розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_4, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року у складі судді Зарицької Ю. Л. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2018 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Ратнікової В. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 27 червня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала у борг 100 000,00 доларів США на строк до 18 листопада 2012 року, про що було складено розписку.

У строки, визначені в договорі позики, відповідач борг не повернула, у зв`язку із чим позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути заборгованість за основним зобов`язанням у розмірі 2 701 979,80 грн, 3 % річних - 263 387,51 грн та проценти за користування коштами у розмірі 1 251 719,83 грн.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Останнім рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 2 607 033,20 грн, 3 % річних у сумі 254 132,17 грн, проценти від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України у розмірі 1 207 734,91 грн, судовий збір у сумі 3 441,00 грн та витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз, у сумі 3 881,20 грн, а всього - 4 076 222,48 грн.

У іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли цивільні правовідносини на підставі договору позики. Підтвердженням укладення договору позики є підписана відповідачем розписка. З наданої розписки позики вбачається, що відповідачка взяла в борг у позивача 100 000,00 доларів США. Суд виходив із того, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Заперечуючи факт отримання коштів, відповідач зазначала, що розписки не підписувала, позивач незаконно заволодів аркушем паперу з її підписом та наніс поверх її підпису друкований текст розписки. Однак ці посилання ОСОБА_2 спростовані висновками експертів. Оскільки відповідачем порушені законні права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в частині невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань із повернення боргу у встановлений у розписці строк, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням офіційного курсу валют, встановленого Національним банком України станом на дату ухвалення рішення у справі, тобто 28 березня 2016 року, а також 3 % річних і процентів від суми позики.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_4, задоволено частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за договором позики на рівні облікової ставки Національного банку України змінено.

Зменшено суму процентів за договором позики на рівні облікової ставки Національного банку України з 1 207 734,91 грн до 560 918,49 грн.

У зв`язку із чим рішення суду в частині визначення загальної суми стягнення змінено, зменшено загальну суму стягнення з 4 076 222,06 грн до 3 429 406,06 грн.

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між сторонами наявні договірні правовідносини, які ОСОБА_2 належним чином не виконала. Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення суми боргу в розмірі 100 000,00 доларів США з урахуванням офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на 28 березня 2016 року, що в гривневому еквіваленті склало 2 607 033,20 грн, та 3 % річних у розмірі 254 132,17 грн. Під час перевірки правильності нарахування судом першої інстанції процентів відповідно до вимог частини першої статті 1048 ЦК України позивач надав апеляційному суду розрахунок, в якому уточнив розмір процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 19 листопада 2012 року до 16 лютого 2016 року, що підлягає стягненню з відповідача та складає 560 918,49 грн. Представник відповідача наданий розрахунок не оспорювала, що дало суду апеляційної інстанції підстави зменшити розмір процентів, нарахованих судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_4, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона заперечує наявність у неї боргових зобов`язань перед позивачем, ніяку розписку вона не підписувала та грошові кошти у борг не брала. Станом на вересень 2014 року у матеріалах справи знаходяться два протилежні висновки щодо послідовності нанесення друкованого тексту та підпису у розписці від 27 червня 2012 року. Суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права та безпідставно відхилили її клопотання про призначення повторної комісійної експертизи. Крім цього, у позивача відсутні докази укладення договору позики, оскільки на оспорюваній розписці без спеціальних приладів штрихи підпису не видно.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначав, що підставою для подання касаційної скарги було лише невдоволення відповідача висновками експертів, складеними за наслідками проведення судових експертиз. Відповідач та її представник вживають усіх заходів для затягування судового процесу, з метою уникнення відповідальності та повернення боргу. Підпис на тексті розписки зник через те, що внаслідок проведення експертизи були застосовані руйнівні методи: вологе копіювання та механічне зняття тонеру. Факт підписання розписки саме відповідачем підтверджено висновками експертів від 19 червня 2014 року та від 15 травня 2015 року.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року зупинено виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала у борг 100 000,00 доларів США на строк до 18 листопада 2012 року. Договір позики оформлений розпискою, яка була підписана боржником.

У строки, визначені в договорі позики, відповідач борг не повернула, у зв`язку із чим утворилася заборгованість за основним зобов`язанням у розмірі 2 701 979,80 грн, 3 % річних - 263 387,51 грн та проценти за користування коштами у розмірі 1 251 719,83 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Пунктом 4 статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідач заперечувала факт отримання коштів, та посилалася на те, що розписки не підписувала, що позивач незаконно заволодів аркушем паперу з її підписом та наніс поверх її підпису друкований текст розписки.

Відповідно до статті 143 ЦПК України 2004 року для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із частиною першою статті 149 ЦПК України 2004 року комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.

В обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень сторони неодноразово заявляли клопотання про призначення судових експертиз.

Відповідно до висновка експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 23 вересня 2013 року № 6893/13-34/6894/13-33/6895/13-32 підпис, розміщений під друкованим текстом у рядку " ОСОБА_2 " у розписці від 27 червня 2012 року від імені ОСОБА_2 виконаний самою ОСОБА_2

Будь-які діагностичні ознаки, які б свідчили про вплив на виконавця підпису збиваючих факторів природного характеру, до яких може відноситися виконання в незвичайному стані (хворобливий стан, сп`яніння, стомлення, хвилювання, під дією фармакологічних препаратів, травмування тощо), а також про вплив на виконавця зовнішніх збиваючих факторів (обмеження зорового контролю, незвична поза, незвичне тримання приладу для підписання, температурні навантаження) в досліджуваному підписі відсутні.

