треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бєлопольська Ірина Романівна, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану ОСОБА_4, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 листопада 2018 року у складі судді Свірідової В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 10 жовтня 2011 року ОСОБА_5 позичив у нього в борг 6000 Євро та зобов`язався повернути вказану суму на першу вимогу, факт отримання ОСОБА_5 вказаних коштів підтверджується борговою розпискою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, спадкоємцями померлого є його дружина ОСОБА_2 та малолітня дочка ОСОБА_3 . Оскільки за життя ОСОБА_5 кошти за борговою розпискою не повернув, тому позивач звернувся до суду з цим позовом саме до спадкоємців ОСОБА_5 .

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив стягнути заборгованість за договором позики, оформленим розпискою від 10 жовтня 2011 року в розмірі 6 000,00 євро, що еквівалентно 177 240,00 грн в частках пропорційно вартості майна одержаного в спадщину, а саме стягнути з ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах на його користь суму боргу у розмірі 26 586,00 грн, а також стягнути з ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, як законний представник неповнолітньої, на його користь суму боргу у розмірі 150 654,00 грн.

В жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

В обґрунтування заявлених за зустрічним позовом вимог ОСОБА_2 зазначила, що оскільки сума за договором позики виходить за межі дрібного побутового правочину, тому для його укладення необхідна була її письмова згода, яку вона не надавала, про договір позики дізналася від нотаріуса, чоловік ніколи не повідомляв її про те, що позичив кошти.

Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просила визнати договір позики, оформлений у вигляді розписки ОСОБА_5 на суму 6000 Євро, недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 листопада 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Договір позики у формі розписки ОСОБА_5 від 10 жовтня 2011 року на суму 6 000,00 Євро визнано недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір позики є недійсним, оскільки укладений ОСОБА_5 без відповідної на це згоди його дружини ОСОБА_2, а також відсутні докази використання позичених ОСОБА_5 коштів в інтересах сім`ї. При цьому, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції виходив із того, що вказаний договір є недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, крім наведених підстав, також виходив із того, що спосіб захисту, обраний позивачем, шляхом стягнення зі спадкоємців коштів, не відповідає встановленим спеціальною нормою законодавства у сфері спадкування способам. При цьому позивачем пропущений шестимісячний строк звернення, який почав обраховуватися з часу відкриття спадщини, та який є преклюзивним (03 листопада 2016 року - день смерті позичальника, 02 травня 2017 року - останній день пред`явлення вимог до спадкоємців, 21 червня 2017 року - день звернення до суду з позовом).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_4, подав до Верховного Суду касаційну скаргу нарішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що положення статті 1282 ЦК України в сукупності зі статтею 16 ЦК України та статтею 1218 ЦК України не обмежують право кредитора обрати будь-який спосіб для відновлення прав, у тому числі й звернутися до спадкоємців позичальника з вимогою про стягнення заборгованості в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Тобто висновки апеляційного суду про те, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, обрав неправильний спосіб захисту своїх прав та інтересів є такими, що суперечать нормам матеріального права.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові безпідставно ототожнив письмову вимогу кредитора із позовною заявою, яку було подано в червні 2017 року, зазначивши на підставі цього про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду з вимогами до спадкоємців, не взявши до уваги, що з вимогою до спадкоємців кредитор звернувся вчасно та у спосіб, визначений законодавством.

Визнаючи недійсним договір позики та посилаючись при цьому на положення статті 65 СК України, суди неправильно застосували норми матеріального права, оскільки вказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом їх спільної сумісної власності, а в цьому випадку за укладеним договором позики ОСОБА_5 не розпорядився спільним майном подружжя, а навпаки, набув кошти у власність, а тому згода ОСОБА_2 на укладення оспорюваного договору позики не була потрібна.

Надходження справи до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та просила скаргу відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 перебували в шлюбі з 15 грудня 2009 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є дочкою ОСОБА_8 та ОСОБА_5

10 жовтня 2011 року ОСОБА_9 позичив у ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 6 000 Євро, що підтверджується борговою розпискою, написаною ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І. Р. 08 травня 2017 року видано дочці померлого ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з квартири АДРЕСА_1 .

Також після смерті ОСОБА_5 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І. Р. 08 травня 2017 року видано дружині померлого ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з вкладів із відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться у ПАТ КБ "Приватбанк", та вкладу з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходиться у ПАТ "Укрсоцбанк".

З указаним позовом позивач звернувся до суду 21 червня 2017 року, позовні вимоги мотивовано невиконанням за життя своїх зобов`язань ОСОБА_5 за договором позики. Як на правову підставу для задоволення своїх вимог позивач посилається на положення статті 1282 ЦК України.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина перша статті 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між позикодавцем та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.

При цьому звернення до суду з позовом до спадкоємців боржника про стягнення з них суми боргу за договором позики в межах одержаного ними спадкового майна є належним способом захисту порушених прав кредитора, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо обрання позивачем неналежного способу захисту своїх порушених є неправильними.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України)

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Тобто згода дружини на укладення її чоловіком договору позики не є обов`язковою, оскільки відповідно до такого роду правочину позичальник набуває у власність грошові кошти, а не розпоряджається майном подружжя без згоди на це другого з подружжя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Звернення до суду з позовом до спадкоємців боржника про стягнення з них суми боргу за договором позики в межах одержаного ними спадкового майна є належним способом захисту порушених прав кредитора, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо обрання позивачем неналежного способу захисту своїх порушених прав є неправильними.

Разом із тим, визнаючи недійсним договір позики, суди неправильно застосували норми матеріального права з огляду на те, що згода ОСОБА_2 на укладення її чоловіком договору позики не є обов`язковою, оскільки відповідно до умов такого роду правочину позичальник набуває у власність грошові кошти, а не розпоряджається майном подружжя без згоди на це другого з подружжя, а факт використання коштів, отриманих за вказаним договором, не в інтересах сім`ї має бути доведений належними та допустимими доказами.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди дійшли помилкових висновків про задоволення зустрічного позову з підстав відсутності згоди ОСОБА_2 на укладення її чоловіком договору позики, за яким він отримав грошові кошти, а не розпорядився ними.

З урахуванням того, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення зустрічного позову та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні заявлених за зустрічним позовом позовних вимог про визнання недійсним договору позики.

При цьому колегія суддів Верховного Суду, переглядаючи рішення судів в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, дійшла висновку, що позивач, звертаючись до суду з позовом, не довів належними та допустимими доказами порушення своїх прав та законних інтересів. За змістом розписки ОСОБА_5 взяв у борг грошові кошти у ОСОБА_10, а не у ОСОБА_1, який звернувся до суду з цим позовом. Тобто позивач не довів наявність між ним і померлим ОСОБА_5 правовідносин за договором позики.

Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та від імені ОСОБА_3, про стягнення коштів за договором позики підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бєлопольська Ірина Романівна, про визнання недійсним договору позики скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом відмовити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бєлопольська Ірина Романівна, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про стягнення коштів за договором позики залишити без змін.