розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 02 червня 2016 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

14 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Харківської територіальної громади в особі Харківської міської ради про встановлення факту прийняття ним спадщини після матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та визнання за ним права власності на ? частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 за правом спадкування за законом після смерті матері.

Позов обґрунтовано тим, що на момент смерті мати ОСОБА_4 постійно проживала та була зареєстрована у належному йому будинку АДРЕСА_2. Після смерті матері відкрилася спадщина на ? частину кооперативної квартири АДРЕСА_1, яка належала матері та батьку ОСОБА_5, оскільки придбана ними за час шлюбу.

Після смерті матері він (та ніхто інший) не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки документи на квартиру отримав від батьків тільки у вересні 2004 року, а також з тих обставин, що у особистих документах батька були виявлені розбіжності щодо визначених прізвища та по батькові.

Після смерті матері ОСОБА_3 із сім'єю вселився до вказаної квартири, оскільки батько був похилого віку та за станом здоров'я потребував сторонньої допомоги, та проживає у цій квартирі до цього часу. Вважає, що фактично вступив у право володіння спірним майном, тому на підставі статей 524, 529, 548, 549 ЦК Української РСР, а також вимог статті 1268, з урахуванням пункту 5 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (435-15) , набув право на ? частину спірної квартири у порядку спадкування за законом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько ОСОБА_5, у зв'язку з чим він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Вважає, що оскільки відповідно до статті 1277 ЦК України територіальна громада може звертатися до суду із позовом про визнання спадщини відумерлою, належним відповідачем за цим позовом є Харківська територіальна громада.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року матері ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог щодо прийняття ним спадщини після смерті матері ОСОБА_4, оскільки позивач фактично вступив у володіння спірною квартирою, тому на підставі вимог статей 529, 548- 549 ЦК Української РСР та статей 372, 1261, 1268 ЦК України, визнав за ОСОБА_3 право власності на ? частину цього майна у порядку спадкування за законом.

Вищезазначене судове рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_6 у порядку статті 292 ЦПК України.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що розглядаючи зазначений позов ОСОБА_3 без залучення до участі у справі ОСОБА_6, яка має право на предмет спору, порушує права останньої на спірне майно і є підставою для відмови у позові, оскільки у такому разі правильно вирішити спадковий спір неможливо.

06 липня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Харківської області від 02 червня 2016 року, у якій просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

29 серпня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 02 червня 2016 року.

14 грудня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ призначено справу до розгляду.

У лютому 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не в повному обсязі з'ясував всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору та у своєму рішенні не надав належну оцінку всім доказам, які заявляв позивач. Він прийняв спадщину відповідно до чинного законодавства на момент відкриття спадщини.

21 жовтня 2016 року надійшли заперечення ОСОБА_6 на касаційну скаргу, в яких вона просить залишити у силі рішення апеляційного суду, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального права. Зазначає, що вона є сестрою позивача ОСОБА_3 і дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_4, після смерті якої ІНФОРМАЦІЯ_1 року відкрилася спадщина у вигляді ? частини спірної квартири, яка належала батькам на праві спільної сумісної власності, оскільки була придбана ними під час шлюбу. Після смерті матері ніхто із спадкоємців не звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, а батько ОСОБА_5, який проживав та був зареєстрований у спірній квартирі один фактично прийняв спадщину.

15 грудня 2004 року між батьком ОСОБА_7 та нею (ОСОБА_6) було укладено нотаріально посвідчений договір дарування вищевказаної квартири, за яким вона набула право власності на квартиру. Крім того, в своїх запереченнях вважає, що рішення суду першої інстанції незаконне, так як суд першої інстанції на порушення закону не визначив склад осіб у справі, правовий статус спірної квартири та не залучив її до участі у справі, позбавивши її права власності на частину квартири.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спір виник щодо трикімнатної квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_8, дітьми яких є позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_6

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після її смерті відкрилася спадщина на ? частину вищевказаної квартири.

Згідно відповіді Одинадцятої харківської державної нотаріальної контори від 15 лютого 2016 року за № 646/01-16 заяв про прийняття спадщини або відмову про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 до нотаріальної контори не надходило. Свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 05 вересня 2004 року, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_7 на праві приватної власності.

Який правовий статус мала спірна квартира під час розгляду справи у 2016 році матеріали справи не містять.

Однак на зазначені обставини, суд першої інстанції уваги не звернув і при розгляді вищезазначеного позову ОСОБА_3, заявленого вже після смерті не тільки матері ОСОБА_4, а й його батька, не перевірив наявність спадкоємців після смерті ОСОБА_4, які прийняли спадщину відповідно до чинного на час її смерті законодавства, та не вирішив питання про залучення їх до участі у справі як співвідповідачів, оскільки спірні правовідносини передбачають правонаступництво.

Апеляційним судом встановлено та досліджено, що відповідно до копії нотаріально посвідченого договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 15 грудня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, останній подарував, а ОСОБА_6 прийняла у дар вказану квартиру, набувши на неї право власності, що підтверджується й копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 квітня 2016 року та копією рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2012 року (справа № 2-5585/2011), залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2013 року.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції, розглянувши справу без залучення до участі у справі ОСОБА_6, яка має право на предмет спору, порушив права останньої на спірне майно, що є підставою для відмови у позові, оскільки у такому разі правильно вирішити спадковий спір неможливо.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час розгляду справи апеляційний суд правильно застосував норми права й не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення апеляційного суду відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені у ній доводи не спростовують висновків апеляційного суду.