, відповідачі не проживають та не приймають участі

в утриманні житлового будинку й надвірних будівель, комунальні послуги не сплачують, прибудинкову територію не утримують. Всі витрати з утримання будинку з надвірними будівлями несе вона. Житловий будинок був побудований у 1951 році, тому необхідно було зробити капітальний ремонт для приведення його у стан, придатний для проживання.

На виконання зобов`язань з утримання та збереження будинку й забезпечення його належного технічного стану нею був проведений капітальний ремонт житлового будинку АДРЕСА_1 . Було проведено водопостачання, відновлено конструктивні елементи будівель, перекрито дах, встановлено металопластикові вікна

та сплачено за комунальні послуги. Відповідачі не заперечували проти проведення будівельних робіт, проте не бажають приймати участь у проведенні капітального ремонту та облаштуванні житлового будинку, матеріальної допомоги не надають та відмовляються компенсувати понесені позивачем витрати на утримання нерухомого майна.

У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, у якій просила вселити її до житлового будинку

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування

від 13 липня 2007 року вона є власником 69/200 частин спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель. Починаючи з липня

2007 року ОСОБА_1 перешкоджає їй у користуванні власністю, остання змінила замки від воріт та будинку. ОСОБА_3 зверталася до органів поліції зі скаргою на неправомірні дії ОСОБА_1 . За результатами розгляду скарг було повідомлено, що з ОСОБА_1 буде проведено профілактичну бесіду, рекомендовано звернутись до суду за захистом своїх прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 травня

2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на утримання та збереження спільного майна, відповідно

до розміру ідеальних часток у праві власності на будинок, що розташований

за адресою: АДРЕСА_1, по 44 176,18 грн з кожної.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Вселено ОСОБА_3 до житлового будинку

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того,

що відповідно до статті 360 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повинні приймати участь в утриманні належних їм на праві власності часток у спірному будинку та нести витрати

зі сплати комунальних послуг.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3, суд, на підставі встановлених у справі обставин, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 всупереч приписам частини третьої статті 47 Конституції України, частини четвертої статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР)

без відповідних правових підстав, протиправно обмежує ОСОБА_3

у користуванні спірним будинком, фактично позбавляє її житла.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 травня 2018 року

в частині стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 витрат на утримання та збереження спільного майна у розмірі 44 176,18 грн з кожної та судового збору в розмірі 704,80 грн з кожної скасовано, в цій частині ухвалено нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування збитків на утримання та збереження спільного майна залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 057,50 грн за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 057,50 грн за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні її позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що остання, не отримавши згоди інших співвласників (відповідачів) на покращення (поліпшення) спільного майна - будинку

з надвірними будовами, здійснила ремонт на свій ризик, при цьому не надавши суду доказів, що будинок потребував поліпшення, що ремонт було здійснено

з метою недопущення його руйнації або у зв`язку з неможливістю проживання, користування та інше, позбавлена права вимоги до інших співвласників щодо відшкодування частини понесених нею витрат на ремонт будинку з надвірними будовами.

Також апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 споживала комунальні послуги для власних потреб, тому в цій частині позов також

не підлягає задоволенню.

В частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось та не переглядалось.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2019 року,

ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року скасувати й залишити в силі рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 травня 2019 року.

В обґрунтування касаційної скарги вказує, що апеляційний суд, відмовляючи

в задоволенні її позовних вимог щодо відшкодування витрат, пов`язаних

з утриманням, в тому числі зі сплатою комунальних послуг, та ремонтом нерухомого майна, що знаходиться у спільній частковій власності

її та відповідачів, неправильно застосував норми ЦК України (435-15) , ЖК УРСР та дійшов помилкового висновку про те, що відповідачі не повинні нести вказані витрати, оскільки, на її думку, витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості, повинен нести співвласник відповідно до своєї частки

у власності, а також зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснювати

їх самостійно й вимагати від співвласника, який ухиляється, відшкодування понесених витрат у судовому порядку.

При цьому заявник посилається на позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 30 жовтня 2013 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-734св15, в якій зазначено, що положення статей 160 та 162 ЖК УРСР поряд

з положеннями глави 58 ЦК України (435-15) регулюють правовідносини з найму житлового приміщення, тобто речові права на чуже майно, а тому зазначені норми права не підлягають застосуванню до правовідносин з утримання власниками належного їм на праві приватної власності майна, зокрема щодо сплати комунальних послуг.

