Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 473/4175/15-ц

провадження № 61-8375св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

третя особа - Управління Держгеокадастру у Вознесенському районі Миколаївської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2016 року у складі судді Вуїва О. В. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 30 листопада 2016 року у складі суддів: Довжук Т. С., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки в натурі.

Позов мотивовано тим, що йому на праві власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом належить 57/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1. Співвласником інших 43/100 часток домоволодіння є ОСОБА_2 Також вони є співвласниками земельної ділянки площею 0,1730 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за вищезазначеною адресою. Рішенням Вознесенської міської ради Миколаївської області від 27 грудня 2012 року № 40 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,1730 га відповідно до часток у праві власності на нерухоме майно. Після виготовлення землевпорядною організацією технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі відповідач відмовилась відновити межу відповідно до часток у праві власності на будинок, так як вважає, що порядок користування спірною земельною ділянкою склався між попередніми власниками домоволодіння. Вказував, що між ним та відповідачем виник спір щодо користування земельною ділянкою площею 0,1730 га, оскільки ОСОБА_2 користується більшою площею земельної ділянки від площі, що пропорційна належній їй частці домоволодіння.

Посилаючись на викладені обставини, просив виділити йому у власність із спільної часткової власності земельну ділянку площею 0,0986 га, що відповідає частці належної йому 57/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Поділено в натурі земельну ділянку площею 1 730 кв. м, призначену для ведення особистого селянського господарства, та виділено в натурі у власність ОСОБА_1 відповідно до другого варіанту висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 травня 2016 року земельну ділянку площею 986,1 кв. м, що складає 57/100 частин загальної площі ділянки, ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 743,9 кв.м, що складає 43/100 частин загальної площі ділянки. Лінія розділової межі для поділу землі встановлена від правої бокової межі уздовж передньої межі довжиною 15,63 м; поворот вгору уздовж існуючої внутрішньої розділової межі завдовжки 37,79 м та поворот вліво довжиною 25,42 м. Також вирішено питання щодо розподілу судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач як співвласник земельної ділянки площею 0,1730 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, має право на поділ спірної ділянки відповідно до другого варіанту висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 травня 2016 року, оскільки такий варіант відповідає ідеальним часткам сторін у праві власності на земельну ділянку.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 30 листопада 2016 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що співвласники майна, яке належить їм на праві спільної часткової власності, при поділі мають право вимагати виділення належної їм частки та другий варіант висновку судової земельно-технічної експертизи відповідає вимогам закону і інтересам сторін у справі.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) в редакції 1963 року, яка діяла на момент первісного відчуження часток житлового будинку у 1971 році, зокрема статтю 113 ЦК Української РСР, за положенням якої володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом. Згідно статті 119 ЦК Української РСР коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями у ньому підлягають відповідній зміні. Стаття 91 ЗК Української РСР, в редакції 1970 року визначала, що наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв'язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою. Разом із тим, будь-якого збільшення корисної площі будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної відповідно до вимог законодавства не відбулось. Вирішуючи спір, суди виходили із того, що позивач є власником 57/100 частин будинку, а відповідач є власником 43/100 частин будинку, проте згідно договору купівлі-продажу від 22 квітня 1971 року, мати позивача ОСОБА_4 придбала ? частину житлового будинку. З метою встановлення, якими були розміри первісних часток співвласників жилого будинку, чи були вони змінені відповідно до вимог законодавства представником відповідача було заявлено клопотання про витребування архівної (інвентаризаційної) справи на будинок, проте у порушення статті 10 ЦПК України в редакції 2004 року суд відмовив у задоволенні клопотання. Позивачем безпідставно зазначено про те, що відповідач нібито самовільно збільшила розмір земельної ділянки шляхом перенесення межі розподілу ділянок в бік ділянки позивача, проте судом було встановлено, що такий порядок склався між сторонами за їх погодженням. Первісні частки співвласників житлового будинку були рівними та зазнали зміни в порушення діючого на той час законодавства - без згоди усіх власників, без дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів.

При призначенні судової земельно-технічної експертизи суд не поставив перед експертом питання, що були подані представником відповідача, та безпідставно відмовлено у призначенні додаткової експертизи у справі. Також розгляд справи було проведено за відсутності представника третьої особи.

У запереченні на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5, зазначив про те, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою. Посилання у касаційній скарзі на ЦК Української РСР (1540-06) , в редакції 1963 року є безпідставним, оскільки установлено, що в період з 1971 рік по 1975 рік мати позивача - ОСОБА_4 була єдиним власником житлового будинку АДРЕСА_1. З договору купівлі-продажу від 17 липня 1975 року вбачається, що ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_4 частину вказаного домоволодіння вартістю 1 861 руб., що складає 43/100 ідеальних частки будинку з надвірними спорудами, тобто у останньої залишилась ідеальна частка, що складала 57/100 часток житлового будинку. За таких обставин посилання у касаційній скарзі на те, що частки співвласників з моменту набуття права власності на будинок були рівними є необґрунтованими. При призначенні судової земельно-технічної експертизи судом вірно було не прийнято до уваги питання представника відповідача, оскільки вони не відносились до предмета спору, також обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про призначення додаткової експертизи, оскільки при проведенні первісної експертизи експертом були надані відповіді на всі питання поставлені судом.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

13 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди установили, що згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22 квітня 1971 року ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_4 придбала ? частину житлового будинку АДРЕСА_2.

В цей же день ОСОБА_4 придбала іншу ? частину цього ж будинку у ОСОБА_7, що підтверджується копією договору купівлі-продаж, який нотаріально посвідчений. Тобто, ОСОБА_4 стала власницею всього житлового будинку.

Згідно договору купівлі-продажу від 17 липня 1975 року ОСОБА_4 продала ОСОБА_2 43/100 житлового будинку АДРЕСА_2.

Отже, ОСОБА_4 залишилась власницею 57/100 частини цього будинку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 травня 1984 року, за яким ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_4 57/100 частини спірного будинку (а.с. 5).

Крім того, згідно договорів дарування від 29 листопада 1979 року та від 03 серпня 2005 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_8 43/100 частини спірного будинку, а потім ОСОБА_8 передарувала вказану частину будинку ОСОБА_2

Розпорядженням голови Вознесенської міської ради Миколаївської області від 25 листопада 2015 року № 136-р АДРЕСА_1 перейменований на АДРЕСА_1.

Рішенням Вознесенської міської ради Миколаївської області № 12 від 26 лютого 2010 року надано дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку загальною площею 0,1730 га, яка знаходиться у спільній частковій власності, а саме: ОСОБА_1 - 57/100 частки земельної ділянки, ОСОБА_2 - 43/100 частки земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1. Рішенням Вознесенської міської ради Миколаївської області № 40 від 27 грудня 2012 року технічна документація із землеустрою була затверджена.

08 січня 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на 57/100 частки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із загальної площі 0,1730 га.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, у тому числі громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарногосільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

ОСОБА_1 є власником 57/100 часток земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із загальної площі 0,1730 га відповідно до свідоцтва про право власності 08 січня 2014 року, тобто його частка у праві власності на землю визначена правовстановлюючим документом та становить 57/100.

Питання щодо виділу частки земельної ділянки позивача в натурі підлягає вирішенню за нормами матеріального права, які діяли на момент звернення із відповідним позовом, коли право на користування належною йому часткою земельної ділянки було порушено відповідачем.

Відповідно до частин першої та другої 355 ЦК України (435-15) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (стаття 358 ЦК України).

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (стаття 367 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації (стаття 88 ЗК України).

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 травня 2016 року фактична загальна площа спірної земельної ділянки складає 1 770,0 кв. м, а не 1 730 кв. м, тобто збільшена на 47 кв. м за рахунок земель комунальної власності. Експертом визначено, що спірна земельна ділянка, виходячи із загальної площі 0,1730 га, може бути поділена за двома варіантами:згідно фактичного порядку користування, що склався між співвласниками, проти якого не заперечувала сторона відповідача (1-ий варіант експертизи), але при цьому в користуванні позивача залишається на 124,1 кв. м менше земельної ділянки від ідеальної частки; згідно ідеальних часток співвласників у праві власності, на якому наполягала сторона позивача (2-ий варіант експертизи), що відповідає розміру частки кожного співвласника.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що позивач як співвласник земельної ділянки площею 0,1730 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, має право на виділ свої частки у праві власності на вказану земельну ділянку у розмірі 57/100 в натурі відповідно до другого варіанту висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 травня 2016 року, оскільки такий варіант відповідає ідеальним часткам сторін у праві власності на земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на законність судових рішень у справі.

Відповідно до статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик