Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 305/1683/15-ц

провадження № 61-6753св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 25 липня 2016 року у складі судді Бліщ О. Б. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 14 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Ігнатюка Б. Ю., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 06 липня 2007 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1005, за умовами якого ОСОБА_1 надано у борг 17 500,00 доларів США зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення - не пізніше 05 липня 2017 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору 06 липня 2007 року між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 1005, відповідно до якого в іпотеку передано житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1.

Умови кредитного договору та договору іпотеки не відповідають вимогам статтей 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки банк під час їх укладення не попередив ОСОБА_1 про те, що вона може нести ризики під час виконання кредитного договору, укладеного іноземній валюті, та не надав їй письмової інформації щодо умов кредитування. Крім цього, банк на момент укладення оспорюваних правочинів не мав права видавати кредити в іноземній валюті.

17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладений договір відступлення прав вимоги, згідно з яким банк передав (відступив) товариству кредитний портфель, до складу якого також входить кредитний договір № 1005 та іпотечний договір № 1005, укладені 06 липня 2007 року.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила задовольнити позов і визнати кредитний договір та договір іпотеки недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 25 липня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у позові.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорювані правочини укладено між банком та ОСОБА_1 у липні 2007 року, однак із позовом про визнання недійсними цих договорів позивач звернулася лише у серпні 2015 року, тобто майже через вісім років з моменту їх укладення. Представник відповідача заявив клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, у зв'язку із чим суд відмовив у позові з цих підстав.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 14 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 25 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що для правовідносин, які виникають у сфері захисту прав споживачів, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, а не той, який сторони визначили в умовах оспорюваних договорів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належну правову оцінку умовам кредитного договору, якими передбачено строк позовної давності тривалістю 10 років. Суди не застосували до спірних правовідносин другу та четверту частини статті 11 та статтю 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та не звернули увагу на те, що банк неправомірно підвищив процентну ставку за користування кредитними коштами з 15 до 18 % річних. У ПАТ "Промінвестбанк" на час укладення оскаржуваного кредитного договору не було генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, а тому він не мав права видавати кредит в іноземній валюті.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У січні 2017 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначало, що на час укладення оспорюваного кредитного договору ПАТ "Промінвестбанк" мало письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій, що вказує на правомірність укладення кредитного договору в іноземній валюті. Суди, надавши належну оцінку доказам у справі, ухвалили законні судові рішення, які не підлягають скасуванню.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Рахівського районного суду Закарпатської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 липня 2007 року між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1005, за умовами якого ОСОБА_1 надано у борг 17 500,00 доларів США зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення - не пізніше 05 липня 2017 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору 06 липня 2007 року між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 1005, відповідно до якого в іпотеку передано житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1.

17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладений договір відступлення прав вимоги, згідно з яким банк передав (відступив) товариству кредитний портфель, до складу якого також входить кредитний договір № 1005 та іпотечний договір № 1005, укладені 06 липня 2007 року.

За положеннями статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладання спірних договорів) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця та кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладання спірних договорів) визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладання спірних договорів), яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до пункту 7.7. кредитного договору до укладення цього договору позичальник стверджує, що умови кредитування, закріплені цим договором, були попередньо йому повідомлені банком у письмовій формі. Підписання позичальником цього договору є свідченням його згоди на прийняття всіх умов договору в процесі здійснення банком його кредитування.

Отже, умови кредитного договору були доведені позичальнику у письмовому вигляді та містяться у тексті кредитного договору. Позичальник з такими умовами була ознайомлена та погодилася з ними, про що свідчить її підпис у тексті оспорюваного договору.

З часу укладення договору про надання споживчого кредиту, тобто з 2007 року, позичальник здійснювала погашення кредитної заборгованості, що також вказує на те, що вона була ознайомлена з умовами кредитного договору та погоджувалася з ними.

Крім цього, за змістом частини першої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції (абзац перший частини четвертої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до абзацу першого частини шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Доказів на підтвердження використання відповідачем нечесної підприємницької практики чи наявності інших, передбачених чинним законодавством України підстав недійсності додаткового договору, позивачем не надано.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому не встановлюються обмеження, щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті, чи їх еквівалент.

Відповідно до пункту 5.3. Положення про порядок видачі банком банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 (z0730-01) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) (далі - Декрет) та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності.

Згідно з статтею 5 Декрету (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 січня 2006 року Національний банк України видав ПАТ "Промінвестбанк" дозвіл № 1-3 на право здійснення операцій з валютними цінностями (а. с. 47-49).

Ураховуючи те, що у ПАТ "Промінвестбанк" на час укладення оспорюваних договорів був дозвіл на здійснення операцій в іноземній валюті, обмежень щодо надання кредиту в іноземній валюті не було, підстави для визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним відсутні.

Разом із цим відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше -регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Строк позовної давності застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог.

Вирішуючи спір, суди неправильно застосували норми матеріального права та не звернули увагу на те, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки є необґрунтованими та недоведеними, а тому наслідки спливу строку позовної давності до таких позовних вимог не підлягають застосуванню.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 412 ЦПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З урахуванням наведеного, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення судів першої та апеляційної інстанцій шляхом відмови у позові у зв'язку із необґрунтованістю.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 25 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 14 листопада 2016 року змінити.

У позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки відмовити у зв'язку із необґрунтованістю.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк