Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д.Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: Підлузька сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_6,

представники ОСОБА_6: ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Томина О. О.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_6 про визнання рішень сільської ради недійсними, скасування записів про державну реєстрацію земельної ділянки та про реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він як особа з інвалідністю І групи має право на відведення йому земельної ділянки у першочерговому порядку, тобто пріоритетне перед іншими особами право на отримання землі.

Рішенням Підлузької сільської ради від 6 грудня 2011 року йому надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,09 га по АДРЕСА_1.

Цього ж дня Підлузькою сільською радою прийнято рішення про надання ОСОБА_6 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення суміжної земельної ділянки площею 0,078 га по АДРЕСА_1.

У травні 2012 року, після звернення до проектної організації з приводу розробки проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 0,09 га, було встановлено, що внаслідок формування земельної ділянки ОСОБА_6 площею 0,078 га, сформувати для нього земельну ділянку площею 0,09 га неможливо.

Вказуючи на те, що ОСОБА_6 межі своєї земельної ділянки з ним як суміжним землекористувачем не погоджувала, ОСОБА_4 просив суд:

визнати недійсним рішення Підлузької сільської ради від 6 грудня 2011 року про надання ОСОБА_6 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0780 га по АДРЕСА_1;

визнати недійсним рішення Підлузької сільської ради від 31 березня 2016 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0780 га по АДРЕСА_1;

скасувати у Державному земельному кадастрі запис про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0780 га по АДРЕСА_1;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ОСОБА_6 права приватної власності на земельну ділянку площею 0,0780 га по АДРЕСА_1.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2017 року у складі судді Струтинського Р. Р. позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним рішення Підлузької сільської ради від 6 грудня 2011 року про надання ОСОБА_6 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0780 га по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним рішення Підлузької сільської ради від 31 березня 2016 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0780 га по АДРЕСА_1.

Скасовано відповідні записи у Державному земельному кадастрі про державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_6, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,0780 га по АДРЕСА_1 та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_6 права приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,0780 га по АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 відповідно до пункту 18 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на відведення йому земельної ділянки у першочерговому порядку, а оскаржувані рішення сільської ради перешкоджають реалізації його права на отримання земельної ділянки, а тому підлягають визнанню недійсними.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Томина О. О. апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що неможливо захистити права позивача за рахунок позбавлення права власності відповідача на земельну ділянку, набуту в установленому законом порядку. При цьому ОСОБА_4 в установленому законом порядку ще не набув права власності на земельну ділянку, тому обов'язку погоджувати з ним межі земельної ділянки у відповідача не було.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував наступні обставини:

після прийняття сільською радою рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,09 га у заявника виникло право очікування отримання у власність земельної ділянки відповідної площі, після її формування як об'єкта цивільних прав;

сільською радою при прийнятті оскаржуваних рішень не було враховано фактичної площі наявної землі, достатньої для виконання обох рішень про надання сторонам дозволу на складання проекту землеустрою;

відповідач як суміжний землекористувач не погодила з ним межі земельної ділянки, фактично захопивши частину його земельної ділянки, а тому сільська рада повинна була відмовити їй у наданні дозволу на відведення земельної ділянки площею 0,078 га, надавши їй ділянку меншої площі.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 118 ЗК України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.

Судом установлено, що рішенням Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 6 грудня 2011 року ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,09 га по АДРЕСА_1.

Земельні ділянки площею 0,078 га та 0,09 га по АДРЕСА_1 належали до земель запасу сільської ради і використовувалися як пасовище. Сторони у справі не були користувачами цих земельних ділянок на час прийняття Підлузькою сільською радою рішень про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

У грудні 2011 року ОСОБА_6 замовила розробку проекту землеустрою, який був погоджений у порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України та затверджений рішенням Підлузької сільської ради від 31 березня 2016 року.

Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що відповідач набула право власності на земельну ділянку в установленому законом порядку.

Твердження позивача, що відповідач повинна була погодити з ним як суміжним землекористувачем межі земельної ділянки є безпідставним, оскільки як майнового так і речового права на суміжну земельну ділянку він в установленому законом порядку не набув.

Крім того, судом було встановлено, що земельна ділянка відповідача була сформована не за рахунок захоплення частини ділянки позивача, а у зв'язку з тим, що повз його ділянку проходить канава, а тому фактична площа ділянки зменшилася до 0,6614 га.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки відповідно до положень статті 41 Конституції України, статей 90, 152, 153, 155 ЗК України, статті 321 ЦК України порушене право позивача, яке згідно з практикою Європейського суду з прав людини визначається як право очікування, неможливо захистити за рахунок позбавлення відповідача права власності на земельну ділянку, набутого в установленому законом порядку.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду