розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2016 року у складі судді Волчка А. Я. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Березовенко Р. В., Матвієнко Ю. О.,

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), посилаючись на те, що 14 лютого 2016 року ОСОБА_2, керуючи власним автомобілем "Suzuki", реєстраційний номер НОМЕР_1, виїжджаючи заднім ходом із стоянки супермаркету "Фора", розташованого по вулиці Чорновола, 26-б у місті Вишневому Київської області, проявив неуважність та не врахував габаритів транспортних засобів, у результаті чого здійснив зіткнення з належним йому автомобілем "SsangYong Korando", реєстраційний номер НОМЕР_2, який у той час був припаркований. Вартість заподіяного збитку, з урахуванням витрат на проведення товарознавчого дослідження автомобіля у розмірі 1 тис. грн, склала 27 086 грн 48 коп. Так як його дружина ОСОБА_4, яка керувала транспортним засобом у день скоєння ДТП, та відповідач дійшли згоди щодо обставин, причин, умов ДТП, та вини ОСОБА_2 у скоєному, то вони скористалися правом складання спільного повідомлення (європротоколу) про ДТП без виклику співробітників поліції. 19 лютого 2015 року він звернувся до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" (далі - ПАТ "СК "Скайд"), в якому була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, з повідомленням про ДТП. Однак йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу на підставі європротоколу у зв'язку з відсутністю у нього полісу цивільно-правової відповідальності. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь майнову шкоду у розмірі 27 086 грн 48 коп., а також 1 500 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 27 086 грн 48 коп. на відшкодування майнової шкоди, 1 500 грн - на відшкодування моральної шкоди та 551 грн 20 коп. судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що вина відповідача у скоєні ДТП підтверджується європротоколом, а розмір завданої ним шкоди - звітом про вартість матеріального збитку. Оскільки ОСОБА_2 як власник джерела підвищеної небезпеки - автомобіля "Suzuki" - своїми протиправними діями спричинив ДТП, в результаті чого інший транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень, то наявні підстави для покладення на нього обов'язку щодо відшкодування майнової шкоди. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок пошкодження його майна, засад розумності, виваженості і справедливості, суд оцінив моральну шкоду в розмірі 1 500 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У травні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявний в матеріалах справи звіт про оцінку не містить фотографічних зображень пошкоджень належного позивачу автомобіля, тобто у ньому відсутня інформація щодо предмета доказування, у зв'язку з чим цей доказ є неналежним та недопустимим. ОСОБА_1 не підтверджено розміру майнової шкоди, оскільки не надано розрахункового документа про оплату відновлення транспортного засобу. Позивачем також не доведено факту спричинення йому відповідачем моральної шкоди. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 не була застрахована, то особа, яка в день скоєння ДТП керувала незабезпеченим автомобілем, не мала права експлуатувати цей транспортний засіб та складати повідомлення про ДТП. Тому європротокол не може слугувати доказом вини відповідача у скоєнні ДТП, оскільки він був введений в оману та вважав, що всі витрати буде нести страхова компанія, до якої позивач повинен був звернутися з відповідною заявою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 31 серпня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

07 травня 2018 року справу № 369/3332/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судами встановлено, що 14 лютого 2016 року на стоянці супермаркету "Фора", розташованого по вулиці Чорновола, 26-б в місті Вишневому Київської області, було пошкоджено припаркований автомобіль "SsangYong Korando", реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить на праві власності ОСОБА_1, в результаті наїзду на нього автомобіля "Suzuki", реєстраційний номер НОМЕР_1,під керуванням ОСОБА_2 Внаслідок ДТП автомобіль "SsangYong Korando" зазнав механічних пошкоджень.

Вина водія ОСОБА_2 у скоєні ДТП підтверджується європротоколом, в якому зазначені: пошкодження, завдані автомобілю "SsangYong Korando", схема ДТП, місце та час його вчинення, а також контактні дані відповідача. Цей протокол добровільно підписаний водіями обох автомобілів.

Звітом про визначення вартості матеріального збитку від 26 березня 2016 року, складеним суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, підтверджується, що станом на час скоєння ДТП (14 лютого 2016 року) вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля "SsangYong Korando", реєстраційний номер НОМЕР_2, становить 26 086 грн 48 коп.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, навіть, якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що відповідає правовому висновку Верховного Суду України, наведеному у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15.

Верховний Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про страхування" страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем.

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) .

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відступаючи від вищевказаного правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладанняобов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з доводами відповідача про те, що обов'язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на його страховика - Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Скайд" покладений.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду (частина третя статті 130 ЦПК України 2004 року).

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Однак суд першої інстанції в порушення вимог пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, не роз'яснив позивачу право заявити клопотання про залучення до участі у справі страхової компанії, в якій була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, і не попередив його про наслідки вчинення або невчинення цієї процесуальної дії.

Зазначене має важливе правове значення, оскільки в разі недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності страховика, який суди не дослідили та не встановили, решту завданої і доведеної шкоди зобов'язана відшкодувати особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (стаття 1194 ЦК України).

Таким чином, в порушення статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року суди не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених позовних вимог, не дослідили та не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що мають значення для правильного вирішення спору.

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки вищенаведені порушення норм процесуального права допущені судами обох попередніх інстанцій, то ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до місцевого суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, вирішити питання про залучення страхової компанії як співвідповідача в порядку статті 51 ЦПК України (роз'яснивши позивачу його право заявити відповідне клопотання) та ухвалити законне і справедливе судове рішення згідно із встановленими обставинами та вимогами закону.

Також суду слід взяти до уваги, що в момент зіткнення автомобіль позивача був припаркований та не перебував у русі, тобто ДТП відбулася не за участі двох джерел підвищеної небезпеки, а внаслідок наїзду одного транспортного засобу на інший. В такому випадку, згідно зі статтею 1187 ЦК України, цивільно-правова відповідальність особи (а відповідно і страховий випадок) настає незалежно від її вини. Отже, потерпілому необхідно довести факт заподіяння шкоди саме цим автомобілем під керуванням саме цієї особи.

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко
	В. О. Кузнєцов
	Д. Д. Луспеник
	С. О. Погрібний