розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 березня 2017 року у складі судді Марченко Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Краснощокової Н. С., Новосьолової Г. Г., Новосядлової В. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк), звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 13 871,14 грн заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених вимог банк посилався на те, що на підставі договору від 28 травня 2010 року б/н, який разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, є договором приєднання, ОСОБА_1 отримав у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" кредит у розмірі 6 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, станом на 31 жовтня 2015 року виникла заборгованість, яка становить 13 871,14 грн та складається з: 4 654,39 грн кредиту, 8 080,03 грн процентів за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксованої частини), 636,72 грн штрафу (процентної складової).

Ураховуючи наведене АТ КБ "ПРИВАТБАНК" просило позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Краматорський міський суд Донецької області рішенням від 14 березня 2017 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Приватбанк" (рахунок № НОМЕР_1, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) 4 654,39 грн заборгованості за кредитним договором від 28 травня 2010 року б/н, яка утворилася станом на 31 жовтня 2015 року за кредитом, 8 080,03 грн процентів за користування кредитом, а всього - 12 734,42 грн. В іншій частині позову - відмовив. Стягнув з державного бюджету на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" судові витрати в розмірі 1 118,19 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника на користь банку. ОСОБА_1 вчинив дії, які свідчать про переривання позовної давності, а тому банк звернувся до суду з цим позовом у межах позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 17 травня 2017 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 березня 2017 року залишив без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, рішення суду відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального закону і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 08 червня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2017 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову банку.

Касаційна скарга мотивована тим, що з рішеннями Краматорського міського суду в частині задоволення позовних вимог банку та з ухвалою Апеляційного суду Донецької області відповідач не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, неправомірними та безпідставними. Зокрема, суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення питання та встановлення обставин справи і винесення справедливого рішення, з метою захисту порушеного права та інтересів, що призвело до невірного застосування судом норм як матеріального, так і процесуального права. А суд апеляційної інстанції у свою чергу не перевірив належним чином дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, чим порушив вищевказані норми, призвівши до винесення неправильного рішення, що перешкоджає здійснювати захист своїх законних прав та інтересів.

Суди не врахували, що позивач не надав жодних доказів здійснення саме ним операцій з його рахунком щодо погашення кредитної заборгованості, що призвело до помилкових висновків судів про переривання позовної давності.

Апеляційний суд не взяв до уваги його доводи про те, що він не здійснював жодних операцій з карткою з травня 2012 року, оскільки не мав можливості здійснювати ці операції, а відсутність картки виявив набагато пізніше, проте не надав цьому особливого значення, адже вважав, що нею не користується і не має бажання користуватися, тому не звертався до позивача з проханням її поновити чи видати нову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 березня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2017 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Краматорського міського суду Донецької області.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах Є Верховний Суд.

25 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 травня 2010 року між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 6 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.

У результаті неналежного виконання боржником умов укладеного договору, станом на 31 жовтня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 13 871,14 грн, з яких: 4 654,39 грн заборгованості за кредитом, 8 080,032 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксованої частини), 636,72 грн штрафу (процентної складової).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду

справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПРИВАТБАНК").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 28 травня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, пеню, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28 травня 2010 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https:www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПРИВАТБАНК" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (28 травня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (24 листопада 2015 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи судами) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічну норму містить і частина шоста статті 81 ЦПК України.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Витяг з Тарифів банку на який посилається банк у позовній заяві в матеріалах справи відсутній, в них міститься лише довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 30 днів льготного періоду, яка також не містить підпису позичальника.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 30 днів льготного періоду, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 травня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів, пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказане не враховано судами під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" процентів за користування кредитом, пені, штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зазначені вимоги позову не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 28 травня 2010 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https:www.privatbank.ua та витяг з Тарифів банку, або довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII (1023-12) ).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПРИВАТБАНК" дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 8 050,03 грн процентів за користування кредитними коштами підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення, про відмову в задоволенні таких вимог банку. Оскаржувані рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь банку 4 654,39 грн заборгованості за кредитом (тіло кредиту), та відмови у стягненні штрафу (фіксованої частини) - 500 грн, штрафу (процентної складової) - 636,72 грн, залишити без зміни з викладених Верховним Судом підстав.

Колегія суддів зауважує, що підписана сторонами заява-анкета від 28 травня 2010 року не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (абзац 2 частини першої статті 1049 ЦК України).

Враховуючи, що строк повернення отриманих грошових коштів сторонами у заяві-анкеті не встановлено, зобов`язання з їх повернення виникає у відповідача протягом строку визначеного законом з дня пред`явлення позивачем вимоги про це, тобто у даній справі з дня пред`явлення позову.

Отже, не можна стверджувати про пропущення позивачем позовної давності, а тому аргументи касаційної скарги в цій частині Верховним Судом відхиляються.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, враховуючи, що відповідач є особою з інвалідністю І групи, а тому на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір" він звільнений від сплати судового збору, пропорційно задоволеним вимогам у загальній сумі 408,64 грн (розмір заявлених вимог - 13 871,14 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 4 654,39 грн (33,55 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 1 218 грн (1 218 х 33,55 % : 100 % = 408,64).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення 8 080,30 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення 8 080,30 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2017 року в частині вирішення позову Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення 4 654,39 грн заборгованості за кредитом (тіло кредиту), та відмови у стягненні штрафу (фіксованої частини) - 500 грн, штрафу (процентної складової) - 636,72 грн, залишити без змін.

Змінити розмір судових витрат, які підлягають компенсуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесених Акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" за подання позовної заяви, зменшити їх розмір з 1 188,19 грн до 408,64 грн (чотириста вісім гривень 64 коп.).