розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Цебриком Любомиром Васильовичем, на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2017 року у складі судді Чепурнова В. О. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Мацунича М. В.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК (1618-15) України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 24 червня 2010 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Також вказували, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Тарифами Банку складає між ним та Банком кредитний договір,що підтверджується підписом у заяві, тобто вказані Умови та Правила є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Зазначали, що вони належним чином виконали умови кредитного договору та надали відповідачу кредитні кошти, однак позичальник отримавши кредит на умовах повернення, строковості та платності, систематично порушував свої договірні зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 13 листопада 2016 року становила

19 351,55 грн, з яких: 7 207,59 грн - заборгованість за кредитом; 2 960,82 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 6 685,45 грн - заборгованість з пені за прострочене зобов`язання; 1 100,00 грн - заборгованість з пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 897,69 грн - штраф (процентна складова).

У зв`язку з викладеним Банк просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 19 351,55 грн та судові витрати у справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, унаслідок чого утворилась заборгованість. Проте, згідно наданого позивачем розрахунку за кредитним договором, у відповідача вперше виникла поточна заборгованість за тілом кредиту 26 лютого 2012 року, тому строк позовної давності сплив

27 лютого 2015 року, тоді як позивач звернувся до суду з позовом лише

25 грудня 2016 року. Виходячи з цих обставин, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено, рішення Перечинського районного суду від 14 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 24 червня 2010 року № б/н у розмірі 19 351,55 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову "ПАТ КБ ПриватБанк", у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки останній платіж відповідач здійснив не 26 лютого 2012 року, а 30 листопада 2015 року, а банк з позовними вимогами звернувся 25 грудня 2016 року. Вказано, що оскільки відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання за спірним кредитним договором не виконував, унаслідок чого утворилась заборгованість за таким договором, яка підлягає стягненню з нього. Також зазначено, що відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами розмір кредитної заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 укасаційній скарзі, поданій адвокатом Цебриком Л. В., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, подана адвокатом Цебриком Л. В., на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 08 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Перечинського районного суду Закарпатської області.

Зупинено виконання рішення Апеляційного суду Закарпатської області від

08 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу № 304/1593/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема звертав увагу на те, що він не отримував кредит у ПАТ КБ "ПриватБанк", жодних договорів або заяв з позивачем він не підписував, тому немає ніякого обов`язку щодо повернення спірних коштів на користь Банку. Зазначає, що анкету-заяву від 24 червня

2010 року він не підписував та ніяких кредитних карток у ПАТ КБ "ПриватБанк" не отримував, однак ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції належним чином не перевірили його заперечень. Також вказує, що судами обох інстанцій необґрунтовано були відхилені його клопотання про витребування оригіналу анкети-заяви від 24 червня 2016 року. Також суди не надали жодної оцінки тій обставині, що анкета-заява на яку посилається ПАТ КБ "ПриватБанк", як на доказ існування між ними зобов`язань, датовано 24 червням 2010 року, а згідно розрахунків заборгованості та довідки наданої Банком кредитну картку мені було вручено лише 30 січня 2012 року, тобто майже через два роки після підписання такої заяви. Також вказує, що на фотографіях наданих Банком на підтвердження факту видачі йому у 2012 році кредитної картки зображений не він, а інша невідома йому особа, однак суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 24 червня 2010 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанку", однак згідно змісту цієї анкети-заяви відповідачем не визначено, який саме вид банківської карти він виявив бажання оформити, про що свідчіть відсутність відмітки у відповідному розділі анкети-заявки (а. с. 10 том 1).

Також суди встановили, що позивачем в позовній заяві стверджується, що відповідно до укладеного договору від 24 червня 2010 року № б/н ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову).

Судом першої інстанції також було встановлено, що згідно довідки ПАТ КБ "ПриватБанк" про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти відповідача № НОМЕР_1 кредитний ліміт в розмірі 8 000,00 грн було встановлено для цієї кредитної картки лише 15 лютого 2014 року (а. с. 9 том).

Заборгованість ОСОБА_1 станом на 11 листопада 2016 року становила

19 351,55 грн, з яких: 7 207,59 грн - заборгованість за тілом кредиту; 2 960,82 грн - нараховані відсотки за користування кредитом; 6 685,45 грн - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 1 100,00 грн - нарахована пеня за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100,00 грн; 500,00 грн - штраф (фіксована складова); 897,69 грн - штраф (процентна складова) (а. с. 6-8 том 1).

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що по кредитному договору від

24 червня 2010 року № б/н, укладеного між Банком і ОСОБА_1, 31 січня 2012 року було видано кредитну карту № НОМЕР_1 зі строком її дії до листопада 2015 року, а 23 грудня 2015 року було видано нову кредитну картку

№ НОМЕР_2 з терміном дії до жовтня 2019 року (а. с. 21 том 2).

