розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 21 листопада 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 127 554,19 дол. США на строк до 22 листопада

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за зазначеним кредитним договором 21 листопада 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався нести відповідальність перед банком солідарно з ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 листопада 2007 року.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором, розмір якої на 29 лютого 2016 року становить 214 979,52 дол. США, з яких: 103 139,96 дол. США - заборгованість за кредитом, 35 847,03 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 6 239,10 дол. США - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, 69 753,43 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути вказану заборгованість з відповідачів у солідарному порядку.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом

до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання поруки припиненою.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що за договором поруки

від 21 листопада 2007 року він як поручитель зобов`язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів та інших платежів, відшкодування збитків.

ОСОБА_2 звертав увагу на те, що останній платіж позичальник здійснив 26 вересня 2008 року. При цьому порука діяла протягом п`яти років від дня настання нового строку виконання основного зобов`язання у повному обсязі, тобто з 31 грудня 2008 року до 30 грудня 2013 року, з урахуванням пункту 7.1.2 кредитного договору.

Посилаючись на те що, звернувшись до поручителя у квітні 2016 року, банк пропустив шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителя, ОСОБА_2 просив визнати поруку за договором від 21 листопада

2007 року, укладеним між ним і АТ КБ "ПриватБанк", припиненою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 29 травня 2017 року в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано поруку за договором від 21 листопада 2007 року, укладеним між АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2, якою забезпечено виконання кредитного договору від 21 листопада 2007 року, укладеного

між АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1, припиненою. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що банк звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, а отже, попри обґрунтованість позовних вимог, у їх задоволенні слід відмовити, оскільки відповідач заявив про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до вимог банку.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що банк пропустив шестимісячний строк, передбачений для звернення з вимогами до поручителя, а отже, порука ОСОБА_2 є припиненою на підстав і частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ"ПриватБанк" задоволено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня

2017 року скасовано.

Позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь

АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 21 листопада 2007 року у розмірі 110 905,73 дол. США, з яких заборгованість за кредитом - 103 139,96 дол. США та заборгованість за процентами за користування кредитом - 7 765,77 дол. США.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що з наданого банком розрахунку заборгованості відомо, що останнє погашення позичальником заборгованості в рахунок сплати пені було здійснено 25 квітня 2013 року, з позовом банк звернувся до суду 14 квітня 2016 року, тобто в межах строку позовної давності, що суд першої інстанції залишив поза увагою, а тому його висновок про пропуск позивачем за первісним позовом позовної давності спростовується наданими банком доказами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій в частині задоволення зустрічних позовних вимог та ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні, апеляційний суд виходив із того, що в пункті 12 зазначеного вище договору поруки визначено, що порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання строку повернення кредиту. Оскільки останній платіж на погашення заборгованості за кредитом було здійснено позичальником 25 квітня 2013 року, 13 березня 2016 року банк надіслав на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_1 повідомлення із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором та вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором, а 14 квітня 2016 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із цим позовом, тому банком не пропустив строк позовної давності щодо звернення з позовними вимогами до поручителя ОСОБА_2, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 02 та 03 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Узагальнені доводи касаційних скарг

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 подали касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог АТ КБ "ПриватБанк" для апеляційного суду було лише те, що строк позовної давності переривався сплатою 25 квітня 2013 року позичальником пені за прострочення виконання зобов`язання. Разом з тим матеріали справи не місять доказів такої слати саме ОСОБА_1, при цьому повний розрахунок заборгованості було надано банком лише в суді апеляційної інстанції.

Крім того, на думку особи, що подала касаційну скаргу, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором у розмірі 110 905,73 дол. США, у тому числі заборгованість за кредитом - 103 139,96 дол. США та заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 7 765,77 дол. США, проте за умовами кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1, позичальник отримав кредит у розмірі 99 428,60 дол. США. Представник позивача за первісним позовом не зміг пояснити ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції підстави для збільшення тіла кредиту, при цьому позичальник сплатив на виконання своїх зобов`язань майже 9 000,00 дол. США.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що у пункті 7.1.2 зазначеного вище кредитного договору сторони погодили, що строком повернення кредиту є останній день місяця, в якому відбулось порушення термінів оплати кредиту на 120 календарних днів. Останній платіж у розмірі 996,30 дол. США сплачений позичальником 26 вересня 2008 року. Оскільки в наступні 120 календарних днів погашення кредитної заборгованості

не здійснювалось, то з урахуванням зазначеного пункту кредитного договору новим строком повернення кредиту у повному обсязі є 31 грудня 2008 року. Звернувшись до суду у квітні 2016 року, навіть з урахуванням вимоги, направленої поручителю у березні 2016 року, банк пропустив шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителя, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України. Зазначеним обставинам суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для припинення поруки.

Доводи інших учасників справи

У січні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, оскілки апеляційний суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука ОСОБА_2 не припинена.

Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3

до Верховного Суду не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що21 листопада 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк"

та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 99 248,60 дол. США строком до 21 листопада 2027 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним вище кредитним договором 21 листопада 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався нести відповідальність перед банком солідарно з ОСОБА_1 .

У пункті 11 вказаного договору поруки визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Позичальник ОСОБА_1 допустив неналежне виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, порушивши графік погашення кредиту і сплати процентів.

Із матеріалів справи відомо, що останній платіж на погашення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та умов договору було здійснено позичальником 26 вересня 2008 року.

25 квітня 2013 року сплачено пеню за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 0,49 дол. США. Позичальник внесення зазначених коштів до каси банку заперечує.

З наданого банком розрахунку встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ "ПриватБанк" на 29 лютого 2016 року становить 214 979,52 дол. США, у тому числі 103 139,96 дол. США - заборгованість за кредитом, 35 847,03 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 6 239,10 дол. США - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, 69 753,43 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до пункту 6 договору поруки 13 березня 2016 року банк надіслав на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_1 повідомлення із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором та вимогою про повернення заборгованості за кредитним договором.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". У частині другій розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статі 389 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно

до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості (пункт 7.1 договору).

Таким чином, строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів),

що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на підставі договору.

Згідно з пунктом 7.1.2 кредитного договору в разі порушення термінів оплати, передбачених пунктом 7.1.1, на 120 календарних днів сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту в повному обсязі останній день місяця,

в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Встановлено, що останній платіж за кредитним договором відповідно до графіка погашення кредиту та умов договору відповідач ОСОБА_1 здійснив 26 вересня 2008 року, а тому за умовами пункту 7.1.2 кредитного договору строком повернення кредиту вважається останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів, тобто 28 лютого 2009 року.

Після зміни строку виконання зобов`язання (28 лютого 2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 7.1.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду

від 18 грудня 2019 року у справі № 203/4747/15 (провадження № 61-18325св19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 752/7707/15 (провадження № 61-12658св18), від 27 березня 2019 року у справі № 357/16099/15-ц, від 20 лютого 2019 року

у справі № 370/1877/15-ц, та у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16.

Отже, враховуючи те, що строк дії кредитного договору (до 21 листопада

2027 року) було змінено на підставі умов договору (пункт 7.1.2) до 29 лютого 2009 року, з якого і почався перебіг позовної давності, АТ КБ "ПриватБанк", звернувшись до суду із цим позовом 14 квітня 2016 року, пропустило строк позовної давності, що з урахуванням заявленого відповідачем клопотання

є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Всупереч зазначеним вимогам закону та умовам кредитного договору суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог банку, неправильно при цьому визначивши розмір заборгованості

за кредитом, не взявши до уваги, що останній платіж відповідач здійснив за графіком 26 вересня 2008 року, а тому згідно з пунктом 7.1.2 кредитного договору строк користування кредитом, зазначений в цьому ж пункті договору, припиняється достроково в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів, тобто 29 лютого 2009 року.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що банк пропустив позовну давність на звернення з вимогою до позичальника.

Разом із тим суд першої інстанції неправильно визначив початок перебігу строку позовної давності, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості останній платіж за графіком було здійснено 26 вересня 2008 року, у зв`язку з чим змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 7.1.2 кредитного договору), а тому банк мав право з 29 лютого 2009 року (період з 21 до 26 жовтня 2008 року + 120 календарних днів) протягом п`яти років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав до суду лише 14 квітня 2016 року, тобто поза межами строків позовної давності, обумовленої сторонами.

Помилкове зазначення судом першої інстанції початку перебігу строку позовної давності з 01 січня 2009 року не призвело до неправильного вирішення спору

Висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову поручителя про припинення поруки також не ґрунтуються на вимогах закону з огляду на таке.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник

і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк

не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений

або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється,

якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року

від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких (крім того,

що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб`єктивне право) полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані

чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору, і їх настання припиняє права кредитора та обов`язок боржника

за договором.

Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов`язання за договором поруки у зв`язку з припиненням такого зобов`язання поручителя.

Ураховуючи наведене, правильними й обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про припинення поруки ОСОБА_2, оскільки банк пропустив шестимісячний строк для пред`явлення вимог до поручителя, з урахуванням зазначеного вище строку.

Верховний Суд врахував, що умовами договору поруки збільшено строк, протягом якого банк мав право пред`явити вимогу до поручителя, проте цей строк позивач також пропустив.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального й процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням встановлених у справі обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню та враховуючи його клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення у справі, яке задоволено судом, судовий збір, який підлягав сплаті заявником за подання касаційної скарги, слід стягнути з АТ КБ "ПриватБанк".

Як відомо з матеріалів касаційного провадження та судових рішень, оспорювана сума в цій справі становить 110 905,73 дол. США.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду АТ КБ "ПриватБанк" має перерахувати або внести до ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача -