розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року в складі судді Малинникова О. Ф. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року в складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Прокопчук Н. О.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") про стягнення ненарахованої та невиплаченої додаткової заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала у відповідача на посаді менеджера проекту центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального департаменту дистрибьюції та 13 лютого 2009 року була звільнена. Проте при звільненні відповідач не провів з нею розрахунок у повному обсязі, зокрема не виплатив компенсацію (оплату) за роботу в вихідні дні у грудні 2008 року та січні 2009 року, до виконання якої позивач спеціально була залучена на підставі внутрішньобанківських розпоряджень відповідача у інших структурних територіальних підрозділах банку за межами м. Києва.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь:

компенсацію (оплату праці) за роботу у неробочі дні 27 і 28 грудня 2008 року та 17, 18, 24, 25 січня 2009 року у розмірі 1 388,67 грн;

компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з несвоєчасною її виплатою за період з березня 2009 року по травень 2015 року включно від належної позивачеві оплати за роботу в неробочі дні 27 і 28 грудня 2008 року та 17, 18, 24, 25 січня 2009 року - у сумі 1 105,38;

середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13 лютого 2009 року по 04 червня 2015 року в розмірі 182 721,88 грн.

Справа переглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_1, компенсацію (оплату праці) за роботу в неробочі дні 27 грудня 2008 року (субота), 28 грудня 2008 року (неділя) та 17 січня 2009 року (субота), 18 січня 2009 року (неділя), 24 січня

2009 року (субота), 25 січня 2009 року (неділя) у розмірі 1 388,67 грн.

Стягнуто з ПАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_1, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з несвоєчасною її виплатою за період з березня 2009 року по травень 2015 року включно від належної позивачеві оплати за роботу в неробочі дні 27 грудня 2008 року (субота), 28 грудня 2008 року (неділя) та 17 січня 2009 року (субота), 18 січня 2009 року (неділя), 24 січня 2009 року (субота), 25 січня 2009 року (неділя) у розмірі 1 105,38 грн.

Стягнуто з ПАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13 лютого 2009 року по 4 червня 2015 року у розмірі 182 721,88 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходив з того, що з вини відповідача позивачу при звільненні не було виплачену оплату праці за роботу у вихідні дні, а тому є підстави для задоволення позову.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року скасовано у частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишено без змін.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив з того, що у порушення норм трудового законодавства України відповідачем не було виплачено позивачу усі належні кошти, а тому є підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2016 року ПАТ КБ "Надра" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалити нове рішення у цій частині, яким відмовити у задоволенні позову.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог щодо стягнення компенсації за роботу у неробочі дні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із несвоєчасною виплатою не оскаржується, а тому касаційним судом не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, безпідставно не врахували висновки Верховного Суду України щодо застосування принципу співмірності та не навели відповідних мотивів відступлення від правової позиції, викладеної у висновку Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, що призвело до ухвалення незаконного рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Також не врахували, що позивач протягом більше ніж 5 років, тобто з моменту звільнення позивача та проведення з ним повного розрахунку, як вважав відповідач не звертався ні до позивача, ні до суду щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У січні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді менеджера проекту центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального департаменту дистрибьюції.

Наказом відповідача від 13 лютого 2009 року № 88 ОСОБА_1 була звільнена з роботи.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що вона залучалась до роботи 27 і 28 грудня 2008 року) та 17, 18, 24, 25 січня 2009 року, які були неробочими днями, проте при звільненні відповідач виплату заробітної плати за роботу в указані дні не здійснив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження № 14-263цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 (провадження № 12-20гс18), від 25 січня 2018 року у справі № 711/2644/16-ц (провадження № 61-505св17), у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 757/5583/15-ц (провадження № 6-350цс17), від 20 січня 2016 року у справі № 127/2709/15-ц (провадження № 6-2001цс15), відступати від яких Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц не знайшла підстав, запровадження тимчасової адміністрації банку та початок його ліквідації унеможливлюють стягнення з банку коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів.

Відповідно до висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), обмеження, встановлені статтею 36 Закону про гарантування вкладів, поширюються також і на вимоги до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація або розпочата ліквідація, про стягнення відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, які за своєю природою хоч і стосуються відповідальності роботодавця за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати праці, проте не є вимогами про стягнення заробітної плати.

У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) Верховний Суд, погодившись з висновком Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16), ще раз підтвердив відмінність вимог про стягнення заробітної плати та вимог про стягнення з роботодавця відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

З огляду на це задоволення позову про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем при звільненні не допускає стягнення з відповідача коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" такі вимоги підлягають задоволенню в сьому чергу.

Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує запровадженню тимчасової адміністрації банку.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Водночас колегія суддів враховує, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Оскільки розрахунок з позивачем мав бути здійснений відповідачем 13 лютого 2009 року, а з 06 лютого 2015 року у відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію, то розрахунок відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України слід було виконати за період з 14 лютого 2009 року до 05 лютого 2015 року включно.

Натомість суд першої інстанції виконав розрахунок за період з 14 лютого 2009 року до 04 червня 2015 року включно, тобто належний період розрахунку збільшений на 104 днів. Суд апеляційної інстанції цієї помилки не виправив.

За розрахунком суду першої інстанції, здійсненим, виходячи з 1579 днів прострочення роботодавцем, розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, становив 182 721, 88 грн. Отже, такий розрахунок має бути скоригований виходячи з того, що період, за який має здійснюватися нарахування, становить 1579 - 104 = 1475 днів. Таким чином, розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, становить 182 721, 88 х 1475 : 1579 = 170 687,00 грн.

Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Верховний Суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, у якій зазначено, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Встановлено, що позивач звернулася до суду з цим позовом у червні 2015 року, тобто зі спливом більш ніж шести років після звільнення з роботи, яке мало місце 13 лютого 2009 року.

Отже, враховуючи вищевикладені висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та встановлені обставини справи подібні до справи № 761/9584/15-ц, колегія суддів з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Тому у відповідній частині рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягає зміні з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 11 000 грн.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року в частині позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.