Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Курінська сільська рада Бахмацького району Чернігівської області, Бахмацька районна державна адміністрація Чернігівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи - Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області, про відібрання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що він з 08 листопада 1997 року перебував у шлюбі з ОСОБА_3, в якому народилося двоє дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу за рішенням суду від 15 серпня 2011 року дочка залишилась проживати зі своєю матір`ю, а син - з ним. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6, матері дітей, неповнолітня ОСОБА_7 залишилась проживати в будинку своєї бабусі ОСОБА_2, а тому позивач вирішив забрати дочку жити до себе, проте відповідач категорично заперечує проти цього.

Позивач стверджує, що відповідач незаконно утримує дитину у себе, оскільки він як батько не позбавлений батьківських прав, а рішення органу опіки та піклування щодо призначення відповідача опікуном дитини відсутнє.

Ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 17 жовтня 2018 року до участі в справі як третю особу залучено Курінську сільську раду Бахмацького району Чернігівської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право позивача на проживання з його малолітньою дитиною повинно бути захищено; у правовідносинах, які складаються між батьком і дитиною, бабою і дитиною, батько має переважне право на проживання з дитиною, проте негайне відібрання дитини не буде сприяти спокійному та стійкому середовищу для дитини, тому заявлені позовні вимоги є передчасними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Відібрано малолітню ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, від ОСОБА_2 та передано її батьку ОСОБА_1

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 762,00 грн судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд не встановив того, що сім`я позивача є особливо непридатною або неблагонадійною для проживання малолітньої ОСОБА_7 . Відповідачем не доведено тієї обставини, що відібрання та передача дитини батьку буде суперечити інтересам малолітньої, і що ОСОБА_1 не здатен забезпечити дочці безпечне, стійке та спокійне середовище, що не є неблагополучним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі поданій до Верховного Суду у квітні 2019 року ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги інформацію, надану практичним психологом, не обґрунтував причин неврахування висновків органів опіки та піклування; не заслухав думки дитини та не встановив найкращих інтересів дитини.

У травні 2019 року до суду надійшов лист ОСОБА_1 у якому він просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 є батьком малолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с .9), а ОСОБА_2 є її бабусею по материнській лінії.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6, яка була матір`ю ОСОБА_9 та колишньою дружиною ОСОБА_1 (а. с. 8, 10).

Сторонами не заперечується, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за рішенням суду від 15 серпня 2011 року, ОСОБА_7 залишилась проживати разом з матір`ю, а син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишився за згодою колишнього подружжя проживати з батьком.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 - ОСОБА_7 проживає з бабусею ОСОБА_2 та дідусем ОСОБА_11 у АДРЕСА_1 (а. с. 11).

Між батьком та бабою дитини існують стійкі неприязні стосунки, що підтвердила в судовому засіданні представник органу опіки та піклування, свідок ОСОБА_12 . На наявність постійних сварок між батьком та бабою наголошувала і опитана в судовому засіданні малолітня ОСОБА_5 . Через конфлікти та брак документів покійної дружини, батько дитини позбавлений можливості оформити державну допомогу на дитину.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

За правилами статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР (475/97-ВР) .

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі "М.С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Також у рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі "М. С. проти України" та у рішенні "Мамчур проти України", № 10383/09, від 16 липня 2015 року, 100 ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

ЄСПЛ у справі "Савіни проти України" вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, у конкретній ситуації враховується, що з іншої сторони держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Савіни проти України").

У 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

В преамбулі Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Аналізуючи вказані вище норми право слід зазначити, що законом встановлено вичерпний перелік осіб, місце проживання (місцезнаходження) яких може вважатися місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років: батько, мати, опікун дитини, навчальний заклад чи заклад охорони здоров`я, в якому проживає дитина.

Встановивши, що спір про відібрання дитини напряму пов`язаний з питанням щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла 10 років, і цей спір існує між бабусею та батьком дитини та матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_7, не містять доказів ініціювання процесу щодо визнання ОСОБА_9 дитиною, позбавленою батьківського піклування чи встановлення над нею опіки; відсутнє рішення органу опіки і піклування чи суду про призначення ОСОБА_2 опікуном малолітньої ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги інформацію, надану практичним психологом, не обґрунтував причин неврахування висновків органів опіки та піклування; не заслухав думки дитини та не встановив найкращих інтересів дитини, висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги).

При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду