відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Дочірнє підприємство "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2018 року у складі судді Олексюка А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Здрилюк О. І., Федонюк С. Ю.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_1 у вересні 2017 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"), Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Волинський облавтодор") про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвала суду першої, з висновками якої погодився апеляційний суд, обґрунтовувалася тим, що позивач належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явився, при цьому, неодноразово подаючи клопотання про відкладення розгляду справи та повідомляючи про причини своєї неявки в судові засідання, не обґрунтував їх поважність, а тому, керуючись положеннями частини п`ятої статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України позов підлягає залишенню без розгляду.

Апеляційний суд додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що у судове засідання 21 вересня 2018 року позивач не з`явився з поважної причини, а саме через хворобу, відхилені, оскільки на час постановлення 21 вересня 2018 року у справі ухвали Луцьким міськрайонним судом Волинської області про залишення позовe ОСОБА_1 без розгляду доказів перебування на лікарняному матеріали справи не містили, копію листка непрацездатності подано ОСОБА_1 тільки до суду апеляційної інстанції, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 повторно (другий раз поспіль) не з`явився в судове засідання без поважних причин. При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу, що клопотання про відкладення розгляду справи (судове засідання 21 вересня 2018 року) подано ОСОБА_1 20 вересня 2018 року, у той час як листок непрацездатності ОСОБА_1 відкрито з 21 вересня 2018 року, тобто на час подачі 20 вересня 2018 року клопотання не існувало поважної причини, підтвердженої належними та допустимими доказами.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник зазначає, що суди дійшли помилкових висновків про повторну неявку позивача у судове засідання з неповажних причин. Стверджує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час постановлення оскаржуваних судових рішень. Зазначає, що ним завчасно повідомлено суд першої інстанції про вагомі причини неявки у судове засідання, підтвердженням чого є листок непрацездатності. Вважає, що оскаржуваними судовими рішеннями порушено його право на доступ до правосуддя.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ДАК "Автомобільні дороги України" вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, а тому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що справа, яка переглядається, призначалася судом першої інстанції до розгляду неодноразово.

У судове засідання, призначене на 20 червня 2018 року на 10:00 год, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, позивач та його представник не з`явилися. Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням у відпустці, хоча дата та час судового засідання попередньо узгоджувалася зі сторонами. Судове засідання відкладено на 18 липня 2018 року на 15:00 год.

Судове засідання, призначене на 18 липня 2018 року на 15:00 год, відкладено за клопотанням представника позивача ОСОБА_2 у зв`язку з неявкою позивача, для забезпечення участі останнього у наступному судовому засіданні.

У судове засідання, призначене на 15 серпня 2018 року на 15:00 год, ні позивач, ні його представник не з`явилися, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. 15 серпня 2018 року позивач ОСОБА_1 подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з неможливістю прибути у судове засідання з особистих причин, будь-яких доказів поважності причин неявки в судове засідання позивач не надав.

15 серпня 2018 року судом першої інстанції визнана перша неявка позивача та його представника без поважних на те причин.

У судове засідання, призначене на 21 вересня 2018 року на 10:00 год, належним чином повідомлений про час та місце судового засідання позивач повторно не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з хворобою. Проте, будь-яких документів на підтвердження хвороби ОСОБА_1 суду першої інстанції не надав, листок непрацездатності надано до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд, надавши оцінку доводам касаційної скарги, не встановив порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно з частиною п`ятою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, коли від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

За правилами пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача.

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Встановивши, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у судове засідання, а також не прибув у судові засідання його представник, врахувавши тривалість розгляду справи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, оскільки причини неявки позивача визнано неповажними (не були підтверджені належними доказами станом на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції). Представник позивача також не повідомив суд про причини його неявки в судове засідання.

Відповідно до частини другої статті 257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі "Цихановський проти України" національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Враховуючи наведене, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено обґрунтовані висновки про повторну неявку позивача у судові засідання, призначені у цій справі.

Сторона позивача, будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, двічі поспіль не з`явилася у судові засідання, а доводи скарги про те, що позивач не з`явився у судове засідання, призначене на 21 вересня 2018 року, у зв`язку з хворобою, не були підтверджені у суді першої інстанції та, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, клопотання про відкладення розгляду справи (подано ОСОБА_1 20 вересня 2018 року, в той час як листок непрацездатності ОСОБА_1 відкрито з 21 вересня 2018 року, тобто на час подачі 20 вересня 2018 року зазначеного клопотання не існувало такої поважної причини, підтвердженої належними та допустимими доказами, щодо існування якої позивач наполягав у суді апеляційної інстанції. Також не встановлено, що позивач подавав заяву про розгляд справи за його відсутності. Крім того, доводи касаційної скарги про поважність причин неявки заявником 21 вересня 2018 року у судове засідання не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не свідчать про існування перешкод для явки в судові засідання його представника.

Залишаючи без розгляду позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши положення статей 223, 257 ЦПК України, зробив обґрунтований висновок, що позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду справи, повторно не з`явився у таке судове засідання та від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, у зв`язку з чим надав правильну оцінку повторній, другій поспіль неявці належним чином повідомленого позивача як зловживання ним своїми процесуальними правами.

Оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки обставин справи і висновків судів не спростовують.