Постанова
Іменем України
11 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 483/1070/17
провадження № 61-26033св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Миколаївобленерго",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 серпня 2017 року у складі судді Рак Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М., Бондаренко Т. З. Серебрякової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" (далі - ПАТ "Миколаївобленерго") про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 з 2003 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. Відповідно до наказу ПАТ "Миколаївобленерго" від 13 червня 2017 року № 830-к його звільнено з посади механіка групи транспорту за власним бажанням згідно зістаттею 38 КЗпП України (322-08)
. Звільнення є незаконним, оскільки відбулося з порушенням законодавства про працю, ОСОБА_1 не мав бажання звільнятись.
Заяву про звільнення він написав під тиском посадових осіб ПАТ "Миколаївобленерго", які сказали йому, що не вийдуть з його кабінету, доки він не напише заяви про звільнення за власним бажанням.
Через незаконне звільнення у нього погіршився стан здоров`я, порушились його життєві зв`язки, сон, спокій. Його родина, а саме дружина, яка є інвалідом третьої групи, та син, який перебуває на утриманні позивача, знаходяться у скрутному матеріальному становищі, а тому відповідач заподіяв йомуморальну шкоду.
Позивач просив суд визнати незаконним наказ відповідача від 13 червня 2017 року № 830-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи, поновити його на роботі на посаді механіка групи транспорту філії Очаківського району Південного округу ПАТ "Миколаївобленерго", стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13 червня 2017 року до дня поновлення його на роботі, а також 20 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, компенсацію за невикористану відпустку за період з 12 жовтня до 26 жовтня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 серпня 2017 року у позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів на підтвердження викладених ним обставин щодо незаконного звільнення, як і не довів, що розірвання трудового договору відбулось під психологічним тиском з боку відповідача.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 серпня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що позивач заяви про звільнення не відкликав, хоча мав для цього можливість, чим спростовуються його пояснення про небажання звільнитись. Його посада була вільною і на час розгляду справи в суді. Пояснення позивача про те, що відповідач такої можливості йому не надав, та, що він усно відкликав заяву, належними доказами не підтверджені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2017 року, просив скасувати оскаржувані рішення та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
30 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.
У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15)
у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)
касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 05 червня 2019 року № 590/0/226-19 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", відповідно до пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не з`ясували всіх обставин справи, які мають значення, зробили висновки, які не відповідають обставинам і матеріалам справи, рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Апеляційний суд виходив лише з показань свідків відповідача, які заінтересовані у розгляді справи на користь відповідача.
Під психологічним тиском відповідача позивач написав заяву про звільнення за згодою сторін згідно зі статтею 36 КЗпП України, а не за частиною першою статті 38 КЗпП України у зв'язку з неможливістю продовжувати роботу з поважних причин.
Суди помилково переплутали підстави припинення трудового договору, передбачені статтями 36, 38 КЗпП України.
При звільненні за власним бажанням з поважних причин у трудову книжку обов`язково має вноситися запис про ці підстави, інакше звільнення вважається здійсненим без поважних причин і працівник повинен бути поновлений на роботі.
Суди не звернули уваги, що в трудовій книжці позивача підстав звільнення не зазначено.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Відзив ПАТ "Миколаївобленерго" на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга не обґрунтована та безпідставна.
Заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням з 14 червня 2017 року написана ним власноручно та без будь-якого примусу.
12 червня 2017 року позивач заповнив "Анкету увольняющегося работника" та зазначив, що він звільняється за власним бажанням, має позитивне ставлення до керівництва та позитивно оцінює стиль керівництва.
Позивач мав можливість відкликати свою заяву про звільнення, проте цього не зробив.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу до філії Очаківського району ПАТ "Миколаївобленерго" на посаду механіка служби транспорту та механізації з 20 листопада 2003 року, що підтверджується копією трудової книжки та копією наказу ПАТ "Миколаївобленерго" від 19 листопада 2003 року № 2369-к.
Відповідно до наказу ПАТ "Миколаївобленерго" від 21 листопада 2016 року № 1665-к ОСОБА_1 з 01 грудня 2016 року переведено на посаду механіка групи транспорту філії Очаківського району Південного округу ПАТ "Миколаївобленерго".
12 червня 2017 року ОСОБА_1 власноруч написав заяву на ім`я генерального директора ПАТ "Миколаївобленерго" про звільнення його з роботи за власним бажанням з 14 червня 2017 року.
Згідно з наказом генерального директора ПАТ "Миколаївобленерго" від 14 червня 2017 року № 830-к ОСОБА_1 звільнено з роботи14 червня 2017 року за власним бажанням на підставі його заявивідповідно до статті 38 КЗпП України.
У суді були допитані як свідки головний інженер філії Очаківського району Південного округу ПАТ "Миколаїволбенерго" (безпосередній керівник позивача) ОСОБА_2, менеджер зі збуту ОСОБА_3, які не підтвердили факту тиску головного інженера на позивача з приводу написання ним заяви про звільнення від 12 червня 2017 року.
За клопотанням позивача суд допитав свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які є водіями, працювали у підрозділі ОСОБА_1, а також сина позивача ОСОБА_7, які дали пояснення про те, що про конфліктні ситуації з приводу виробничих питань між позивачем та головним інженером ОСОБА_2 їм відомо зі слів позивача, але вони не були безпосередньо свідками таких конфліктів.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.
При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.
ОСОБА_1 подав заяву про звільнення його із займаної посади за власним бажанням з 14 червня 2017 року, що надавало підстави та зобов`язувало відповідача провести звільнення позивача за його вимогою, як це передбачено статтею 38 КЗпП України.
У справах про звільнення за статтею 38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
З урахуванням зазначеногосуди, відмовляючи у задоволенні позову,дійшли правильного висновку про те, що оскільки позивач12 червня 2017 року подав заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням, порушень роботодавцем трудового законодавства при звільненні не встановлено, крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган не виконував законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що написання ним заяви про звільнення із займаної посади відбулось під тиском відповідача, є безпідставними, оскільки він не надав доказів, які підтверджують здійснення на нього тиску з боку керівництва роботодавця або його неправомірних дій.
Згідно із статтею 38 КЗпП України позивач мав право відкликати свою заяву про звільнення і відповідач не вправі був його звільняти за поданою раніше заявою.
Верховний Суд зауважує, що позивач заяви про звільнення не відкликав, хоча мав на це право, чим спростовуються його пояснення про небажання звільнитись.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач усно відкликав заяву про звільнення, а відповідач не надавможливості позивачу письмово відкликати свою заяву про звільнення, є безпідставними, оскільки належними доказами не підтверджені.
Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо неприязних стосунків між керівництвом та позивачем через нестачу пального та перевірку особистого автомобіля позивача, оскільки суд першої інстанціїнадав їм належну оцінкупри розгляді спору.
Не заслуговують на увагу і посилання в касаційній скарзі на вимоги статті 36 КЗпП України, оскільки позивач звільнився з роботи з інших підстав, заяви про звільнення з підстав, передбачених статтею 36 КЗпП України, не подавав.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим у справі доказам, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосували їх до спірних правовідносин.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є необґрунтованими.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій -без змін.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко