розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року у складі судді Усатової І. А., рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Мазурик О. В., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Гримич М. К., Закропивного О. В., Іваненко Ю. Г., Маляренка А. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко ВіраМиколаївна, про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними, витребування квартир у спільну сумісну власність та визнання права власності на ? частини квартири за кожним із співвласників,

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідачів, у якому просив: визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 квартиру НОМЕР_1, що складається з однієї кімнати, загальною площею 59, 90 кв. м, житловою площею 22, 40 кв. м, розташованої у будинку АДРЕСА_1; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 квартиру НОМЕР_2, яка складається з однієї кімнати, загальною площею 60, 40 кв. м, житловою площею 22, 90 кв. м, що розташована у будинку АДРЕСА_1; визнати недійсними договори купівлі-продажу зазначених квартир, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КударенкоВ.М. 17 квітня 2015 року; витребувати у ОСОБА_6 квартиру НОМЕР_1 та квартиру НОМЕР_2, розташовані у будинку АДРЕСА_1, та повернути їх у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири НОМЕР_1 та на ? частину квартири НОМЕР_2, що розташовані у будинку АДРЕСА_1; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири НОМЕР_1 та на ? частину квартири НОМЕР_2, що розташовані у будинку АДРЕСА_1.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він з 26 липня 2003 року до 25 листопада 2013 року перебував у шлюбі з ОСОБА_4 У період шлюбу між ОСОБА_4 як емітентом та ОСОБА_9 як комісіонером укладено два договори комісії, за якими комітент доручає, а комісіонер зобов'язується за винагороду здійснити для комітента від свого імені за рахунок комітента пошук та купівлю нерухомого майна (прав на нерухоме майно або укласти інший договір, результатом виконання якого буде набуття комітентом у власність нерухомого майна) в будинку, що будується, обумовленого в підпункті 1.1.1 (однокімнатна квартира, загальною площею не менше 60 кв. м та не більше 63 кв. м, що знаходиться в м. Києві, район вул. Індустріальної, Довженка та проспекту Перемоги) - майно, за ціною, що не перевищує 630 000, 00 грн, у тому числі ПДВ.

Згідно з договором від 21 листопада 2006 року № ОАК-054-1-298 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, з усіма змінами та доповненнями, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІЄСТ" (далі - ТОВ "ТРІЄСТ") як продавець продало, а ОСОБА_9, яка діяла на підставі договору комісії від 15 листопада 2006 року, укладеного з ОСОБА_4, від власного імені та в інтересах ОСОБА_4, як покупець, купила майнові права на однокімнатну квартиру, загальною площею 60, 79 кв. м, будівельний номер 54, на десятому поверсі в секції "А" житлово-офісного торговельного комплексу, що розташований на розі вулиці Індустріальної та проспекту Перемоги у Солом'янському районі м. Києва.

Згідно з договором № ОАК-055-1-299 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21 листопад 2006 року, з усіма змінами та доповненнями, ТОВ "ТРІЄСТ" продало, а ОСОБА_9, яка діяла на підставі договору комісії від 15 листопада 2006 року, укладеного з ОСОБА_4, від власного імені та в інтересах ОСОБА_4, купила майнові права на однокімнатну квартиру, загальною площею 60, 79 кв. м, будівельний номер НОМЕР_2 на 10 поверсі в секції "А" житлово-офісного торговельного комплексу, що розташований на розі вулиці Індустріальної та проспекту Перемоги в Солом'янському районі м. Києва.

12 листопада 2009 року між ТОВ "ТРІЄСТ" та ОСОБА_9, яка діяла від власного імені та в інтересах ОСОБА_4, складено акт приймання-передачі майнових прав відповідно до договору № OAK-054-1-298 купівлі-продажу майнових прав на квартиру в редакції від листопада 2009 року, згідно з умовами якого продавець передає, а покупець приймає майнові права на квартиру НОМЕР_1 в секції "А", на 10 поверсі в житлово-офісному торгівельному комплексі, розташованому на розі вулиць Індустріальної та проспекту Перемоги у Солом'янському районі м. Києва.

13 січня 2010 року між ТОВ "ТРІЄСТ" та ОСОБА_9, яка діяла від власного імені та в інтересах ОСОБА_4, складено акт приймання-передачі майнових прав відповідно до договору № ОАК-055-1-299 купівлі-продажу майнових прав на квартиру в редакції від 13 січня 2010 року, згідно з умовами якого продавець передає, а покупець приймає майнові права на квартиру НОМЕР_2 в секції "А", на 10 поверсі в житлово-офісному торговельному комплексі, розташованому на розі вулиці Індустріальної та проспекту Перемоги у Солом'янському районі м. Києва.

09 березня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська фінансово-будівельна компанія" (замовник) та ОСОБА_4, яка є власником майнових прав на квартиру (власник), за участю ТОВ "ТРІЄСТ" (інвестор) складено акт приймання-передачі квартири НОМЕР_1, що знаходиться на десятому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, та акт приймання-передачі квартири НОМЕР_2, що знаходиться на десятому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

08 жовтня 2010 року Головним управлінням житлового забезпечення, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ім'я ОСОБА_4 видані свідоцтва, що посвідчують набуття права власності на квартири № НОМЕР_1, НОМЕР_2 розташовані у будинку на АДРЕСА_1. 09 січня 2011 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зареєстровано право власності на зазначені квартири.

12 листопада 2013 року заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва, що набрало законної сили 25 листопада 2013 року, шлюб між позивачем та ОСОБА_4 розірвано.

З огляду на зазначене, позивач посилався на те, що квартири є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, розпорядження якою здійснюється виключно за взаємною згодою. Проте, 17 квітня 2015 року ОСОБА_4 без його відома та згоди, зазначивши, що наведені квартири є її особистою приватною власністю, на підставі договорів купівлі-продажу квартир під № НОМЕР_1, НОМЕР_2 що розташовані на АДРЕСА_1, продала їх ОСОБА_5 Цього же дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КударенкоВ.М. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на зазначені квартири за ОСОБА_5

27 травня 2015 року ОСОБА_5 за договорами дарування квартир, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЗабігайлоЛ.П., за реєстровим № 664 та № 667, передала спірні квартири № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у власність ОСОБА_7 Цього ж дня, 27 травня 2015 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЗабігайлоЛ.П. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на зазначені квартири.

07 жовтня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу МакаровоюО.П. та зареєстрований в реєстрі за № 770, а 06 листопада 2015 року на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЮніноюА.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 928, ОСОБА_6 набула право власності на квартиру НОМЕР_2, що знаходиться на АДРЕСА_1, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № НОМЕР_3.

Позивач вважає, що спірні квартири незаконно, з порушенням норм чинного законодавства України вибули зі спільної сумісної власності колишнього подружжя, чим порушено право власності позивача на частку у спільному майні подружжя, у зв'язку з чим звернувся до суду із позовом.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року у частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року скасовано, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року залишено в силі.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року.

У заяві ОСОБА_3 просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції Закону України від18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року) підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 57, 60, 68 Сімейного кодексу України, статей 203, 215, 369, 1047, 1048 Цивільного кодексу України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_3 як приклад неоднакового застосування статей 57, 60 СК України посилався на постанови Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 13 квітня 2016 року у справі

№ 6-2891цс15, від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2012 року у справі № 6-34600св12, від 08 липня 2015 року у справі № 6-13527св15, від 04 жовтня 2017 року у справі № 293/164/16-ц.

На обґрунтування заяви ОСОБА_3 як приклад неоднакового застосування статей 1047, 1048 ЦК України надав копію постанови Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2011 року у справі № 6-1513св11.

На обґрунтування заяви ОСОБА_3 як приклад неоднакового застосування статті 68 СК України, статей 203, 215, 369 ЦК України надав копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року у справі № 752/13102/14-ц.

Ухвалою Верховного Суду України від 14 грудня 2017 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Солом'янського районного суду міста Києва.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) в редакції Закону України

№ 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року заява ОСОБА_3 Б про перегляд рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року справу призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд дійшов висновку, що заява про перегляд судових рішень не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 360-5 ЦПК України 2004 року Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 липня 2003 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним центром розвитку сім'ї зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про що в Книзі реєстрації актів про одруження 26 липня 2003 року зроблено запис за № 1365.

15 листопада 2006 року між ОСОБА_4, яка діяла від власного імені та у інтересах, та ОСОБА_9, яка діяла від власного імені та у власних інтересах, укладено договір комісії. Відповідно до пункту 1.1 цього договору комітент (ОСОБА_4) доручає, а комісіонер (ОСОБА_9) зобов'язується за винагороду здійснити для комітента від свого імені за рахунок коштів комітента пошук та купівлю нерухомого майна (прав на нерухоме майно або укласти інший договір, результатом виконання якого буде набуття у власність комітентом нерухомого майна) в будинку, що будується, обумовленому у підпункті 1.1.1, надалі: "майно за ціною, що не перевищує 630 000, 00 грн, у тому числі з ПДВ". Згідно з підпунктом 1.1.1 договору комісіонер зобов'язаний укласти на замовлення комітента договір купівлі-продажу майна (однокімнатної квартири) загальною площею не менше 60 кв. м та не більше 63 кв.м, що знаходиться у м. Києві, район вулиці Індустріальної, Довженка та проспекту Перемоги. Згідно з пунктом 9.2 договору жодна із сторін не має права передавати свої права за договором третій стороні без письмової згоди другої сторони.

21 листопада 2006 року між ОСОБА_9 та ТОВ "ТРІЄСТ" укладено договір

№ ОАК-054-1-298 купівлі-продажу майнових прав на квартиру та договір

№ ОАК-055-1-299 купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

За змістом договору № ОАК-054-1-298 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21 листопада 2006 року передбачено, що ТОВ "ТРІЄСТ" (продавець) продає, а ОСОБА_9 (покупець) купує майнові права на об'єкт інвестування - квартиру НОМЕР_1, загальною площею 60, 79 кв. м, на десятому поверсі секції "А" житлово-офісного торговельного комплексу, що розташований на розі вулиці Індустріальної та проспекту Перемоги в Солом'янському районі м. Києва.

Згідно із договором № ОАК-055-1-299 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21 листопада 2006 року передбачено, що ТОВ "ТРІЄСТ" (продавець) продає, а ОСОБА_9 (покупець) купує майнові права на об'єкт інвестування - квартиру НОМЕР_2, загальною площею 60, 79 кв. м, на десятому поверсі секції "А" житлово-офісного торговельного комплексу, що розташований на розі вулиці Індустріальної та проспекту Перемоги в Солом'янському районі м. Києва.

Згідно з пунктом 1.1 договору застави майнового права від 21 листопада 2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним банком "ТАС Комерцбанк" (заставодержатель) та ОСОБА_9 (заставодавець), заставою за цим договором заставодавець забезпечує належне виконання будь-яких своїх зобов'язань перед заставодержателем, у тому числі, що виникнуть у майбутньому, що випливають з кредитного договору від 21 листопада 2006 року № 2706/1106/72-481, укладеного між заставодержателем та заставодавцем, за умовами якого заставодержатель надав заставодавцю кредит у розмірі 170 000, 00 дол. США на строк до 21 листопада 2021 року зі сплатою щомісячно 16 %.

У пункті 1. 2 цього договору передбачено, що заставодавець передає у заставу заставодержателю майнові права, у тому числі й ті, що виникнуть у майбутньому за договором № ОАК-055-1-299 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21 листопада 2006 року, укладеного між заставодавцем та ТОВ "ТРІЄСТ", а саме: право отримати у власність однокімнатну квартиру НОМЕР_2, загальною площею 60, 79 кв. м, на десятому поверсі секції "А" житлово-офісного торговельного комплексу, що розташований на розі вулиці Індустріальної та проспекту Перемоги в Солом'янському районі м. Києва. Вартість предмета застави становить 613 249, 52 грн.

