Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 750/10215/18

провадження № 61-9303св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Жданової В. С., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Губар В. С., Кузюри Л. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"; банк) про визнання частково недійсним кредитного договору та зобов`язання вчинити певні дії.

Вимоги обґрунтовував тим, що 01 лютого 2007 року між ним і банком укладено договір про надання споживчого кредиту № 11113659000, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 38 000 доларів США, що еквівалентно 191 900 грн, зі сплатою 12,3 % річних строком до 31 січня 2018 року.

Згідно з пунктом 7.1 договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених цим договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати відсотків за кредит та/або комісій банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті.

Зазначав, що вищевказаний пункт договору є таким, що порушує його права споживача банківських послуг, суперечить статтям 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 (v007p710-13) міститься висновок про те, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці), тобто на фізичних осіб, що отримали споживчий кредит, дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (543/96-ВР) не розповсюджується.

Ураховуючи наведене, просив визнати недійсним пункт 7.1 договору про надання споживчого кредиту від 01 лютого 2007 року № 11113659000 щодо встановлення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ у разі порушення строків погашення кредиту або його частини, зобов`язати ПАТ "УкрСиббанк" здійснити перерахунок його зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 01 лютого 2007 року № 11113659000 та зарахувати в погашення зобов`язань грошові кошти, зараховані раніше в погашення нарахованої пені.

Представник ПАТ "УкрСиббанк" подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним пункт 7.1 Розділу 7 договору про надання споживчого кредиту від 01 лютого 2007 року № 11113659000, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк".

Зобов`язано ПАТ "УкрСиббанк" здійснити перерахунок суми заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 01 лютого 2007 року № 11113659000 шляхом зарахування всієї сплаченої боржником суми пені до суми основного зобов`язання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд виходив із того, що визначений пунктом 7.1 договору розмір пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ, який розраховується в гривневому еквіваленті від суми простроченого платежу за офіційним курсом НБУ на дату нарахування пені, є таким, що встановлює несправедливі умови, оскільки визначає непропорційно велику суму пені, що в різні періоди дії договору складала від 13 % до 60 % у порівнянні зі встановленим договором розміром відсотків за користування кредитними коштами - 12,3 % річних.

Посилаючись на те, що безпідставне нарахування банком пені вплинуло на структуру заборгованості позивача та її загальний розмір, суд зробив висновок про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок суми заборгованості шляхом зарахування всієї сплаченої позивачем суми пені до суми основного зобов`язання.

При цьому суд указав, що підстав для застосування наслідків спливу позовної давності за заявою банку немає, оскільки відповідно до довідки-розрахунку пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом станом на 26 вересня 2018 року пеня продовжувала нараховуватися, що призвело до порушення прав споживача. Крім того, про порушення свого права позивач дізнався із рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 27 липня 2016 року у справі № 750/3202/15-ц.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 березня 2019 року рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір споживчого кредиту підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. В умовах договору міститься повна інформація стосовно умов кредитування, зокрема, зазначено: сукупну вартість кредиту, реальну відсоткову ставку, штрафні санкції та комісії. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов та надалі частково їх виконував, що свідчить про згоду ОСОБА_1 з умовами спірного договору.

Позичальник був обізнаний про умови кредитного договору, в тому числі і про положення пункту 7.1 Розділу 7 договору, з моменту його укладення а саме: з 01 лютого 2007 року.

Урахувавши те, що позивач звернувся до суду з даним позовом лише у вересні 2018 року, пропустивши позовну давність, про наслідки спливу якої заявив відповідач, апеляційний суд зробив також висновок про відмову у задоволенні позову на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

Короткий зміст касаційної скарги

У травні 2019 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки суд не з`ясував, з якого моменту обчислюються такі строки.

Він оспорює пункт 7.1 договору, який застосовується банком до споживача не з дня укладення договору, а за умови настання певних подій, якщо позичальник прострочить строк виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків.

Короткий зміст відзиву

Від представника ПАТ "УкрСиббанк" надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Обставини справи

Суди встановили, що 01 лютого 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11113659000, згідно з умовами якого останній отримав кредит у сумі 38 000 доларів США зі сплатою 12,3 % річних строком до 31 січня 2018 року.

Відповідно до пункту 7.1 договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених цим договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати відсотків за кредит та/або комісій банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті.

ОСОБА_1 вважав, що вищевказаний пункт договору є несправедливим, таким, що порушує права його права як споживача, що стало підставою даного позову.

При розгляді справи в суді першої інстанції представник ПАТ "УкрСиббанк" заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Предметом даного позову є визнання недійсним пункту 7.1 договору про надання кредиту від 01 лютого 2007 року № 111136590000 щодо встановлення розміру пені за порушення строків сплати кредиту (чи його частини) та зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок заборгованості.

У частині першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що "для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).".

Установивши, що позивач не довів наявності підстав для визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту від 01 лютого 2007 року № 11113659000, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову за необґрунтованістю.

Разом із тим колегія суддів не погоджується з мотивами суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності з огляду на наступне.

У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Таким чином, посилання апеляційного суду на відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності є помилковими.

Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - зміні в мотивувальній частині в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 (в редакції станом на 07 лютого 2020 року) ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 березня 2019 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.