розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їхніх представників ОСОБА_6, ОСОБА_7 на ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 28 грудня 2017 року у складі судді Слиша А. Т., рішення Бориславського міського суду Львівської області від 28 грудня 2017 року у складі суддів Слиша А. Т. та постанови Апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Копняк С. М., Крайник Н. П.,

У листопаді 2015 року заявники ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представник ОСОБА_6 звернулися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, з урахуванням заяви про уточнення вимог просили: встановити юридичний факт примусового переселення - депортації ОСОБА_8 у 1945 році з с. Чорноріки, Кроснянського повіту Жешівського воєводства Польщі, на підставі Міждержавної Угоди від 09 вересня 1944 року між Урядом Української РСР і Польським Комітетом Національного Визволення "Про евакуацію українського населення з території Польської Народної Республіки і польських громадян з території Української РСР"; встановити факт приналежності ОСОБА_8 рішення виконкому міської ради депутатів трудящих м. Трускавця Дрогобицької області "Про закріплення будинку по АДРЕСА_1 за переселенкою з Польщі ОСОБА_8, згідно опису майна зданого в Польщі та затвердження розрахунку за залишене майно у Польщі та отримане в Українській РСР та не завершений взаємозалік примусово з переселеною - депортованою ОСОБА_8 відповідно до архівних документів; встановити факт родинних відносин між примусово переселеними - депортованими ОСОБА_8 1899 року народження та ОСОБА_9 1889 року народження, спадкоємцями ОСОБА_4 1933 року народження, ОСОБА_5 1935 року народження та їх спадкоємцями; встановити факт залишення майна ОСОБА_8 у Польщі (згідно архівна довідка) і факт отримання майна у м. Трускавці залишене ОСОБА_10 (згідно довідки та акту 1,2) неповне проведення взаємозаліку; встановити факт, що має юридичне значення, кому належить на праві приватної власності майно домоволодіння по АДРЕСА_1 згідно правовстановлюючих документів, згідно Міждержавної угоди 09 вересня 1944 року архівних довідок.

Заяву обґрунтовували тим, що у 1945 році ОСОБА_8 була примусово переселена - депортована у складі однієї особи з с. Чорноріки Кроснянського повіту Жешівського воєводства, Польща у Сталінську область Української РСР (тепер - Донецька область) на підставі Міждержавної Угоди від 09 вересня 1944 року між Урядом Українськї РСР і Польським Комітетом Національного Визволення "Про евакуацію українського населення з території Польської Народної Республіки і польських громадян з території Української РСР". ОСОБА_8 зупинилась у АДРЕСА_1). ОСОБА_8 як голова сім'ї залишила у Польщі майно і землю, розбіжності в документах вказують на описку щодо вартості залишеного майна. У ешелонних списках переселених родин з Польщі зроблено помилки у прізвищі ОСОБА_8, 1899 року народження, вказано помилково "ОСОБА_8.".

Разом з ОСОБА_8 1945 року була примусово переселена - депортована її рідна сестра ОСОБА_9 у складі п'ятьох осіб (голова родини ОСОБА_9.), донька ОСОБА_4, син ОСОБА_13, донька ОСОБА_4, донька ОСОБА_14 І.).

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є доньками ОСОБА_9, яка є рідною сестрою ОСОБА_8 Заявники хочуть прийняти спадщину після смерті мами ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Згідно рішення ВК Дрогобицької райради депутатів трудящих від 27 серпня 1946 року з ОСОБА_8 було проведено взаємозалік у м. Трускавці і взамін залишеного майна, яке складалося з жилого будинку, комори, криниці, 7 га землі, 2,5 орної, лісу - 1 га, саду 30 коренів надано домоволодіння по АДРЕСА_1, яке належало поляку ОСОБА_10

Після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 року її рідна сестра ОСОБА_9 прийняла і успадкувала майно і землю, доказом чого є свідоцтво про право на спадщину від 29 жовтня 1958 року. До складу спадкового майна входить домоволодіння у АДРЕСА_1, що належало померлій ОСОБА_8 Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_8 є ОСОБА_9, а після смерті ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_1 року є її діти - заявники ОСОБА_4, ОСОБА_5, які відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України у належний спосіб прийняли спадщину. ОСОБА_9 у 1959 році подарувала ? домоволодіння ОСОБА_15 - чоловіку ОСОБА_4, а друга частина належала ОСОБА_9

Встановлення факту примусового переселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з території Польщі необхідне заявникам для спрощеного отримання документів на виїзд у Польщу, отримання пільг депортованих. Іншої можливості оформити і отримати документи та подальша реалізація їхніх прав не можлива без встановлення цих фактів.

Ухвалою Бориславського міського суду Львівської області від 28 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2018 року, заяву ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представника ОСОБА_6 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у частині вимог: встановлення факту приналежності ОСОБА_8 рішення виконкому міської ради депутатів трудящих м. Трускавця Дрогобицької області "Про закріплення будинку по АДРЕСА_1 за переселенкою з Польщі на прізвище - ОСОБА_8, згідно опису майна зданого у Польщі та затвердження розрахунку за залишене майно в Польщі та отримане в Українській РСР та не завершений взаємозаліку з примусово переселеною - депортованою ОСОБА_8 відповідно до архівних документів, встановлення факту залишення майна ОСОБА_8 у Польщі (згідно архівна довідка) і факт отримання майна у м. Трускавці залишене ОСОБА_10 (згідно довідки та акту 1,2), неповне проведення взаємозаліку, встановлення факту належності на праві приватної власності майно домоволодіння по АДРЕСА_1 згідно правовстановлюючих документів, згідно Міждержавної угоди 09 вересня 1944 року архівних довідок - залишено без розгляду. Роз'яснено ОСОБА_4, ОСОБА_5, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Ухвалу суду першої інстанції, залишену без змін постановою апеляційного суду, мотивовано тим, що із заяви ОСОБА_16 та ОСОБА_5 в частині встановлення факту приналежності ОСОБА_8 рішення виконкому міської ради депутатів трудящих м. Трускавця Дрогобицької області "Про закріплення будинку по АДРЕСА_1 за переселенкою з Польщі на прізвище - ОСОБА_8, згідно опису майна зданого у Польщі та затвердження розрахунку за залишене майно в Польщі та отримане в Українській РСР та не завершений взаємозаліку примусово з переселеною - депортованою ОСОБА_8 відповідно до архівних документів, встановлення факту залишення майна ОСОБА_8 у Польщі (згідно архівної довідки) і факт отримання майна у м. Трускавці залишене ОСОБА_10 (згідно довідки та акта 1, 2) неповне проведення взаємозаліку, встановлення факту належності на праві приватної власності майно домоволодіння по АДРЕСА_1 згідно правовстановлюючих документів, згідно Міждержавної угоди 09 вересня 1944 року архівних довідок, вбачається спір про право, який має бути вирішений судом у загальному порядку.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 28 грудня 2017 року, залишеним без змінпостановою Апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2018 року, у задоволенні заяви ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення юридичного фактів, що мають юридичне значення: примусового переселення - депортації на прізвище ОСОБА_8 у 1945 році з с. Чорноріки Кроснянського повіту Жешівського воєводства Польщі, на підставі Міждержавної Угоди від 09 вересня 1944 року між Урядом Української РСР і Польським Комітетом Національного Визволення "Про евакуацію українського населення з території Польської Народної Республіки і польських громадян з території Української РСР" та встановлення факту родинних стосунків між примусово переселеними - депортованими ОСОБА_8, 1899 рокународження, та ОСОБА_9, 1889 року народження, спадкоємцями ОСОБА_4, 1933 року народження, ОСОБА_5, 1935 року народження, та їх спадкоємцями - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою апеляційного суду, мотивовано тим, що з копії архівної довідки Державного архіву Львівської області від 08 липня 2014 року № 300/01-22/а вбачається, що ОСОБА_8, 1899 року народження у 1945 році була переселена у Сталінську область у зв'язку з Угодою від 09 вересня 1944 року між Україською РСР та Польщею з с. Чорноріки Кросненського повіту Жешівського воєводства, Польща, тобто такою архівною довідкою і підтверджується вищевказаний факт. Інших архівних довідок, де були б розбіжності в імені ОСОБА_8, у році її народження, населеного пункту, з якого її переселено, матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що встановлення факту примусового переселення - депортації ОСОБА_8 у 1945 році з Польщі не створює для заявників жодних юридичних наслідків та не сприяє заявникам у праві на спадкування. Факт переселення заявників ОСОБА_4, ОСОБА_5 у 1945 році у Сталінську область Української РСР з с. Чорноріки Кросненського повіту Жешівського воєводства (Польща) встановлений рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року у справі № 438/1454/15, тому заявники не позбавлені можливості реалізації юридичних наслідків, що породжує встановлення такого факту.

У поданій у липні 2018 року касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їхні представники ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять скасувати ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 28 грудня 2017 року, рішення Бориславського міського суду Львівської області від 28 грудня 2017 року та постанови Апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення заяви про встановлення юридичного факту.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

10 вересня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі вимог заявників про встановлення фактів, що мають юридичне значення, оскільки заявники не просили суд узаконювати завідомо незаконні рішення суду та встановлювати факт права власності ОСОБА_17 на підставі рішень судів від 1959 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій не проводили правового аналізу законності рішень суду 1959 року та 1970 року щодо набуття права власності ОСОБА_17, який не є родичем, чи спадкоємцем за законом, не встановили факт наявності або відсутності родинних відносин між ОСОБА_8 та ОСОБА_17

Суди розглядали справу без представника заінтересованої особи - Міністерства закордонних справ України, Трускавецької міської ради та ОСОБА_18

Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено та не надано правової оцінки доказам у справі, зокрема рішенню суду від 19 листопада 2009 року у справі № 2-0-156/2009 та інвентаризаційній довідці від 28 квітня 2017 року, чим порушено процесуальні та матеріальні норми законодавства та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

Факт примусового переселення родини ОСОБА_8 з с. Чорноріки, де вони залишили усе майно і землю у 1945 році згідно з Міждержавною угодою від 09 вересня 1944 року і переселилися у м. Трускавець, де їй надали майно і землю ОСОБА_19, тому необхідно встановити факт, що має юридичне значення.

Суди в судових засіданнях не дослідили факту втрати евакуаційного листа ОСОБА_8 у господарській, інвентаризаційній та кадастровій книгах на домоволодіння ОСОБА_19 Реєстраційна справа на домоволодіння по АДРЕСА_1 відкрита лише 2014 року на підставі завідомо незаконних рішеннях суду.

Необхідно встановити відомості місця проживання, смерті та місце поховання ОСОБА_8, залишене майно і землю у с. Чорноріки і надане у м. Трускавці майно, що можливо лише в судовому порядку.

Встановлення факту відсутності родинних відносин між ОСОБА_8 та ОСОБА_17 необхідно для оформлення спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_8 та ОСОБА_9 для заявників спадкоємців.

Від встановлення фактів відсутності родинних відносин між ОСОБА_8 та ОСОБА_17 для заявників спадкоємців залежить виникнення чи зміна майнових та немайнових прав, що пов'язані з можливістю звернення до нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, як спадкоємцям за законом після смерті ОСОБА_9

У судових засіданнях знайшли підтвердження обставини, на які посилаються заявники, які повністю узгоджуються із поясненнями заявників та є такими, що дозволяють встановити факт, що ОСОБА_17 не був родичем ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що серед вимог заявників є вимоги встановлення факту приналежності ОСОБА_8 рішення виконкому міської ради депутатів трудящих м. Трускавця Дрогобицької області "Про закріплення будинку по АДРЕСА_1 за переселенкою з Польщі на прізвище - ОСОБА_8, згідно опису майна зданого в Польщі та затвердження розрахунку за залишене майно в Польщі та отримане в Українській РСР та не завершення взаємозаліку з примусово переселеною - депортованою ОСОБА_8 відповідно до архівних документів, факту залишення майна ОСОБА_8 в Польщі (згідно архівна довідка) і факт отримання майна у м. Трускавці залишене ОСОБА_19 (згідно довідки та акта 1, 2), неповне проведення взаємозаліку, факту кому належить на праві приватної власності майно домоволодіння по АДРЕСА_1 згідно правовстановлюючих документів, та Міждержавної угоди 09 вересня 1944 року архівних довідок.

Метою встановлення вказаних фактів заявники самостійно зазначили оформлення спадщини після смерті їхньої мами ОСОБА_9 та ОСОБА_8.(а. с. 44-47 том 1).

Із світлокопії свідоцтва про право на спадщину від 29 жовтня 1958 року (а. с. 150 том 1) вбачається, що домоволодіння у АДРЕСА_1 належало ОСОБА_8 на праві власності згідно рішення виконкому Дрогобицької Райради депутатів трудящих від 27 серпня 1946 року. Домоволодіння успадкувала її сестра ОСОБА_9

Рішенням Народного суду 2-гої дільниці м. Дрогобича від 11 травня 1959 року вищевказане свідоцтво про право на спадщину визнано недійсним на половину домоволодіння на АДРЕСА_1 та визнано власником половини будинковолодіння ОСОБА_17

ОСОБА_9 відповідно до договору дарування від 14 серпня 1959 року подарувала свою ? частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 своєму зятеві - ОСОБА_20 (чоловікові ОСОБА_4) (а. с. 151 том 1).

Рішенням Народного суду м. Дрогобича Львівської області від 20 жовтня 1971 року у справі № 2-718/1959 у користуванні ОСОБА_21 залишено ? будинковолодіння по АДРЕСА_1 яке раніше належало ОСОБА_15, стягнено з ОСОБА_21 на користь ОСОБА_15 грошову компенсацію.

Домоволодіння у АДРЕСА_1 вибуло з власності ОСОБА_9 - матері заявників на підставі рішення суду від 11 травня 1959 року та на підставі договору дарування від 14 серпня 1959 року.

Станом на 29 березня 2012 року вищевказаний будинок належав на праві власності іншим особам: ОСОБА_22, ОСОБА_23, що стверджується копією відповідного витягу про державну реєстрацію прав (а. с. 192 том 1).

Зазначене також підтверджується постановою Трускавецького міського суду Львівської області від 15 травня 2014 року у справі № 457/1966/13-а, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Трускавецької міської ради Львівської області, треті особи ОСОБА_22, ОСОБА_23, Міністерство закордонних справ України про визнання протиправними рішень Трускавецької міської ради Львівської області та зобов'язання вчинити певні дії.

Під час розгляду цивільної справи № 457/1286/15-ц встановлено, що власником домоволодіння на АДРЕСА_1 на сьогоднішній час є ОСОБА_18 (донька ОСОБА_22.).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що у вказаних правовідносинах вбачається спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, оскільки заявники у заяві зазначають, що порушене їх право на майно, що належить іншій особі та впливає на їхні права, як власника домоволодіння.

Безпідставними є посилання заявників в касаційній скарзі, що судами не досліджено відсутності між сторонами спору про право, оскільки спір про право є у випадку, коли між сторонами існують певні розбіжності щодо наявності, змісту та обсягу прав та обов'язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання.

У поданій заяві про встановлення факту, що має юридичне значення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посилаються на порушення державою Україна в особі відповідних органів їх прав у частині виконання та додержання умов Міждержавної угоди від 09 вересня 1944 року, як на підставу виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, судипершої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що із заяви ОСОБА_16 та ОСОБА_5 в частині встановлення факту приналежності ОСОБА_8 рішення виконкому міської ради депутатів трудящих м. Трускавця Дрогобицької області "Про закріплення будинку по АДРЕСА_1 за переселенкою з Польщі на прізвище - ОСОБА_8, згідно опису майна зданого у Польщі та затвердження розрахунку за залишене майно в Польщі та отримане в Українській РСР та не завершений взаємозалік примусово з переселеною - депортованою ОСОБА_8 відповідно до архівних документів, встановлення факту залишення майна ОСОБА_8 в Польщі (згідно архівної довідки) і факт отримання майна у м. Трускавці залишене ОСОБА_19 (згідно довідки та акта 1, 2) неповне проведення взаємозаліку, встановлення факту належності на праві приватної власності майно - домоволодіння по АДРЕСА_1 згідно правовстановлюючих документів, згідно Міждержавної угоди 09 вересня 1944 року архівних довідок, вбачається спір про право, який має бути вирішений судом у загальному порядку.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що частина вимог, зокрема, щодо встановлення факту переселення заявників ОСОБА_4, ОСОБА_5 у 1945 році в Сталінську область Української РСР з с. Чорноріки, Кросненського повіту Жешівського воєводства (Польща) вже встановлені рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року у справі № 438/1454/15, яке набрало законної сили.

Встановлення факту примусового переселення - депортації ОСОБА_8 у 1945 році з Польщі не створюють для заявників жодних юридичних наслідків, як про це вони вказують у своїй заяві, та не сприяють заявникам у користуванні правами на спадкування.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що твердження заявників, що іншої можливості оформити і отримати документи на виїзд у Польщу, отримання пільг депортованих та подальша реалізація їхніх прав неможлива без встановлення цих фактів, спростовуються вищенаведеним рішенням суду.

Заявники та їхні представники не зазначили причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують факт примусового переселення - депортації ОСОБА_8 у 1945 році з с. Чорноріки, Кроснянського повіту, Жешівського воєводства, Польщі, на підставі Міждержавної Угоди від 09 вересня 1944 року між Урядом Української РСР і Польським Комітетом Національного Визволення "Про евакуацію українського населення з території Польської Народної Республіки і польських громадян з території УРСР", оскільки з копії архівної довідки Державного архіву Львівської області від 08 липня 2014 року № 300/01-22/а вбачається, що ОСОБА_8, 1899року народження у 1945 році була переселена у Сталінську область у зв'язку з Угодою від 09 вересня 1944 року між Українською РСР та Польщею з с. Чорноріки Кросненського повіту Жешівського воєводства, Польща, тобто така архівна довідка підтверджує вищевказаний факт.

Заявники звернулись, зокрема, з вимогою про встановлення факту родинних відносин між примусово переселеними - депортованими ОСОБА_8 1899 року народження та ОСОБА_9 1889 рокународження, спадкоємцями ОСОБА_4 1933 року народження, ОСОБА_5 1935 року народження та їх спадкоємцями.

Із поданих свідоцтв про народження на ім'я ОСОБА_14, серія НОМЕР_1 та на ім'я ОСОБА_4, серія НОМЕР_2 встановлено, що їхніми батьками є ОСОБА_24 та ОСОБА_9

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за наявності у заявників належних особистих документів, які знаходяться у матеріалах справи, зокрема, свідоцтва про право на спадщину (а. с. 150 том 1), з якого вбачається, що сестрою ОСОБА_8 є ОСОБА_9 (матір заявників), а відповідно для заявників ОСОБА_8 є тіткою, такий факт додаткового встановлення рішенням суду не потребує.

Заявники просили встановити юридичний факт примусового переселення - депортації ОСОБА_8 у 1945 році з с. Чорноріки Кроснянського повіту Жешівського воєводства, Польщі, на підставі Міждержавної Угоди від 09 вересня 1944 року між Урядом Української РСР і Польським Комітетом Національного Визволення "Про евакуацію українського населення з території Польської Народної Республіки і польських громадян з території Української РСР".

Метою встановлення вказаного факту заявники зазначають оформлення спадщини після смерті їх мами ОСОБА_9 та ОСОБА_8, а також реалізація прав та інтересів на отримання закордонного паспорта, Шенгенської візи, компенсацій, пільг депортованих тощо.

Звертаючись з такою вимогою, заявники та їх представники не зазначили причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.

Згідно з копією архівної довідки Державного архіву Львівської області від 08 липня 2014 року № 300/01-22/а ОСОБА_8, 1899 року народження, у 1945 році була переселена у Сталінську область у зв'язку з Угодою від 09 вересня 1944 року між Українською РСР та Польщею з с. Чорноріки Кросненського повіту Жешівського воєводства, Польща, тобто такою архівною довідкою і підтверджується вищевказаний факт.

Інших архівних довідок, де були б розбіжності в імені ОСОБА_8, у році її народження, населеного пункту, з якого її переселено, матеріали справи не містять.

Встановлення факту примусового переселення - депортації ОСОБА_8 у 1945 році з Польщі не створює для заявників жодних юридичних наслідків та не сприяє заявникам у праві на спадкування.

Суди правильно встановили та вказали, що факт переселення заявників ОСОБА_4, ОСОБА_5 у 1945 році у Сталінську область Української РСР з с. Чорноріки Кросненського повіту Жешівського воєводства (Польща) встановлений рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року у справі № 438/1454/15, тому заявники не позбавлені можливості у реалізації юридичних наслідків, що породжує встановлення такого факту.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у справі № 438/1454/15 заявники ОСОБА_4, ОСОБА_5 звертались до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, при цьому заінтересованими особами зазначили Міністерство закордонних справ України, Виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області, Державне агентство земельних ресурсів України, Міністерство фінансів України, відтак, суб'єктний склад у цій справі та у справі № 438/1454/15 є різним, тому відсутні підстави для закриття провадження в частині таких вимог.

Судами першої та апеляційної інстанцій на основі об'єктивної оцінки наданих заявниками доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", 58, рішення від 10 лютого 2010 року).