Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа- приватний нотаріус Зуєва Світлана Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 01 червня 2018 року у складі судді Самсін М. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року в складі колегії суддів Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Зуєва С. М., про визнання договору довічного утримання недійсним.

Позовна заяви мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, який був власником житлового будинку з приналежними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,5868 га (виділена для обслуговування вищевказаного будинку).

Згідно заповіту від 03 вересня 2012 року ОСОБА_3 заповідав вказаний будинок та земельну ділянку ОСОБА_1

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 до спливу шестимісячного строку звернувся до Кам`янка-Бузької державної нотаріальної контори Львівської області із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак нотаріус відмовив у видачі даного свідоцтва та повідомив про наявність заповіту від 11 червня 2014 року, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_3 є ОСОБА_5 під час розгляду справи № 446/2156/16 про визнання заповіту складеного на ОСОБА_5 недійсним, позивачу стало відомо про існування договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Вважає вказаний договір довічного утримання недійсним та вказував, що він передав ОСОБА_3 кошти в сумі 4 000 доларів США на його утримання, а відтак, фактично між ним та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання. Вказує, що ОСОБА_3 до смерті не потребував сторонньої допомоги, а відповідач не надавала йому відповідної допомоги.

Просив визнати недійсним договору довічного утримання від 17 вересня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Зуєвою С. М. за № 496.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 01 червня 2018 року у задоволення позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що сторони договору довічного утримання досягли згоди з усіх істотних умов договору, протягом життя ОСОБА_3 ним не ставилось питання про розірвання такого договору, а позивачем не надано доказів передання коштів у розмірі 4 000 доларів США ОСОБА_3 та укладення між ними договору довічного утримання, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 01 червня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, проте оскільки позивач та його представник не брали участі у суді першої інстанції, а в матеріалах справи відсутні докази щодо повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи 01 червня 2018 року, а тому відповідно до статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягало скасування із ухваленням нового рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 446/1210/17 та витребувано її з Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У вересня 2019 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та справу направити на новий судовий розгляд, оскільки справу було розглянуто без його участі.

Касаційна скарга мотивована тим, що свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не підтвердили той факт, що догляд за ОСОБА_3 здійснювала саме ОСОБА_2 . Вказує, що з огляду на докази, зібрані у справі, є вагомі сумніви щодо того, що саме ОСОБА_3 надав згоду на укладення договору довічного утримання, що останній мав достатній обсяг цивільної дієздатності. Крім того, справу у суді першої інстанції було розглянуто без його участі та участі його представника.

Узагальнені доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 та приватний нотаріус Зуєва С. М. подали відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду, у якому просили у задоволенні касаційної скарги відмовити. Указували, що судами повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи, які є доведеними належними та допустимими доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 17 вересня 2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, на якій він розташований, площею 0,2500 га, кадастровий номер 4622182300:01:005:0168, а ОСОБА_2 зобов`язалася забезпечувати ОСОБА_3 утриманням довічно на умовах, встановлених цим договором. Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Зуєвою С. М. за № 496.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3, будучи на момент укладення спірного договору людиною похилого віку (1938 року народження), хворів та потребував сторонньої допомоги, виявив бажання передати майно відповідачці ОСОБА_2 за умови, що вона доглядатиме його.

Допитані в суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_6, ОСОБА_12 підтвердили, що ОСОБА_3, потребував сторонньої допомоги, оскільки був хворим та мав поганий зір, а відповідачка ОСОБА_2 здійснювала за ним догляд до його смерті.

За життя ОСОБА_3 ОСОБА_1 не порушував питання перед судом про визнання вищевказаного договору довічного утримання, недійсним.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (частина перша статті 744 ЦК України).

За правилами статті 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу

Згідно із частиною першою статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Звернувшись до суду з позовом, позивач як підставу для визнання оспорюваного договору довічного утримання недійсним, зазначив, що він при укладенні заповіту передав ОСОБА_3 кошти в сумі 4 000 доларів США на його утримання, а відтак вважає, що між ними було укладено договір довічного утримання.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Касаційний суд, погоджуючись із висновками суду про відмову у позові через недоведеність позовних вимог, звертає увагу на те, що ОСОБА_3 за життя не звертався до суду із заявою про розірвання договору довічного утримання, що свідчить про розуміння ним умов такого договору та відсутність ознак недійсності із заявлених у позові підстав.

Доводи касаційної скарги в частині наявності підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд необґрунтовані, є власним тлумаченням змісту закону, оскільки судом апеляційної інстанції ухвалене нове рішення на підставі положень частини третьої статті 376 ЦПК України в межах повноважень суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки суд правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушив норми процесуального права.

Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 01 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.