12 листопада 2009 року між ТОВ "ТРІЄСТ", ОСОБА_9 та ОСОБА_4 укладено тристоронню угоду про внесення змін до договору № ОАК-054-1-298

купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21 листопада 2006 року, згідно з якою ТОВ "ТРІЄСТ" (продавець) продає, а ОСОБА_9 (покупець) від власного імені та в інтересах ОСОБА_4 купує майнові права на квартиру НОМЕР_1 на розі вулиці Індустріальної та проспекту Перемоги в Солом'янському районі м. Києва.

12 листопада 2009 року згідно з актом приймання-передачі майнових прав між ТОВ "ТРІЄСТ" та ОСОБА_9, яка діє від власного імені та в інтересах ОСОБА_4, остання прийняла майнові права на квартиру НОМЕР_1, у секції "А", загальною площею 60, 79 кв.м, житлово-офісного торговельного комплексу, що розташований на розі вулиці Індустріальної та проспекту Перемоги у Солом'янському районі м. Києва.

13 січня 2010 року між ТОВ "ТРІЄСТ", ОСОБА_9 та ОСОБА_4 укладено тристоронню угоду про внесення змін до договору № ОАК-055-1-299 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21 листопада 2006 року, згідно з якою ТОВ "ТРІЄСТ" (продавець) продає, а ОСОБА_9 (покупець) від власного імені та в інтересах ОСОБА_4 купує майнові права на квартиру НОМЕР_2 на розі вулиць Індустріальної та проспекту Перемоги в Солом'янському районі у м. Києва.

Згідно з актом приймання-передачі майнових прав від 13 січня 2010 року, укладеним між ТОВ "ТРІЄСТ" та ОСОБА_9, яка діє від власного імені та в інтересах ОСОБА_4, остання прийняла майнові права на квартиру НОМЕР_2 у секції "А", загальною площею 60, 79 кв. м, в житлово-офісному торговельному комплексі, що розташований на розі вулиці Індустріальної та проспекту Перемоги в Солом'янському районі у м. Києва.

08 жовтня 2010 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради ОСОБА_4 видано свідоцтва про право приватної власності на житлові квартири №№ 54, 55 на АДРЕСА_1.

12 листопада 2013 року заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 17 квітня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КударенкоВ.М., продавець ОСОБА_4 продала, а покупець ОСОБА_5 придбала квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 у м. Києві, загальною площею 59, 9 кв. м.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 17 квітня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КударенкоВ.М., продавець ОСОБА_4 продала, а покупець ОСОБА_5 придбала квартиру НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 у м. Києві, загальною площею 60, 4 кв. м.

27 травня 2015 року ОСОБА_5 за договорами дарування квартир, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЗабігайлоЛ.П. за реєстровими № № 664, 667, передала спірні квартири № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у власність ОСОБА_7 27 травня 2015 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЗабігайлоЛ.П. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на зазначені квартири.

07 жовтня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу МакаровоюО.П. та зареєстрований в реєстрі за № 770, а 06 листопада 2015 року на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЮніноюА.А. та зареєстрованого у реєстрі за № 928, ОСОБА_6 набула право власності на квартиру НОМЕР_2, що знаходиться на АДРЕСА_1, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № НОМЕР_3.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, керувався тим, що належність майна до об'єктів спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав, апеляційний суд виходив з відсутності підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_5 не знала та не могла знати, що квартири можуть бути спільною сумісною власністю подружжя з огляду на те, що на час здійснення продажу спірного майна шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано, згідно з Реєстром речових прав на майно та свідоцтвами про право власності на квартири наявні були виключно відомості про те, що квартири належать ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що вимоги позивача про витребування у ОСОБА_6 спірних квартир, повернення їх у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є безпідставними.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, який, скасовуючи рішення суду першої інстанції здійснив переоцінку доказів щодо обставин придбання квартир ОСОБА_4, суд касаційної інстанції обґрунтовував власне рішення тим, що апеляційний суд не взяв до уваги, що позивач у справі достеменно знав про факт укладання ОСОБА_4 договору комісії з ОСОБА_9 від 15 листопада 2006 року, чого не заперечували його представники у судовому засіданні. Відповідно до умов названого договору комісії відповідачка діяла від власного імені та у власних інтересах, покладаючи обов'язок на комісіонера знайти та укласти відповідні договори від імені ОСОБА_4 на придбання спірних квартир. Договори комісії та свідоцтва про право власності на зазначені квартири позивачем не оспорювалися.

Крім того, з моменту отримання свідоцтв про право власності на спірні квартири від 08 жовтня 2010 року та до моменту їх відчуження 17 квітня 2015 року відповідач особисто утримувала та здійснювала необхідні житлово-комунальні платежі за спірні квартири, укладала відповідні договори щодо охорони зазначених квартир. Відповідні копії договорів та квитанцій про оплату комунальних послуг наявні в матеріалах справи.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, зробив висновок, що відповідачем ОСОБА_4 спростовано презумпцію спільності майна подружжя: презумпцію того, що майно, придбане одним із подружжя за договором купівлі-продажу, який укладений під час перебування в шлюбі, в інтересах сім'ї та за кошти подружжя, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах правил статей 57, 60 СК України

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2891цс15 зазначено, що системний аналіз статей 60, 61 СК України, статей 744, 746, 749 ЦК України у сукупності зумовлює висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був цей договір укладений саме в інтересах сім'ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов'язки за таким договором солідарно з набувачем.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15 та від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17 зазначено, що, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 зазначено, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.

Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 57, 60 СК України

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2012 року у справі № 6-34600св12 скасовано рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції у справі, за обставинами якої суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна квартира придбана подружжям за спільні кошти, набута у період шлюбу, а тому є загальною сумісною власністю подружжя.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року у справі № 6-13527св15 скасовано рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції у справі, за обставинами якої суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно належить сторонами на праві спільної сумісної власності, оскільки відповідач не спростував презумпцію права спільної сумісної власності щодо майна, набутого у шлюбі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року у справі № 293/164/16-ц залишено без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким здійснено поділ спільного сумісного майна у справі, за обставинами якої відповідачем не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності щодо майна, набутого у шлюбі, оскільки відповідачем не надано доказів того, що договір купівлі-продажу спірного будинку, який поділено між сторонами, та кредитний договір укладався стороною не в інтересах сім'ї.

Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 1047, 1048 ЦК України

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 68 СК України, статей 203, 215, 369 ЦК України

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року у справі № 752/13102/14-ц залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов про визнання недійсними договорів дарування та іпотеки визнано недійсним у справі, за обставинами якої судами встановлено, що майно, відчужене за оспорюваними договорами, належало сторонам на праві спільної сумісної власності. Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що оскільки договір дарування укладений з порушенням вимог статей 65, 68 СК України та статей 368, 369 ЦК України, то відповідно до вимог статей 203, 215, 216 ЦК України зазначені договори необхідно визнати недійсними.

Таким чином, порівняння змісту наведених судових рішень зі змістом судових рішень, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними фактичними обставинами неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також, що оскаржуване судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Верховним Судом також враховано, що доводи заявника про те, що судами невірно встановлено джерело грошових коштів, за які були придбані квартири, фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи в порядку перегляду Верховним Судом України судових рішень згідно з правилами статті 335 ЦПК України 2004 року.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2011 року у справі № 6-1513св11, яка не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки цією ухвалою суд направив справу на новий розгляд внаслідок неповного з'ясування судами обставин, недослідження доказів, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

Наявність обставин, що є підставою для перегляду справи, за результатами розгляду справи Верховним Судом не підтвердилася, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України 2004 року у задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року відмовити.