Підпис від імені ОСОБА_2 у досліджуваній розписці від 27 червня 2012 року нанесено ручкою, спорядженою чорнилом чорного кольору.

Питання ухвали щодо встановлення послідовності нанесення друкованого тексту та підпису у розписці від 27 червня 2012 року не вирішувалося у зв`язку із ненаданням письмового дозволу судді на застосування таких методів дослідження як вологе копіювання та механічне зняття тонеру деяких штрихів друкованого тексту у досліджуваному документі.

Встановити час виконання підпису у розписці від 27 червня 2012 року від імені ОСОБА_2 не видалося можливим із причин відсутності у експертів проваджених у судово-експертну практику України методик дослідження часу виконання рукописних засобів та підписів чорнилом.

Встановити час виконання друкованого тексту у розписці від 27 червня 2012 року від імені ОСОБА_2 не вдалося з причин відсутності у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик дослідження часу виконання друкованих текстів.

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертами) (частина перша статті 150 ЦПК України 2004 року).

Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з цим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 150 ЦПК України 2004 року, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Згідно із висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення додаткової судово-технічної експертизи документів від 31 січня 2014 року № 12545/12546/13-34/12547/12548/13-33 встановлено, що у наданій розписці від 27 червня 2012 року підпис від імені ОСОБА_2 виконаний рукописним способом за допомогою пишучої ручки, яка споряджена гелевим чорнилом чорного кольору, друкований текст виконаний поверх підпису від імені ОСОБА_2 Встановити час виконання друкованого тексту у досліджуваній розписці від 27 червня 2012 року не виявилося можливим, у зв`язку із відсутністю методик з визначення часу виконання текстів, надрукованих за допомогою лазерного принтера.

Відсутність у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу виконання рукописних записів гелевим чорнилом не дозволило встановити час виконання підпису від імені ОСОБА_2 .

Разом із цим у дослідницькій частині висновку експерт зазначив, що: "В наданій на дослідження розписці від 27 червня 2012 року підпис від імені ОСОБА_2 виконаний поверх друкованого тексту". Щодо встановлення часу виконання друкованого тексту та рукописних записів, то за відсутності у експертів відповідної методики зазначені питання не вирішені.

Таким чином, дослідницька та заключна частина вказаного висновку за своїм змістом суперечили одна одній.

За наслідками проведення повторної судово-технічної експертизи судовим експертом Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві 19 червня 2014 року складено висновок № 268/тдд, у якому зазначено, що у наданій на дослідження розписці від 27 червня 2012 року, яка починається словами: "Розписка м. Київ 27.06.2012 р. Я, ОСОБА_2 " та закінчується словами: " Будь-яких претензій до ОСОБА_1 не маю. 27.06.2012 року ОСОБА_2 ", спочатку був нанесений друкований текст, після чого був виконаний підпис від імені ОСОБА_2 .

Статтею 148 ЦПК України передбачено, що комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.

Відповідно до висновку від 06 листопада 2015 року № 556/тдд, складеного судовими експертами Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві за наслідками проведення комісійної судової технічної експертизи, в розписці від 27 червня 2012 року, що починається словами: "Розписка м. Київ 27.06.2012 р. Я, ОСОБА_2 " та закінчується словами: "Будь-яких претензій до ОСОБА_1 не маю. 27.06.2012 року ОСОБА_2 " та підпис від імені ОСОБА_2, наданій на дослідження, спочатку був нанесений друкований текст, а потім був виконаний підпис.

У випадках, коли у справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження.

Досліджуючи висновки експертів, складені за наслідками проведення технічних та почеркознавчих експертиз, суд першої інстанції поклав в основу свого рішення висновки, складені судовими експертами Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 06 листопада 2015 року № 556/тдд та від 19 червня 2014 року № 268/тдд, зазначивши про їх повноту та об`єктивність. Висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31 січня 2014 року суд не взяв до уваги, зважаючи на суттєві розбіжності між його дослідницькою частиною та висновками.

Під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку судом були допитані судові експерти, які підтвердили надані ними раніше висновки та дали суду ґрунтовні пояснення щодо методів, використаних при техніко-криміналістичному дослідженні документа (розписки), та висновків, яких вони дійшли.

Також апеляційний суд взяв до уваги рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року, постановлені у справі № 759/768/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_10, про визнання недійсним договору позики, якими ОСОБА_2 відмовлено у позові. У подальшому зазначені судові рішення були залишені без змін постановою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, дослідивши висновки проведених у справі судових технічних та почеркознавчих експертиз, надавши їм належну правову оцінку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження, а також, встановивши фактичні обставини справи, правильно виходили із того, що між сторонами наявні боргові зобов`язання, які ОСОБА_2 належним чином не виконує.

Задовольняючи частково заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 2 607 033,20 грн., три проценти річних - 254 132,17 грн, проценти від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України - 1 207 734,91 грн.

Апеляційний суд, досліджуючи правильність нарахування суми боргу, змінив рішення суду, зменшивши проценти, нараховані відповідно до статті 1048 ЦК України за період з 19 листопада 2012 року по 16 лютого 2016 року за договором позики на рівні облікової ставки Національного банку України з 1 207 734,91 грн до 560 918,49 грн.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Облікова ставка встановлюється Національним банком України виключно для національної валюти. Національний банк України не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Тому право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України на підставі частини першої статті 1048 ЦК України може бути реалізовано, якщо позика надана у гривні.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у договорі такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України (435-15) , іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Такі висновки щодо застосування статті 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, рішення судів першої й апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів від суми позики, нарахованих відповідно до статті 1048 ЦК України, згідно з вимогами статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412 416, 436 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2018 року у частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за договором позики на рівні облікової ставки Національного банку України скасувати.