розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Дубас Т.В. від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Журби С. О., Березовенко Р. В., Сержанюка А. С., від 24 травня 2018 року,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер" (далі - ТОВ Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер") про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 29 лютого 2016 року між ним та ТОВ "Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер" був укладений договір безвідсоткової поворотної позики № 29/02, відповідно до умов якого відповідач отримав строкову безвідсоткову позику у сумі 111 110 грн, яку зобов`язувався повернути не пізніше 29 березня 2016 року, однак умови договору не виконав, позику не повернув.

За таких обставин позивач просив суд стягнути з ТОВ "Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер" на його користь: заборгованість у сумі 111 110 грн; неустойку відповіднодо пункту 8.2. договору - 10 277,68 грн; три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання - 4 410,91 грн; інфляційні втрати - 21 655,34 грн, а всього 147 453,93 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів факту надання позики та внесення обумовлених договором коштів в касу підприємства. При цьому надана позивачем копія квитанції до прибуткового касового ордеру без номера та дати не є доказом фактичного надання позики та передачі коштів товариству, оскільки з цього документу вбачається факт прийняття підприємством від ОСОБА_1 коштів в якості витрат на відрядження, а не поворотної позики.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, він просить скасувати оскаржувані судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що письмова форма договору позики свідчить про факт отримання відповідачем обумовлених цим договором коштів. Квитанція до прибуткового касового ордеру єдоказом фактичного надання позики та передачі коштів товариству, оскільки містить найменування позикодавця та позичальника, суму позики, печатку товариства та підпис його керівника, тому висновки судів про недоведення факту надання позики шляхом внесення коштів у касу підприємства є необґрунтованими.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями 17 липня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У жовтні 2018 року ТОВ "Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер" подало відзив на касаційну скаргу мотивований незгодою з її доводами та законністю й обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер" був укладений договір безвідсоткової поворотної позики № 29/02.

Згідно із пунктом 1.1. цього договору позикодавець ОСОБА_1 зобов`язується надати позичальнику ТОВ "Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер" строкову безвідсоткову позику, а останній зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк.

Відповідно до пункту 2.1. договору сума позики за цим договором складає 111 110 грн.

Пунктами 4.1., 4.2. договору передбачено, що позика надається шляхом внесення готівки в касу позичальника. Позикодавець зобов'язується надати позичальнику позику у строк не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту укладання договору.

Згідно із пунктом 5.1. договору позика має бути повністю повернена позикодавцю у строк не пізніше 29 березня 2016 року.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера (без номера і дати) ТОВ "Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер" прийняло від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 111 110 грн у якості витрат на відрядження (а.с. 9).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 ЦК України визначає що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно із частиною третьою статі 10 ЦПК України (1618-15) 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що позивач не довів факту надання позики, внесення ним обумовлених договором коштів в касу підприємства та виникнення між сторонами зобов'язальних відносин за цим договором.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, у пункті 4.1. договору позики сторони узгодили умови отримання позики шляхом її внесення позикодавцем ОСОБА_1 у касу позичальника ТОВ "Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер".

Відповідно до положень пунктів 1.2. та 3.3. постанови правління Національного банку України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" від 15 грудня 2004 року № 637 касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень грошових коштів у касу підприємства.Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Надаючи оцінку наданій позивачем в якості доказу внесення ним обумовлених договором позики коштів квитанції до прибуткового касового ордеру (а.с. 9), суди підставно зазначили про неналежність цього доказу, оскільки з цього документу вбачається факт прийняття ТОВ "Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер" від ОСОБА_1 коштів в якості витрат на відрядження, а не поворотної позики.

Крім того, вказаний документ не містить дати його складання, тоді як за укладеним між сторонами договором позики позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у строк не пізніше ніж протягом п'яти днів з моменту укладення цього договору (пункт 4.2. договору). Вказане свідчить також про безпідставність доводів касаційної скарги щодо підтвердження факту передання ОСОБА_1 грошових коштів ТОВ "Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер" наявністю укладеного між ними договору позики, оскільки у пункті 4.2. цього договору сторони визначили п'ятиденний строк виконання зобов'язань позикодавцем, а матеріали справи не містять даних про передачу ним коштів у цей строк.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про належність цього доказу на підтвердження обставин передання ОСОБА_1 грошових коштів ТОВ "Українсько-німецьке спільне підприємство "Шмайсер" на підставі договору позики є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановили відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають та спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року - без змін.