Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Мазурка В.А., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, виселення, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на будинок та земельну ділянку та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання добросовісним набувачем, визнання права власності на будинок та земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 1 липня 2008 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2008 року,

У серпні 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання дійсними договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,060 га, посилаючись на те, що 17 грудня 2005 року він досягнув попередньої угоди про укладення договору купівлі-продажу зазначеного будинку та земельної ділянки з представником відповідачки – ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності від 7 грудня 2005 року, сплатив йому аванс у розмірі 150 тис. грн., що підтверджується розпискою, та отримав від ОСОБА_4 правовстановлюючі документи на спірний будинок, з якого вона виїхала, але в подальшому відмовлялася від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу на підставі різних причим.

ОСОБА_3 просив позовні вимоги задовольнити.

ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеного будинку та земельної ділянки, укладеного 3 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, виселення ОСОБА_5 зі спірного будинку, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання за нею права власності на будинок і земельну ділянку, посилаючись на те, що вона є власником зазначеного будинку та земельної ділянки на підставі свідоцтва про право власності від 22 листопада 2004 року та державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 27 грудня 2005 року.

7 грудня 2005 року вона надала довіреність на оформлення вказаних документів ОСОБА_6, який, діючи не в її інтересах і без її відома, уклав із ОСОБА_3 попередню угоду в простій письмовій формі про продаж зазначеного будинку та земельної ділянки.

ОСОБА_3 з метою узаконення цієї угоди звернувся до суду з позовом про визнання дійсним вказаного договору купівлі-продажу та, отримавши рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2006 року про задоволення його позову, зареєстрував за собою право власності на будинок і земельну ділянку, які 3 березня 2007 року продав ОСОБА_5

ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про визнання його добросовісним набувачем та визнання за ним права власності на зазначені вище будинок і земельну ділянку, посилаючись на те, що укладені ним із ОСОБА_3 договори купівлі-продажу були нотаріально завірені, і при цьому нотаріусом було перевірено повноваження продавця, належність ОСОБА_3 відчужуваного майна та отримано витяги з державних реєстрів, що підтверджували право власності ОСОБА_3 на нерухоме майно та відсутність заборон на відчуження майна, тобто на час укладення договору були відсутні перешкоди для його укладення, а він є добросовісним набувачем.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 1 липня 2008 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 3 березня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за № 898, згідно з яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_5 купив будинок АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від З березня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за № 901, згідно з яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_5 купив земельну ділянку площею 0,06 га біля будинку АДРЕСА_1.

Повернуто ОСОБА_4 та визнано за нею право власності на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку.

Виселено зі спірного будинку ОСОБА_5 з особами, які проживають із ним.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2008 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 1 липня 2008 року в частині визнання договорів купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0600 га біля цього будинку між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 від 3 березня 2007 року, виселення, визнання права власності за ОСОБА_4 на будинок та земельну ділянку, у частині залишення без задоволення позову ОСОБА_5 про визнання його добросовісним набувачем і у визнанні за ним права власності на спірний будинок та земельну ділянку скасовано.

У частині позову ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0600 га, укладених між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 3 березня 2007 року, і визнання права власності на спірний будинок за ОСОБА_4, про визнання ОСОБА_5 добросовісним набувачем ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цієї частини позовних вимог.

У частині позовних вимог ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_5 та інших осіб справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення районного суду в частині відмови в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки дійсними та в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 і ОСОБА_5 про повернення їй спірного будинку та земельної ділянки залишено без змін.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що попередній договір між ОСОБА_3 і ОСОБА_6, який діяв в інтересах ОСОБА_4, укладений у порушення вимог ч. 1 ст. 635 ЦК України, а тому не може бути визнаний дійсним. На момент укладання договору купівлі-продажу спірного будинку та земельної ділянки від 3 березня 2007 року ОСОБА_3 не був власником спірного майна й не мав права на його відчуження. Право власності ОСОБА_4 на спірне майно є непорушним, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи в цих частинах нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 є власником будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки згідно зі свідоцтвом про право власності від 22 листопада 2004 року й державним актом на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 27 грудня 2005 року (а. с. 9-10), які не визнавались недійсними та не анулювались, а тому її позовні вимоги в частині визнання за нею права власності зайво заявлені. Не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів, оскільки вона не була в них стороною.

При цьому апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції не з’ясував, хто саме мешкає в будинку разом із ОСОБА_5, не притягнув усіх повнолітніх членів сім’ї до участі у справі і вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участі у справі, а спірне майно витребував від ОСОБА_5 на підставі положень ч 1 ст. 388 ЦК України, вимоги про визнання за ОСОБА_5 права власності на спірне майно залишив без розгляду на підставі наданої ним заяви.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.

Установлено, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 22 листопада 2004 року належав будинок АДРЕСА_1 ( а. с. 10); земельна ділянки розміром 0,0600 га за вказаною адресою ОСОБА_4 належала на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 27 грудня 2005 року.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону ( ст. 319 ЦК України).

7 грудня 2005 року ОСОБА_4 надала довіреність ОСОБА_6, якою уповноважила останнього розпоряджатися (крім дарування) належним їй будинком АДРЕСА_1 ( а.с. 7).

17 грудня 2005 року між ОСОБА_6, який діяв в інтересах ОСОБА_4, та ОСОБА_3 укладено попередній договір купівлі-продажу вказаного будинку ( а. с. 8).

18 грудня 2005 року на виконання вимог п. 8 попереднього договору ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_3 аванс у розмірі 150 тис. грн. ( а. с. 6).

11 вересня 2006 року ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_3 50 тис. доларів США за вказаний будинок. Кошти отримав у повному обсязі, претензій не має, зобов’язується вказану суму передати ОСОБА_4 ( а. с. 12).

18 грудня 2005 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_6 30 тис. доларів США як аванс за продаж ОСОБА_3 належного їй будинку ( а. с. 13).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами ( с. 629 ЦК України (435-15) ).

Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_3 24 жовтня 2006 року зареєстрував за собою право власності на спірний будинок на підставі вищевказаного судового рішення (а. с. 56).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2007 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2006 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 48-49).

3 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу спірного будинку (а. с. 113).

Згідно зі ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом зазначених правових норм суд повинен установити, чи майно вибуло з володіння власника або володіння особи, якій воно було передане власником у користування, у силу зазначених обставин; чи набувач придбав це майно за відплатним договором і чи він не знав і не міг знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Ухвалюючи рішення, суди на викладене уваги не звернули, не врахували положень зазначених норм матеріального права та в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення вважати обґрунтованими немає підстав. Такі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 1 липня 2008 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.