розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником - адвокатом ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Київської області від 30 листопада 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Сушко Л. П., Кулішенка Ю. М., Кашперської Т. Ц.,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулась із позовом до ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_8, після смерті якої залишилось спадкове майно, а саме квартира АДРЕСА_1 у селищі міського типу Глеваха Васильківського району Київської області, грошові кошти, ювелірні прикраси, боргові розписки, а також предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Згідно заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Іванніковим І.М. 28 квітня 2015 року, вказану квартиру ОСОБА_8 заповіла відповідачу.

Позивач вказувала, що, будучи спадкоємцем майна ОСОБА_8 за законом першої черги, має намір оскаржити вказаний заповіт, оскільки має сумніви у здатності покійної матері на момент складання заповіту усвідомлювати свої дії та керувати ними. Крім того, має намір прийняти в спадщину грошові кошти, ювелірні прикраси, боргові розписки й предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку.

В обґрунтування причин пропуску строку для прийняття спадщини позивач зазначила, що вона не змогла звернутись вчасно із заявою про прийняття спадщини, оскільки з 27 червня 2015 року по теперішній час утримується під вартою у слідчому ізоляторі № 1 міста Калуги Російської Федерації, тому не знала про смерть ОСОБА_8 та об'єктивно не могла вчинити дії для прийняття спадщини.

За таких обставин просила визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_8 строком у шість місяців.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2016 року позов задоволено частково.

Визначено ОСОБА_4 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, терміном у три місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що позивач, єдина дочка та спадкоємець першої черги за законом, не заявила про відмову від спадщини та звернулась з заявою про її прийняття, однак не звернулась до нотаріальної контори вчасно з причин, які не залежали від її волі. Вважав, що перебування позивача в місцях попереднього ув'язнення за межами України є підставою для визнання вказаної причини поважною, оскільки вона пов'язана з об'єктивними та істотними труднощами позивача для вчасного подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 30 листопада 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Мотивуючи судове рішення, апеляційний суд зазначив, що позивач, перебуваючи в місцях позбавлення волі, мала право та можливість подати заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після своєї матері, як самостійно, так і через свого представника. Cаме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

У грудні 2016 року представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_7 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що позивач пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини з причин, що пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами, оскільки остання перебувала під вартою без права на побачення, листування і телефонного зв'язку, тому фактично не могла довідатись про смерть матері.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_8, яка була зареєстрована та проживала в квартирі АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла.

Із заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ІванніковимІ.М. 28 квітня 2015 року, суди встановили, що ОСОБА_8 на випадок смерті належну їй квартиру АДРЕСА_1, заповіла ОСОБА_5

З матеріалів спадкової справи № 10/2015 р, відкритої 13 жовтня 2015 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8, суди встановили, що ОСОБА_5 13 жовтня 2015 року звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом.

Також судами встановлено, що листом № 40/01-16 від 13 червня 2016 року представнику позивача - адвокату ОСОБА_7 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванченко О.Л. повідомила про неможливість прийняття заяви про прийняття спадщини від ОСОБА_4, у зв'язку з пропуском строку прийняття спадщини.

З повідомлення Федеральної служби Російської Федерації по контролю за обігом наркотичних засобів № А42 від 27 червня 2015 року та відповіді на запит консульського відділу Посольства України в Російській Федерації

№ 611/17-540-8860, суди попередніх інстанцій встановили, що 27 червня 2015 року ОСОБА_4 затримала за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 30, п "б" частиною третьою статті 228.1 Кримінального кодексу (2341-14) Російської Федерації.

Також суди встановили, що постановою Калузького районного суду Калузької області від 21 грудня 2015 року строк тримання ОСОБА_4 під вартою продовжено до 27 лютого 2016 року. У подальшому постановою Калузького районного суду Калузької області від 21 червня 2016 року строк тримання ОСОБА_4 під вартою продовжено до 27 вересня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Тлумачення змісту частини третьої статті 1272 ЦК України дає підстави віднести до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини відносяться причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними і істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не реалізував право на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічний правовий висновок зроблений у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12 та від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність у позивача об'єктивних, непереборних і істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після матері. В період перебування в місцях позбавлення волі позивач мала можливість вчинити дії щодо прийняття спадщини шляхом надіслання заяви поштовою кореспонденцією до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час перегляду справи у касаційному порядку.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду