розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішення Жовтневого районного суду

м. Запоріжжя, у складі судді Смолки І. О., від 09 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області, у складі судді Онищенка Е. А., від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Крилової О. В., від 23 листопада 2017 року,

У листопаді 2016 року громадянин Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що 25 липня 2015 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Спільних дітей та спільного майна, набутого під час шлюбу, сторони не мають. Сімейне життя у подружжя не склалось,

з 07 жовтня 2016 року вони остаточно припинили шлюбні відносини з причин різних поглядів на життя, не мають спільного бюджету та не ведуть спільне господарство, кожен із них проживає окремо, сім'я існує лише формально. Жодна із сторін не бажає поновлення сімейних відносин, проте відповідач уникає спілкування з позивачем, розірвати шлюб за взаємною домовленістю у позасудовому порядку відповідач не бажає.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд розірвати шлюб, зареєстрований між ним та громадянкою України ОСОБА_3, зареєстрований 25 липня 2015 року міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 754.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого

2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб між громадянином Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_2 та громадянкою України ОСОБА_3, зареєстрований 25 липня 2015 року міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 754.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони не підтримують шлюбних відносин з жовтня 2016 року, не ведуть спільне господарство, проживають за різними адресами, подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивача. Спір має вирішуватись відповідно до законодавства України, оскільки шлюб зареєстрований на території України, на території Федеративної Республіки Німеччина цей шлюб не легалізовано, відповідач має постійне місце проживання і місце реєстрації на території України у м. Запоріжжя.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_3 звернулась до суду з апеляційною скаргою, подавши згодом уточнену редакцію апеляційної скарги.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 06 жовтня 2017 року уточнену апеляційну скаргу ОСОБА_3 повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що уточнена апеляційна скарга подана поза межами строку на апеляційне оскарження, а тому в силу частини першої статті 300 ЦПК України, 2004 року, підлягає поверненню заявнику.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Судом було правильно визначено підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, оскільки відповідач зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 06 жовтня 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати оскаржене судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що станом на день подання уточненої апеляційної скарги - 05 жовтня 2017 року строк на апеляційне оскарження заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2017 року не закінчився, оскільки почав відраховуватися з дати постановлення ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2017 року, якою заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення була залишена без задоволення.

У касаційній скарзі на судові рішення по суті спору представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач добросовісно не виконав свій процесуальний обов'язок та не зазначив правильну адресу відповідача, достеменно знаючи, що відповідач постійно проживає у м. Дрезден у Федеративній Республіці Німеччина у центрі захисту жінок разом із своїм малолітнім сином, який з 01 січня 2017 року знаходиться під опікою

ПП "Дитячі дошкільні центри Дрезден" та регулярно відвідує цей заклад. Позивач не повідомив суд, що відповідач є громадянкою України, яка проживає за межами України, на території Федеративної Республіки Німеччина, де подружжя мало останнє спільне місце проживання, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню право Федеративної Республіки Німеччина. Суд першої інстанції прийняв як належний та допустимий доказ на підтвердження реєстрації місця проживання відповідача відповідь Департаменту реєстраційних послуг від 17 листопада 2016 року, надану на запит приватного нотаріуса, та у порушення

статті 122 ЦПК України, 2004 року, не зробив запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця реєстрації відповідача. Суд необґрунтовано встановив, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного із подружжя, не врахувавши принцип змагальності сторін та обов'язок доказування. Вважає, що суди не дотримались колізійних норм при виборі права, яке підлягає застосуванню.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого

2017 рокупозов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб між громадянином Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_2 та громадянкою України ОСОБА_3, зареєстрований 25 липня 2015 року міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 754.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою перегляд заочного рішення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення відмовлено.

ОСОБА_3 звернулась до апеляційного суду із апеляційною скаргою на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя

від 09 лютого 2017 року, подавши 05 жовтня 2017 року її уточнену редакцію.

Повертаючи уточнену редакцію апеляційної скарги суд апеляційної інстанції виходив із того, що уточнена апеляційна скарга подана поза межами строку на апеляційне оскарження, а тому в силу частини першої статті 300 ЦПК України, 2004 року, підлягає поверненню заявнику.

Проте з таким висновком апеляційного суду неможливо погодитись, оскільки суд дійшов його з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України, 2004 року, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

За змістом частини першої статті 300 ЦПК України, 2004 року, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Згідно з частиною четвертою статті 231 ЦПК України, 2004 року, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційний суд на зазначені вимоги процесуального закону уваги не звернув, не врахував, що ухвала про залишення без задоволення заяви відповідача про перегляд заочного рішення була постановлена 26 вересня 2017 року, а з уточненою редакцією апеляційної скарги ОСОБА_3 звернулась до апеляційного суду 05 жовтня 2017 року, тобто в межах строку на апеляційне оскарження, дійшов помилкового висновку про повернення уточненої редакції апеляційної скарги ОСОБА_3

Суди встановили, що 25 липня 2015 року між ОСОБА_2, громадянином Федеративної Республіки Німеччина, та громадянкою України ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстровано міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 25 липня 2015 року.

Спільних дітей у сторін немає. Спільне майно відсутнє.

З 07 жовтня 2016 року сторони остаточно припинили шлюбні відносини з причин різних поглядів на сімейне життя, не підтримують шлюбних відносин, не мають спільного сімейного бюджету та не ведуть спільного господарства, кожен з них проживає окремо, сім'я існує лише формально.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_3 є громадянкою України, зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1. Тимчасово проживає на території Федеративної Республіки Німеччина.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 зазначала, що вона проживає за межами України на території Федеративної Республіки Німеччина, а тому справа не підсудна Жовтневому районному суду

м. Запоріжжя, оскільки в силу частини першої статті 60 Закону України "Про міжнародне приватне право" спільним особистим законом подружжя є право держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.

Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК Україниповинні керуватися нормами Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) та нормами відповідних міжнародних договорів.

' 'p' Закон України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Положеннями статей 60, 63 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.

У порушення статей 212- 214, 303 ЦПК України, 2004 року, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, помилково не прийняв до розгляду уточнену редакцію апеляційної інстанції, не надав належної правової оцінки наданим відповідачем доказам, не встановив місце проживання відповідача та останнє проживання подружжя, не застосував колізійні норми, передбачені Законом України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , не мотивував вибір матеріального права, яке підлягає застосуванню, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити докази у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, зокрема тим, які наведені в уточненій апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.