розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 березня 2017 року у складі судді Андрієнко Г. В. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 30 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 4 500 грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначений вище кредитний договір складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та тарифами банку.

Позичальник взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, на вимоги не реагував, унаслідок чого станом на 29 лютого 2016 року виникла заборгованість за кредитним договорому розмірі 13 284 грн 34 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 3 677 грн 55 коп., заборгованість за відсотками у розмірі 7 299 грн 32 коп., пеня та комісія у розмірі 1 198 грн 69 коп., штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 608 грн 78 коп.

З урахуванням викладеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 13 284 грн 34 коп.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 березня 2017 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 30 липня 2007 року у розмірі 13 284 грн 34 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 3 677 грн 55 коп., заборгованість за відсотками у розмірі 7 299 грн 32 коп., пеня та комісія у розмірі 1 198 грн 69 коп., штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 608 грн 78 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, кредитні кошти не повернув, унаслідок чого з нього на користь банку підлягає стягненню заборгованість за цим договором, розмір якої визначено відповідно до положень закону та умов договору. Банком строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, пропущено не було, оскільки у пункті 1.1.7.31. Умов та правил надання банківських послуг сторони погодили збільшення строку позовної давності до 50 років.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 18 квітня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4 - відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з цим утворилась заборгованість за вказаним договором, що підлягає стягненню на користь банку, розмір цієї заборгованості відповідає умовам договору та положенням закону. Строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач, банком не порушено, остільки у пункті 1.1.7.31. Умов та правил надання банківських послуг сторони погодили його збільшення до 50 років.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 -просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що банком пропущено строк позовної давності звернення до нього з вимогою, як боржника. Банком у порушення положень закону нараховані штраф та пеня, які є одним видом цивільно-правової відповідальності. Крім того, банку заборонено встановлювати у кредитному договорі комісію, яка є сплатою банку за дії, що він здійснює на власну користь.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 30 липня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 4 500 грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ПАТ КБ "ПриватБанк" вказувало про те, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, на вимоги не реагував, унаслідок чого станом на 29 лютого 2016 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 284 грн 34 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 3 677 грн 55 коп., заборгованість за відсотками у розмірі 7 299 грн 32 коп., пеня та комісія у розмірі 1 198 грн 69 коп., штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 608 грн 78 коп.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідач заявив про застосування строку позовної давності (а. с. 36-37, 47).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року, погоджуючись із доводами банку щодо застосування п'ятдесятирічного строку позовної давності, не звернув увагу на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що під час підписання сторонами кредитного договору діяли саме Умови у редакції, що передбачає збільшення позовної давності, оскільки зазначені вище Умови позичальником не підписані.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 11 березня 2015 року № 6-16 цс 15, від 1 липня 2015 року № 6-757 цс 15.

Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновком апеляційного суду щодо стягнення з позивача на користь банку пені, комісії та штрафів за спірним кредитним договором.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутийдо юридичної відповідальностіодного виду за одне й те саме правопорушення.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, стягуючи з відповідача штраф та пеню, у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212-214, 303, 315Ц ПК України (2755-17) 2004 року належним чином не дослідив, чи є штраф і пеня одним видом цивільно-правової відповідальності, чи можливе їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, а саме строків виконання грошовихзобов'язань за кредитним договором, та чи свідчать такі обставинипро недотримання положень, закріплених у Конституції України (254к/96-ВР) щодозаборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003 цс 15.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746 цс 16.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року не звернув уваги на те, що, встановивши у кредитному договорі сплату комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, отже суд належним чином не дослідив, чи передбачено нарахування такої комісії положеннями закону.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справина новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.