Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор’євої Л.І.,

суддів: Пшонки М.П., Данчука В.Г.,

Охрімчук Л.І., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – Сьома Донецька державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 1 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2009 року,

У березні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування за законом. Свої вимоги мотивувала тим, що є спадкоємцем першої черги після смерті своєї матері, ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. 7 лютого 2008 року позивачка подала заяву до Сьомої державної нотаріальної контори Ленінського району м. Донецька про прийняття спадщини після смерті свої матері. Крім позивачки до нотаріальної контори із аналогічною заявою звернулась її племінниця – ОСОБА_4, яка є дочкою її рідного брата - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто до відкриття спадщини, яка залишилась після смерті його матері – ОСОБА_5 Позивачка вважає, що відповідачка має бути усунена від права на спадкування з огляду на наступне. Ще за життя ОСОБА_5 стосунки між померлою та онукою ОСОБА_4 погіршились. Протягом останніх 5 років відповідачка перестала спілкуватись зі своєю бабусею та надавати їй будь – яку допомогу. Протягом останніх років ОСОБА_5 тяжко хворіла, неодноразово знаходилась на стаціонарному лікуванні, потребувала сторонньої допомоги. Відповідачка знала про тяжкий і безпорадний стан бабусі, однак допомоги їй не надавала. У зв’язку із зазначеним ОСОБА_3 звернулась до суду та просила задовольнити позов, та усунути ОСОБА_4 від права на спадкування за законом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 1 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2009 року, позов задоволено у повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 1 червня 2009 року, ухвали апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2009 року, направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції або суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина на 70/100 частин жилого будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1. Заповіту вона не залишила.

Відповідно до вимог ст. 1269 ЦК України із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_3, донька померлої. Інший спадкоємець першої черги, син померлої, ОСОБА_6, помер ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто до відкриття спадщини після смерті його матері. Його донька ОСОБА_4 отримала право на спадкування після смерті своєї бабусі за правом представлення та звернулася у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_3 про усунення ОСОБА_4, онуки померлої, від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_4 не піклувалася про бабусю, не відвідувала її і не надавала їй допомоги, якої та потребувала у силу стану здоров'я і неналежного матеріального забезпечення, а тому, на думку суду, перебувала у безпорадному стані.

Однак такого висновку суди дійшли з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв’язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Крім того, підлягало з’ясуванню судом і питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Усупереч вимогам ст. ст. 213 – 215 ЦПК України (1618-15) суд указаних обставин не встановив і не зазначив у рішенні про доведеність фактів безпорадного стану спадкодавця, його потреби в отриманні допомоги від онуки (яка народила дитину і годувала її груддю) за умови надання йому за висновком суду допомоги доньки позивачки і сусідів та ухилення відповідачки від надання допомоги бабусі, ураховуючи, що за змістом ч. 5 ст. 1224 ЦК України лише при одночасному настанні цих обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.

Оскільки ухвалені судові рішення не відповідають зазначеним вимогам, вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 1 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.