розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року у складі судді: Юзькова О. Л. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В.,

Публічне акціонерне товариство "БРОКБІЗНЕСБАНК" (далі - ПАТ "БРОКБІЗНЕСБАНК", банк) у листопаді 2016 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 16 482, 52 дол. США, що на 10 листопада 2016 року відповідно до офіційного курсу НБУ становило 423 882, 72 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2017 року позов банку задоволено, стягнуто солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ "БРОКБІЗНЕСБАНК" заборгованість за кредитним договором від 18 серпня 2008 року № 08Ф-134 у розмірі 16 482, 52 дол. США, що в гривневому еквіваленті становило 423 882, 72 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року, заяву представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2017 року у цивільній справі за позовом ПАТ "БРОКБІЗНЕСБАНК" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалась тим, що копія оскаржуваного заочного рішення отримана відповідачами особисто 28 квітня 2017 року, про що свідчать зворотні повідомлення, долучені до матеріалів справи. Зважаючи на те, що відповідачами порушено строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення, взявши до уваги те, що суду не надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску відповідачами строку на подачу відповідної заяви, суд визнав за можливе зазначену заяву залишити без розгляду.

Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи ухвалене рішення, визнав, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки судом правильно застосовано положення статті 72 ЦПК України

(в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року). Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції акцентував увагу на пропускові процесуальних строків, залишивши поза увагою сутність та правове значення поданої заяви, суд апеляційної інстанції не визнав обґрунтованими, оскільки судом не знайдено підстав для поновлення процесуального строку та залишено заяву без розгляду відповідно до вимог статті 72 ЦПК України. Доказів на підтвердження подання заяви про перегляд заочного рішення 30 травня 2017 року суду апеляційної інстанції не надано.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року, передати заяву про перегляд заочного рішення для продовження розгляду за встановленою підсудністю.

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. На переконання заявників, заява про перегляд заочного рішення подана з пропуском строку з поважних причин. Внаслідок неправильного тлумачення норм ЦПК України (1618-15) та буквального розуміння резолютивної частини заочного рішення, вони пропустили строк на оскарження. Відповідачі вчасно оскаржили рішення суду першої інстанції до апеляційного суду, не врахувавши положень процесуального закону про необхідність подання заяви про перегляд заочного рішення. 30 травня 2017 року така заява направлена до суду першої інстанції та лише 15 вересня 2017 року заявникам стало відомо, що ця заява не отримана судом, а тому невідкладно повторно подали заяву про перегляд заочного рішення через канцелярію суду, у якій просили поновити строк на оскарження рішення суду, пропущений з поважних причин. Інші доводи касаційної скарги стосуються оскарження заочного рішення суду.

У відзиві ПАТ "БРОКБІЗНЕСБАНК" просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Банк зазначає, що юридична необізнаність відповідачів не є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Також банк зазначає, що ухвала суду першої інстанції про залишення заяви без розгляду не підлягає касаційному оскарженню.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції визначено за правилами статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що копію заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали 28 квітня 2017 року, що підтверджується зворотними повідомленнями.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2017 року повернуто.

Згідно з відповіддю Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року за облікованими даними автоматизованої системи документообігу суду у справі № 761/41616/16-ц провадження за заявою про перегляд заочного рішення не виявлено. Зазначена представником ОСОБА_4, ОСОБА_5 заява про перегляд заочного рішення суду, яка за твердженням представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 подана 30 травня 2017 року, в реєстрі вхідної кореспонденції АСДС не обліковується.

Зважаючи на наведене, суди зробили обґрунтований висновок про пропуск відповідачами строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, про поновлення якого вони не просили.

Верховний Суд з урахуванням наведених обставин не встановив порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною третьою статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до статті 228 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У статті 72 ЦПК України 2004 року зазначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Частиною першою статті 73 ЦПК України 2004 року визначено, що суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Не встановивши поважних причин пропуску строку для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2017 року, суд першої інстанції законно й обґрунтовано залишив відповідну заяву відповідачів без розгляду, з чим погодився суд апеляційної інстанції.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

У 46, 47 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Ryabykh v. Russia", заява № 52854/99, 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків ( 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду ( 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження ( 27 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Шевченко проти України" від 26 квітня 2007 року, заява № 8371/02).

ЄСПЛ у 34 рішення у справі "Перетяка та Шереметьев проти України" від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, зауважив, що норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, 22,23).

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також встановлені судами обставини щодо обізнаності відповідачів про ухвалене у справі за їх участю заочне рішення, отримання заявниками копії заочного рішення у справі, відсутність доказів, які б свідчили про добросовісне здійснення ними своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне оскарження судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, є безпідставними.

Отже, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судами правильно застосовані.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Доводи позивача, що ухвала суду першої інстанції про залишення без розгляд заяви про перегляд заочного рішення не підлягає касаційному оскарженню, відхилені, оскільки, виходячи із системного аналізу правил пункту 16 частини першої статті 353 та пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, ухвали про залишення названої заяви без розгляду підлягають касаційному оскарженню.