розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2016 року у складі судді Луняченка В. О. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Калараш А. А., Гірняк Л. А., Заїкіна А. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", банк) звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на свою користь 1 980 745,26 грн заборгованості за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 581-013/ФКВІП-08.

В обґрунтування позову банк посилався на те, що 15 серпня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк") та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 581-013/ФКВІП-08 (далі - кредитний договір),за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 100 000 дол. США, зі сплатою 11,98 % річних та строком погашення до 09 вересня 2033 року.

На забезпечення належного виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором, 15 серпня 2008 року між ТОВ "Укрпромбанк" і ОСОБА_2 та між ТОВ "Укрпромбанк" і ОСОБА_1 укладено договори поруки № 581-013/ZФПОР1-08 та № 581-013/ZФПОР2-08 відповідно.

30 червня 2010 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Укрпромбанк" укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ "Укрпромбанк" на користь ПАТ "Дельта Банк", у тому числі і за вказаними кредитним та забезпечувальними договорами.

У зв`язку з неналежним виконанням боржником з червня 2010 року своїх зобов`язань за кредитним договором, виникла заборгованість, яка станом на 04 серпня 2015 року складала 1 980 745,26 грн, в тому числі 1 676 341,32 грн заборгованості за тілом кредиту, 276 365,84 грн відсотками, 28 038,10 грн комісією, позивач 19 серпня 2015 року направив поручителям досудові вимоги та звернувся до суду з цим позовом, який просив задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 18 липня 2016 року в задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідачі уклали самостійні договори поруки, за якими кожен з них поручився перед кредитором відповідати разом з позичальником як солідарні боржники за порушення боржником умов кредитного договору, що відповідно до частини третьої статті 554 ЦК України виключає солідарну відповідальність поручителів між собою, а тому підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості немає. Крім того, оскільки з червня 2010 року у позивача з`явилося право вимоги про дострокове повне погашення кредиту, однак, таку вимогу банк пред`явив до поручителів лише у 2015 році, порука відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) є припиненою.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 01 грудня 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2016 року змінив в частині мотивування підстав відмови у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що з цим позовом до суду банк звернувся через два дні після отримання відповідачами досудової вимоги, тобто 01 вересня 2015 року, що суперечить положенням пункту 6.2 договору кредиту та свідчить про те, що встановлена договором умова дострокового повернення кредиту не настала, тобто у відповідачів не виникло зобов`язання дострокового виконання кредитного договору. Отже, звернення банку до суду з цим позовом є передчасним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року, і ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк не згоден з вказаною позицією суду, оскільки відповідно до договорів поруки поручитель та боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Таким чином, кожен з поручителів в разі виконання обов`язку на користь кредитора має право звернутися до боржника із зворотною вимогою.

Задоволення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" про солідарне стягнення заборгованості з поручителів не стане перешкодою для звернення кожного з них зі зворотною вимогою до позичальника.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Відмова апеляційним судом в задоволені апеляційної скарги ПАТ "Дельта Банк" на підставі передчасного звернення до суду є порушенням та обмеженням права банку на судовий захист.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Одеси.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 серпня 2008 року між ТОВ "Укрпромбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 581-013/ФКВІП-08, за умовами якого позичальник, отримав кредитні кошти в розмірі 100 000 дол. США та зобов`язався повернути їх в строк до 09 серпня 2033 року, шляхом щомісячних виплат, сплачуючи 11,98 % за користування кредитом та комісію за користування кредитом, за управління кредитом та за видачу готівки.

На забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору 15 серпня 2008 року між ТОВ " Укрпромбанк" і ОСОБА_2 та між ТОВ "Укрпромбанк" і ОСОБА_1 укладені договори поруки № 581-013/ZФПОР1-08 та № 581-013/ZФПОР2-08.

Відповідно до пункту 3 договорів поруки, сторони передбачили, що поручитель та боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування шкоди.

Пунктом 10 договорів поруки передбачено строк дії договорів поруки до повного виконання зобов`язань за кредитним договором боржником та поручителем.

30 червня 2010 року між ТОВ "Укрпромбанк", ПАТ "Дельта Банк" та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінює ТОВ "Укрпромбанк" як кредитора у зазначених зобов`язаннях, у тому числі за кредитним договором № 581-013/ФКВШП-08 та забезпечувальними договорами поруки № 581-013/ZФПОР1-08 і № 581-013/ZФПОР2-08.

У зв`язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору у ОСОБА_3 з червня 2010 року виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 04 серпня 2015 року становить 1 980 745,26 грн, в тому числі 1 676 341,32 грн заборгованості за тілом кредиту, 276 365,84 грн відсотками, 28 038,10 грн комісією.

19 серпня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" направило відповідачам досудову вимогу про погашення заборгованості, яка виникла станом на 04 серпня 2015 року, а також роз`яснив, що у разі її невиконання буде вимушений звертатися про дострокове повернення всієї заборгованості за кредитним договором.

Досудову вимогу ОСОБА_2 отримала 29 серпня 2015 року, а ОСОБА_1 - 28 серпня 2015 року, однак борг, який виник не був погашений.

01 вересня 2015 року банк звернувся до суду з цим позовом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку та поручитель відповідає перед кредитором за

порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Разом з тим, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Матеріали справи містять кредитний договір, за умовами якого сторони досягли згоди щодо погашення кредиту шляхом сплати щомісячних платежів, згідно з графіком платежів за договором, який є невід`ємною частиною цього договору.

Оскільки кредитним договором передбачено сплату періодичних платежів, а за договором поруки поручитель відповідає за зобов`язаннями згідно з кредитним договором перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції)шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), в якій підтримала правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, належним чином не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, не дослідив розрахунок заборгованості наданий банком, не з`ясував, чи пред`явив банк вимогу до поручителя у межах шести місяців по кожному простроченому місячному платежу та по яких платежах порука припинилась, а по яких ще діє, в результаті чого не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, відмовивши в задоволенні позову з підстав передчасності їх заявлення, при цьому не врахувавши, що досудовою вимогою банк просив поручителів погасити лише існуючу станом на 04 серпня 2015 року заборгованість за кредитним договором, а також відсутність належних та допустимих доказів чинення відповідачам перешкод у виконанні досудової вимоги протягом усього часу розгляду справи судом першої інстанції, тобто протягом більше 10 місяців.

Апеляційний суд дійшовши правильного висновку про відсутність солідарної відповідальності поручителів між собою, залишив поза увагою існування в кожного з поручителів самостійної відповідальності перед кредитором за зобов`язаннями боржника.

За вказаних обставин, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.