розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року у складі судді Пасинок В. С. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 рокуу складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА), третя особа - Головне управління юстиції у місті Києві (далі - ГУЮ у місті Києві), про надання додаткового строку на прийняття спадщини. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 04 листопада 2011 року її бабуся - ОСОБА_4 склала на її ім'я заповіт. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина. Про смерть бабусі вона дізналася після спливу шестимісячного строку, оскільки проживає поза межами України. Перша Київська державна нотаріальна контора відмовила у задоволенні її заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати поважними причини пропущення строку для прийняття спадщини та визначити їй додатковий тримісячний строк на прийняття спадщини.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий тримісячний строк для прийняття спадщини за заповітом, яка залишилася після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач з поважних причин пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки вона не знала про смерть спадкодавця.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що є рідною сестрою спадкодавця та прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, так як проживала разом з нею. Зазначені позивачем причини пропущення строку для прийняття спадщини не є поважним.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволені позову.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, а залучення належного відповідача на стадії апеляційного розгляду не передбачено процесуальним законодавством.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повідомлено ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи згідно з Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, чим позбавлено її права на судовий захист. Судова повістка про виклик направлялася ОСОБА_1 за адресою в Україні, до якої вона не має жодного відношення. Так як апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції не залучив належного відповідача, то мало місце порушення норм процесуального права під час розгляду справи в місцевому суді.

У травні 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, а рішення апеляційного суду - залишити без змін, посилаючись на те, що це рішення є законним і обґрунтованим. Судові повістки були врученні представнику позивача за адресою, яку він зазначив, а тому відсутні підстави вважати про неналежне повідомлення позивача про час і місце судового розгляду. Безпідставним є посилання ОСОБА_1 на те, що у зв'язку з неповідомлення її про судове засідання вона не могла видати доручення на її представництво в судах, оскільки така довіреність нею була видана 24 липня 2015 року строком на три роки. Неявка представника позивача в судові засідання не може бути підставою для скасування судового рішення. Розгляд справи за участю неналежного відповідача не є порушенням норм процесуального права, а є підставою для відмови в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 травня 2018 року справу № 752/2803/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 1220, частиною третю статті 1223, частиною першою статті 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судами встановлено, що 04 листопада 2011 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого воно б не складалося, і взагалі все, що буде належати їй на день смерті і на що за законом вона матиме право.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим Відділом реєстрації смерті у місті Києві.

ОСОБА_1 є онукою померлої ОСОБА_4, про смерть бабусі дізналася після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини через своє проживання за межами України, а саме у Федеративній Республіці Німеччина.

23 серпня 2012 року ОСОБА_5 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак Першою Київською державною нотаріальною конторою їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з пропущенням встановленого законодавством строку її прийняття.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пред'явлення його до неналежного відповідача.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 30 ЦПК України 2004 року, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року).

Статтею 119 ЦПК України 2004 року передбачено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) роз'яснено, що за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 307 ЦПК України 2004 року за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; змінити рішення; постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Апеляційний суд в силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 303, 307 ЦПК України 2004 року, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Ці недоліки не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції в цій справі дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого суду, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки апеляційний суд не допустив порушень вимог законодавства, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування його рішення. При цьому Верховним Судом взято до уваги, що ОСОБА_5 не позбавлена можливості захистити свої права шляхом пред'явлення позову до належних відповідачів.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не повідомлено позивача про час, дату та місце судового засідання, не заслуговують на увагу, з огляду на таке..

З матеріалів справи вбачається, що 23 серпня 2012 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_6 на ведення справ по оформленню її спадкових справ строком до 23 серпня 2017 року. В довіреності зазначено, що повноваження за нею можуть бути передані іншим особам.

27 березня 2014 року ОСОБА_6 передоручила ведення справ ОСОБА_1 по оформленню її спадкових справ, зокрема ОСОБА_3, який брав участь у цій справі як представник позивача.

Згідно з частиною першою статті 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Відповідно до частини першої статті 38 ЦПК України 2004 року сторона, третя особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа (частина перша статті 44 ЦПК України 2004 року).

Згідно з роз'ясненнями, наведеними у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) , перевіряючи явку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, суд установлює, чи повідомлені ті, хто не з'явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові

повістки в строк, визначений частиною четвертою статті 74 ЦПК України 2004 року.

Вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі (частина п'ята статті 76 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною другою статті 305 ЦПК 2004 року неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Оскільки апеляційним судом було повідомлено представника позивача про час і місце розгляду справи за адресою, яку він зазначив, відсутні підстави вважати, що позивач не була належним чином повідомлена про розгляд цієї справи.

З огляду на викладене безпідставними є доводи про неповідомлення позивача про судове засідання згідно з Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, оскільки, уповноваживши представника на ведення цієї справи в суді, позивач не була позбавлена права на судовий захист.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним судом не встановлено.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко
	В. О. Кузнєцов
	С. О. Погрібний
	О. В. Ступак