В частині зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1

про зобов`язання вчинити певні дії прийняті у справі судові рішення

не оскаржуються, а відтак - не переглядаються в касаційному порядку.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 635/516/18-ц

з Харківського районного суду Харківської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що на підставі договору дарування від 24 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, посвідченого нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Цидибрагою С. О., реєстровий

№ 3678, ОСОБА_1 набула право власності на 31/100 частину житлового будинку літ. "А-1", загальною площею 46 кв. м, житловою площею 24,80 кв. м,

з відповідною часткою надвірних будівель, розташованих за адресою:

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули право власності на 69/100 частин вказаного вище житлового будинку в рівних частках на підставі договору дарування, посвідченого 1 липня 2007 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Куриленко С. В., реєстровий № 1938.

Згідно з даними технічного паспорту від 30 квітня 2008 року зазначений вище житловий будинок складається з двох житлових кімнат, площею 19,8 кв. м

та 5,00 кв. м, веранди, передпокою, комори та тамбуру, має знос 50 %.

ОСОБА_1 зареєструвала своє місце проживання у вказаному будинку

21 жовтня 2008 року . ОСОБА_3 з 09 жовтня 2017 року зареєстрована у спірному будинку. ОСОБА_2 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 до 2018 року поступово здійснювала капітальний ремонт спірного будинку. Заборгованість за послуги з газопостачання сплачувала після

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (1618-15) (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи

в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу,

про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги).

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник, відповідно до своєї частки

у праві спільної часткової власності, зобов`язаний брати участь у витратах

на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

При цьому маються на увазі витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Виходячи з аналізу наведених норм, у разі ухилення співвласника від участі

у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.

Отже, в разі доведеності одним зі співвласників понесення ним витрат

на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов`язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов`язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків

та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язання - це правовідносини, в яких одна сторона ( боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певну дію, саме передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати

від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання виконуються відповідно до умов договору про спільну діяльність, який повинно було укладати

в письмовій формі, так як він регулює спільні витрати та збитки.

Проаналізувавши вказані норми закону та встановлені у справі обставини, оцінивши доводи сторін та зібрані у справі докази, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачів витрат на ремонт належного сторонам на праві спільної часткової власності будинку у зв`язку з їх недоведеністю.

Ураховуючи, що кожному учаснику спільної власності належить обмежене право власності на спільну річ, змістом внутрішніх правовідносин спільної власності

є право і обов`язок кожного співвласника узгоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими власниками, а як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 не зверталась до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу необхідності проведення ремонту належного їм на праві спільної часткової власності житлового будинку, провела ремонт без їх згоди, на свій ризик, не погодивши вартість ремонту,

а також не надала доказів про те, що будинок потребував поліпшення з метою недопущення його руйнації або неможливістю проживання, користування, аварійного стану будинку та необхідності негайного, обов`язкового проведення ремонтних робіт, колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги", що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, передбачено право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та відповідно до умов договору про надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

При цьому пункт 6 частини першої статті 20 Закону встановлює, що споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідачів витрат, пов`язаних з оплатою комунальних послуг у відповідних частинах, апеляційний суд, проаналізувавши викладені вище норми закону, дійшов обґрунтованого висновку, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а як встановлено судом, ні ОСОБА_3, якій ОСОБА_1 чинила перешкоди у користуванні житловим будинком, ні ОСОБА_2, яка постійно проживає на території Російської Федерації, комунальними послугами у будинку

не користувались.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо неправильного застосування апеляційним судом норми ЦК України (435-15) та, відповідно, помилкового висновку

про звільнення відповідачів від виконання зобов`язання нести витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права, вони містять посилання на факти,

що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який належним чином їх спростував, а в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Доводи касаційної скарги щодо недоречного посилання апеляційного суду

під час вирішення питання про стягнення зі співвласників житлового будинку витрат, пов`язаних з оплатою комунальних послуг, на положення ЖК УРСР також не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки висновків щодо відмови в позові в цій частині апеляційний суд дійшов на підставі положень Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , а постанова апеляційного суду в цій частині є законною й обґрунтованою та не може бути скасована з одних лише формальних міркувань.

Посилаючись у касаційній скарзі на позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 30 жовтня 2013 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-734св15, відповідно до якої положення статей 160 та 162 ЖК УРСР поряд

щодо сплати комунальних послуг, заявник не звернула увагу, що у цій справі предмет спору, а також норми закону, на підставі яких судами приймались рішення, відрізняються від предмету спору, та норм, на підставі яких апеляційним судом прийнято постанову у справі, яка розглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

В частині зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1

про зобов`язання вчинити певні дії рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в касаційному порядку не переглядаються.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судді:	С. Ю. Бурлаков
	В. М. Коротун
	М. Є. Червинська