Постанова
Іменем України
19 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 755/16922/16-ц
провадження № 61-33160св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року в складі судді Катющенко В. П. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2017 року в складі колегії суддів: Музичко С. Г., Панченка М. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті") про визнання кредитного договору частково недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 21 серпня 2012 року між нею і ТОВ "Порше Мобіліті" укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 108 109,54 грн, що еквівалентно 13 330,40 дол. США, на строк 60 місяців. Цільове призначення кредиту визначено для придбання автомобіля Volkswagen Polo.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між сторонами укладено договір застави транспортного засобу від 23 серпня 2012 року.
Разом з тим, умовами кредитного договору та положеннями інших документів, що входять до його складу, передбачено визначення розміру щомісячних платежів шляхом застосування еквіваленту платежів в іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, обмінного курсу банку чинного на момент виставлення їй як боржникові рахунку.
Вказані умови передбачають для ОСОБА_1 зміни у щомісячних витратах з обслуговування зобов`язання за договором споживчого кредитування.
Так, графік платежів за кредитним договором, незважаючи на національну валюту договору, визначено в іноземній валюті - дол. США, що супеерчить частині першій статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Під час дії кредитного договору та станом на день звернення до суду з цим позовом позивачем сплачено 190 759,58 грн, проте її борг перед відповідачем станом на 01 квітня 2016 року становить ще 156 545,24 грн.
Вищенаведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 у силу статусу слабкої сторони уклала з ТОВ "Порше Мобіліті" договір споживчого кредитування, до якого всупереч принципу добросовісності включено умови про визначення грошового еквіваленту суми кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в дол. США. Умов кредитування є несправедливими, оскільки мають своїм наслідком істотний дисбаланс прав та обов`язків на її шкоду як споживача.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір від 21 серпня 2012 року в частині другого речення пункту 1.3.1 (додатку до нього) загальних умов кредитування, після одиничного розділового знаку "крапка з комою", згідно якого, при розрахунку розміру платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинний на момент виставлення рахунку обмінний курс банку, зазначений у кредитному договорі; покласти судові витрати на відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при підписанні спірного кредитного договору позивач погодилася з його умовами та не заперечувала проти надання кредиту у валюті кредитування для придбання транспортного засобу. Факт отримання кредитних коштів не заперечувався стороною позивача, про що свідчить виконання відповідачем зобов`язань по кредитному договору. Обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими не наведено. Графік погашення кредиту був погоджений з позивачем, тобто умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що визначення у договорі еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті відповідає вимогам статті 533 ЦК України. При цьому, сплата за таким зобов`язанням має здійснюватися у гривні. Положеннями кредитного договору було обумовлено, що погашення кредиту повинно здійснюватись у гривні у перерахунку до долара США з курсом, який є дійсним на день, що передує пред`явленню відповідного рахунку.
Спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що правила статті 524 ЦК України в тій частині, що сторони вправі визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, не можуть застосовуватись у правовідносинах споживчого кредитування, оскільки визначення валюти договору та платежу за зобов`язанням у прив`язці до іноземної валюти є порушенням прав споживача на отримання кредиту в національній валюті, а також права на отримання інформації щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту.
Визначення еквівалента щомісячних платежів до іноземної валюти є підставою для збільшення витрат позивача на кредит. Графік платежів за кредитним договором незважаючи на національну валюту договору визначено в іноземній валюті, що суперечить частині першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"
Отже, між ОСОБА_1, яка має статус слабкої сторони, було укладено з ТОВ "Порше Мобіліті" договір споживчого кредитування, до якого, всупереч принципу добросовісності було включено умови про визначення грошового еквіваленту суми кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США. Вказані умови є несправедливими, оскільки мають своїм наслідком істотний дисбаланс прав та обов`язків на шкоду позивача як споживача.
Умови договору та загальні умови кредитування порушують принцип рівності та справедливості передбачений положеннями частини першою та другою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Суди першої та апеляційної інстанції вищенаведених обставин не врахували, норми матеріального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, не застосували, тому дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2017 року ТОВ "Порше Мобіліті" подало відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що позивач неправильно розтлумачив положення кредитного договору та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .
Кредит позивачу було надано в українських гривнях, що станом на день укладення кредитного договору становило певний еквівалент грошових коштів в іноземній валюті, який підлягає поверненню в українських гривнях за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту у доларах США, відповідно до пункту 1.3 Загальних умов кредитування.
Положення статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки кредит було надано в національній валюті.
Вимоги чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті.
Сторонами досягнуто домовленості щодо істотних умов договору даного виду. Кредитний договір містить положення про сплату усіх платежів за кредитним договором у гривнях з перерахунком за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквівалента суми кредиту в доларах США, визначених у Графіку погашення кредиту, який містить детальний розпис сукупної вартості на весь період дії кредитного договору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
01 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 21 серпня 2012 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Порше Мобіліті"укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 108 109,54 грн, що в еквіваленті становить 13 330,40 дол. США строком на 60 місяців зі сплатою змінної ставки відповідно до статті 2.3 загальних умов кредитування у розмірі 9,9 % на придбання автомобіля Volkswagen Polo.
У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 23 серпня 2012 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 укладено договір застави, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в заставу автомобіль Volkswagen Polo.
Відповідно до підпункту 1.3.1 пункту 1.3 розділу 1 загальних умов кредитування (додаток до кредитного договору) розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. У подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі. Позитивне або від`ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягають сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо у період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена у такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшиться більше, ніж на 2 %, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником.
Пунктом 2.4 розділу 2 загальних умов кредитування передбачено, нарахування процентів: щомісячно, 15 числа поточного місяця. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом "30/360" (для цілей розрахунку один календарний місяць складається із 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів), відповідно до графіка погашення кредиту. Проценти нараховуються на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіка погашення кредиту.
Відповідно до пункту 2.5 розділу 2 загальних умов кредитування термін сплати процентів: одночасно із поверненням чергового платежу в терміни та в сумі відповідно до графіку погашення кредиту, за винятком випадків, у яких цими загальними умовами кредитування передбачено інші строки сплати процентів (стаття 3).
Суди також встановили, що сума щомісячного платежу визначається у гривнях та є еквівалентно 282,58 дол. США.
Згідно з пунктами 9.5 - 9.7 загальних умов кредитування, що є невід`ємною частиною кредитного договору, відповідач своїм підписом підтвердила, що позивач належним чином ознайомив його, зокрема, з правилами надання фінансових послуг, з інформацією передбаченою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", умовами надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника тощо.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи наведене, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення чинного законодавства хоча й визначають національну валюту як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов`язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті і саме з такими умовами кредитування погодився позивач.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Частинами першою та другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Судами правильно встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на час укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, а відповідач надав йому всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.
Отже, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними положень кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Розглядаючи спір, суди першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що між ОСОБА_1 у силу статусу слабкої сторони було укладено з ТОВ "Порше Мобіліті" договір споживчого кредитування, а принцип свободи договору у правовідносинах зі споживачами не є необмеженим, тому при вирішенні справи не можна виходити виключно із факта підписання кредитного договору, а необхідно перевірити його відповідність законодавству про захист прав споживачів, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про відмову у позові.
У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року (v015p710-11) у справі № 15-рп/2011 зазначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору, обмежуючи його критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
При укладенні кредитного договору ОСОБА_1 у відповідності до вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) надано усю необхідну інформацію щодо умов, на яких здійснюється кредитування, у тому числі ознайомлено із детальним розписом сукупної вартості кредиту у погодженій сторонами іноземній валюті із зазначенням формули перерахунку щомісячних платежів у національну валюту.
Погодившись на зазначення у графіку погашення кредиту іноземної валюти, позичальник розуміла, що сукупна вартість кредиту та абсолютне значення його подорожчання у національній валюті на момент підписання договору не можуть бути достовірно визначені, тому її доводи про неознайомлення із сукупною вартістю кредиту безпідставні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
В. В. Сердюк