Згідно довідки про умови кредитування із використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" розмір щомісячних платежів, включно з платою за використання кредитних коштів у звітному періоді установлюється у розмірі 7 % від заборгованості, але не менше 50,00 грн і не більше залишку заборгованості. Строк внесення щомісячних платежів установлений до 25 числа місяця, наступного за звітним (а. с. 11 том 1).

Також судом апеляційної інстанції з наданих Банком виписок по картковому рахунку № НОМЕР_1 з детальним описом всіх операцій, було встановлено, що в період із 30 січня 2012 року до 01 жовтня 2017 року ОСОБА_1 здійснювалися платежі на погашення заборгованості по кредитному договору, зокрема: 01 березня 2012 року у сумі 100,00 грн,

16 березня 2012 року у сумі 310,00 грн, 25 червня 2012 року у сумі 200,00 грн,

25 серпня 2013 року у сумі 490,00 грн, 25 вересня 2013 року у сумі 500,00 грн,

29 жовтня 2013 року у сумі 500,00 грн, 27 листопада 2013 року у сумі 500,00 грн, 25 грудня 2013 року у сумі 500,00 грн, 27 січня 2014 року у сумі 490,00 грн,

27 лютого 2014 року у сумі 500,00 грн, 25 березня 2014 року у сумі 560,00 грн,

26 травня 2014 року у сумі 400,00 грн, 25 липня 2014 року у сумі 400,00 грн,

25 серпня 2014 року у сумі 424,00 грн, 26 вересня 2014 року у сумі 410,00 грн, 25 жовтня 2014 року у сумі 400,00 грн і в подальшому кожного місяця здійснювалися регулярні платежі за кредитним договором, останній платіж було здійснено 30 листопада 2015 року шляхом поповнення готівкою у терміналі самообслуговування на суму 250,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1, подана адвокатом Цебриком Л. В., підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У заяві-анкеті позичальника від 24 червня 2010 року, на яку посилається банк у позовній заяві, яка підписана позичальником, базова процентна ставка за кредитним лімітом не встановлена.

Додані до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, штрафи та пеню.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24 червня 2010 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, тарифів банку як невід`ємні частини кредитного договору.

Разом із тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови кредитування розумів відповідач, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження

№ 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також указала на мінливість Правил надання банківських послуг ПриватБанку, тому їх не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

За наведених обставин відсутні підстави вважати, що при укладенні кредитного договору з ОСОБА_1 . ПАТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Таким чином вимоги Банку про стягнення заборгованості за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами є безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції в цій частині не відповідає вимогам законодавства.

Щодо позовних вимог про стягнення тіла кредиту слід зазначити наступне.

З обставин справи слідує, що відповідач оспорюючи факт підписання ним

24 червня 2010 року заяви-анкети та факт отримання ним у січні 2012 року кредитної картки посилався на те, що підпис в заяві-анкеті йому не належить, а на фото з кредитною карточкою зображений не він, а інша особа.

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 81, 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Разом з тим, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що з боку позичальника не було надано належних і допустимих доказів стосовно того, що підпис на заяві-анкеті йому не належить та що не він зображений на фото з кредитною карточкою. Також позичальником не було спростовано наявності у нього заборгованості за вказаним кредитним договором.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а відтак, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що стосовно того, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 7 207,59 грн.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення вказаного позову в частині стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за кредитним договором в розмірі 7 207,59 грн та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування рішення апеляційного суду в цій частині.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 не отримував кредитні кошти та не підписував заяву-анкету є ідентичними аргументам, заявленим ним у судах попередніх інстанцій, що були ними розглянуті, та зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, неправильного тлумачення заявником норм матеріального і процесуального права або переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, що не потребує додаткового збирання доказів, однак неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для зміни оскаржуваного рішення у частині визначення загальної суми кредиту, присудженої до стягнення з відповідача на користь позивача, а також скасування рішення суду апеляційної інстанції у частині щодо стягнення процентів за користування кредитом, пені, штрафів та ухвалення у справі в цій частині нового рішення про відмову в позові ПАТ КБ "ПриватБанк".

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 7 207,59 грн необхідно залишити без змін.

Щодо судових витрат

За змістом підпунктів б), в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів вважає, що з ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню на користь держави судовий збір при зверненні до суду з касаційною скаргою пропорційно задоволеним вимогам касаційної скарги (37,25 %) у розмірі

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Цебриком Любомиром Васильовичем, задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 08 листопада

2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості:

2 960,82 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом;

6 685,45 грн - заборгованість з пені за прострочене зобов`язання; 1 100,00 грн - заборгованість з пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 897,69 грн - штраф (процентна складова) скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку"ПриватБанк" в цій частині відмовити.