розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року у складі судді Ярмоли О. Я. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Мельника Я. С., Коцюрби О. П.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 26 березня 2007 року було укладено договір про отримання кредиту, шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 27 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач зазначав, що ОСОБА_2 порушив умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 31 травня 2016 року має заборгованість у розмірі 15 086,43 грн., з яких 9 648,66 грн. - заборгованість за кредитом, 3 743,18 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 500 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 694,59 грн. - штраф (процентна складова).

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2007 року в розмірі 15 086,43 грн. та судові витрати у розмірі 1 378 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не було надано доказів, що між сторонами укладено договір про надання банківських послуг від 26 березня 2007 року, що саме ОСОБА_2 звернувся до позивача із заявою про отримання кредиту та отримав платіжну картку та ПІН-код за кредитним договором, на який посилався позивач.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи та ухвалив законне та справедливе рішення. Надані позивачем докази у своїй сукупності не доводять позовні вимоги щодо укладення між сторонами кредитного договору, виконання позивачем цього договору в частині надання грошових коштів відповідачу.

Також апеляційний суд вказав, що позивачем не надано належних доказів, що на час укладення кредитного договору діяли саме ті Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, які були ним надані суду.

У вересні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не оспорював укладення між сторонами кредитного договору, не звертався до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору від 26 березня 2007 року недійсним чи з клопотанням про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Суди не взяли до уваги, що відповідач підписав заяву-анкету, в якій погодився з умовами надання кредиту, тривалий час здійснював операції зі зняття готівки, розрахунків карткою та погашення боргу, тобто своїми діями дав свою згоду на отримання кредиту. Банком були надані всі необхідні докази отримання відповідачем кредиту, зокрема, виписка по картковому рахунку, проте судами безпідставно не досліджено їх та не взято до уваги, що призвело до неправильного вирішення справи, адже банку було відмовлено у задоволенні позову з формальних підстав.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не надіслали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Судами встановлено, що 26 березня 2007 року між сторонами був укладений договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 1 763 грн. на строк до 26 січня 2008 року з базовою процентною ставкою 3 % на місяць на залишок заборгованості, без щомісячної комісії.

Для виконання зобов'язань банк відкрив позичальнику рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам і видав кредитну картку.

У заяві-анкеті зазначено, що позичальник ознайомився з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (СТАНДАРТ), які були надані йому в письмовій формі та підтвердив своїм підписом про надання йому повної інформації щодо умов кредитування у ПАТ КБ "ПриватБанк".

Одночасно з цим суди вважали, що надані позивачем докази у своїй сукупності не доводять позовні вимоги щодо укладення між сторонами кредитного договору від 26 березня 2007 року, виконання позивачем цього договору в частині надання грошових коштів відповідачу, оскільки Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, які подані банком разом з позовом, не підписані відповідачем та не зрозуміло, чи саме вони діяли на час укладення кредитного договору. Посилалися на те, що в заяві-анкеті вказано, що кредит становить 1 763 грн., у той час як банк у позові вказує про встановлення кредитного ліміту в розмірі 27 000 грн., що не узгоджується між собою.

Суди не взяли до уваги надану позивачем виписку по картці НОМЕР_1 за період з 28 березня 2000 по 28 березня 2017 року, яка була подана до суду першої інстанції, оскільки вона не завірена ні підписом відповідальної особи, ні печаткою банку.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У частинах першій-третій статті 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої статті 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Встановивши, що ПАТ КБ "ПриватБанк" надав до суду копію анкети-заяви ОСОБА_2 від 26 березня 2007 року, в якій він погодився з тим, що підписана заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (СТАНДАРТ) та тарифами банку складають між сторонами кредитний договір, підтвердив, що банк ознайомив його з вказаними умовами та надав їх у письмовому вигляді, а також, що банк подав до суду виписку по картковому рахунку, суди не дали цим доказам належної правової оцінки, що є порушенням статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України.

При цьому, зазначений факт ОСОБА_2 не оспорювався, договір ним частково виконувався (частина перша статті 61 ЦПК України 2004 року), а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Розрахунок заборгованості, наданий банком, судами взагалі не досліджувався.

У статті 212 ЦПК України 2004 року визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Частиною першою статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України 2004 року).

Згідно з положеннями частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Положеннями частини 4 статті 10 ЦПК України 2004 року на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В обґрунтування того, що суди не беруть до уваги надану позивачем виписку по картковому рахунку відповідача вказано, що вона не завірена ні підписом відповідальної особи, ні печаткою банку.

Колегія суддів вважає, що суди, встановивши існування між сторонами кредитних правовідносин, самоусунулися від вирішення даного спору по суті зі всебічним та повним дослідженням усіх обставин справи, не сприяли сторонам у реалізації їх процесуальних прав, формально відмовивши у задоволенні позову, у зв'язку із його недоведеністю.

При цьому, апеляційним судом не було враховано, що разом з апеляційною скаргою, представником ПАТ КБ "ПриватБанк" було надано завірену виписку по основному картковому рахунку ОСОБА_2 і додатковим рахункам договору, за період з 26 березня 2007 року по 30 квітня 2014 року, та не досліджено її.

Крім того, судами не дано належної оцінки тому, що відповідач не заперечував факт підписання ним анкети-заяви про приєднання до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (СТАНДАРТ) від 26 березня 2007 року, отримання ним у банку кредитної картки та користування нею, що відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року доказуванню не підлягає, а не погоджувався саме з сумою отриманого кредиту, кредитною карткою, якою він фактично користувався, строком її дії та розрахунком заборгованості, наданим банком.

Судами вказано, що кредитна картка НОМЕР_1 була видана ОСОБА_2 26 березня 2007 року зі строком дії до 26 січня 2008 року, проте не встановлено, чи перевидавалася йому нова картка та строк дії такої картки, чи видавалися йому інші картки до карткового рахунку НОМЕР_2, що не дає змоги перевірити можливість застосування положень закону про сплив строку позовної давності, про що було вказано у запереченнях відповідача.

Посилання судів в обґрунтування відмови у задоволенні позову на те, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 1 763 грн., а у позові ПАТ КБ "ПриватБанк" вказано про 27 000 грн., є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції було вказано, що банк керувався пунктами 3.2, 3.3 Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 Умов та правил надання банківських послуг. Проте, судами не було досліджено та перевірено правильність доводів позивача.

Крім того, висновки судів є суперечливими і взаємовиключними. Так, суд указав, що банк не довів, що саме ОСОБА_2 надано кредит й з ним укладено договір, а, крім того зазначив, що банк не довів, що саме такі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (СТАНДАРТ) діяли при укладенні договору з ОСОБА_2

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не встановили усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, формально розглянули справу на користь відповідача, не забезпечили повного та всебічного її розгляду, не надали належної оцінки поданим сторонами доказам, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку із недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам, крім наведеного вище, необхідно врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року про застосування статті 61 Конституції України щодо застосування подвійної цивільно-правової відповідальності (пені та штрафу), а також перевірити доводи відповідача з посиланням на положення частини 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якого військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23 серпня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.