розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області у складі суддів: Бездітка В. М., Коваленко І. П., Костенко Т. М., від 29 вересня 2016 року,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року комунальне підприємство "Жилкомсервіс" (далі - КП "Жилкомсервіс") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачі мешкають у квартирі АДРЕСА_1 та є споживачами комунальних послуг, які надає позивач. Оскільки відповідачі своїх зобов'язань щодо сплати послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не виконують, у них утворилася заборгованість за період з 1 серпня 2008 року по 1 червня 2014 року у сумі 3 080 грн 94 коп., яку позивач просив стягнути з останніх.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді Подус Г. С. від 20 липня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 20 липня 2016 року, позов КП "Жилкомсервіс" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь КП "Жилкомсервіс" заборгованість за надання послуг щодо утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у розмірі 3 080 грн 94 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з невиконанням відповідачами обов'язків із сплати житлово-комунальних послуг, у них утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог відносно ОСОБА_5 скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову КП "Жилкомсервіс" у задоволенні позову. Виключено з резолютивної частини рішення суду посилання на солідарне стягнення заборгованості та дольове стягнення судових витрат. Зменшено стягнуту з ОСОБА_4 суму заборгованості з 3 080 грн 94 коп. до 2 328 грн 53 коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову стосовно ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції виходив з того, що остання споживає комунальні послуги з 16 квітня 2014 року, і за період часу до 1 червня 2014 року заборгованість зі сплати комунальних послуг відсутня.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 2 328 грн 53 коп. мотивовано тим, що остання не у повному обсязі оплачувала спожиті комунальні послуги, строк позовної давності переривався частковим погашенням боргу, а тому позивач звернувся до суду із вимогами в межах такого строку. Разом з тим борг у розмірі 752 грн 41 коп. виник до 1 серпня 2008 року, тому позивач пропустив строк позовної давності за цими вимогами, що є підставою для відмови у їх задоволенні.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, який є членом сім'ї відповідачів, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводів в частині вирішення позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 та зменшення суми заборгованості, яка стягнута з ОСОБА_4, касаційна скарга не містить, тому відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України законність ухваленого у цій частині рішення апеляційного суду колегією суддів не перевіряється.

Відзив на касаційну скаргу від учасників справи не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрована і проживає у квартирі АДРЕСА_1 та є споживачем житлово-комунальних послуг, які надає позивач.

Згідно з розрахунком заборгованості за період з 1 серпня 2008 року по 1 червня 2014 року позивач нарахував за надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій 7 195 грн 71 коп., проте за цей період було сплачено лише 4 665 грн 55 коп., з урахуванням субсидії у розмірі 201 грн 63 коп., що свідчить про часткову оплату наданих послуг.

Таким чином, залишилася непогашена сума у розмірі 3 080 грн 94 коп.

Згідно з частиною третьою статті 162 ЖК УРСР строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до пункту першого частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом п'ятим частини 3 статті 20 цього Закону України обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Із зазначених положень випливає, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Таким чином, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами.

Згідно з пунктом сьомим Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 (45-2006-п) , власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Вартість послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій встановлюється відповідним рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова".

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідач ОСОБА_4 отримувала надані КП "Жилкомсервіс" послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, однак оплачувала їх не в повному обсязі, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з неї заборгованості за такі послуги із застосуванням до суми у розмірі 752 грн 41 коп. позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що суд повинен був застосувати позовну давність до всієї суми заборгованості, безпідставні, оскільки із наданого розрахунку і наявних в матеріалах справи квитанцій вбачається часткова оплата наданих позивачем послуг, що свідчить про переривання строку позовної давності у розумінні статті 264 ЦК.

Доводи касаційної скарги про те, що особовий рахунок по цій квартирі відкритий на ім'я ОСОБА_7, не звільняє ОСОБА_4 від обов'язку сплати спожитих послуг, наданих позивачем.

Також вбачається, що ОСОБА_4 частково сплачувала житлово-комунальні послуги, які надавались їй КП "Житлосервіс", а отже, визнавала факт надання їй таких послуг позивачем.

Разом з тим розмір стягнутої з відповідача суми заборгованості скаржником не спростовано.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.