розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року, ухвалене у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа - Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" (далі - ДП "ВК "Краснолиманська"), про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної та вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 06 жовтня 2014 року № 149-к/к позивач був призначений на посаду генерального директора ДП "ВК "Краснолиманська" на умовах контракту. Того ж дня між ним і відповідачем був укладений трудовий контракт. Згідно з наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 17 квітня 2015 року № 52-к/к припинено його повноваження на посаді директора підприємства з 20 квітня 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП. Дію контракту припинено відповідно до підпункту "г" пункту 25, про що у трудову книжку внесено відповідний запис.

Посилаючись на те, що при звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку, чим були порушені його трудові права та внаслідок чого він зазнав душевних страждань, позивач із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на його користь невиплачену заробітну плату за період із 06 жовтня 2014 року по 20 квітня 2015 року у сумі 112 739 грн 22 коп., компенсацію за невикористану відпустку за період із 06 жовтня 2014 року по 20 квітня 2015 року у сумі 11 041 грн 47 коп., матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 11 041 грн 47 коп., матеріальну допомогу при звільненні у розмірі 52 301 грн 70 коп., вихідну допомогу при звільненні у розмірі 104 603 грн 40 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 21 квітня 2015 року по 25 квітня 2016 року у сумі 212 112 грн 45 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період із 06 жовтня 2014 року по 20 квітня 2015 року у сумі 353 грн 22 коп. та за період із 21 квітня 2015 року по 01 лютого 2016 року у сумі 5 277 грн 90 коп., а також грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 300 тис. грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 112 739 грн 22 коп.; компенсацію за невикористану відпустку у сумі 11 041 грн 47 коп.; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 11 041 грн 47 коп.; матеріальну допомогу при звільненні у розмірі 52 301 грн 70 коп.; вихідну допомогу при звільненні у розмірі 104 603 грн 40 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 21 квітня 2015 року по 25 квітня 2016 року у сумі 212 112 грн 45 коп.; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушеннями строків її виплати за період із 06 жовтня 2014 року по 20 квітня 2015 року в сумі 353 грн 22 коп. та за період із 21 квітня 2015 року по 01 лютого 2016 року в сумі 5 277 грн 90 коп.; у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 тис. грн, а всього - 511 470 грн 83 коп. без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в дохід держави судовий збір у розмірі 5 114 грн 71 коп. Рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах сплати суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України як роботодавець усупереч вимогам статті 47 КЗпП України у день звільнення не провело повного розрахунку з позивачем, що є підставою для покладення на нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Крім того, враховуючи те, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивач зазнав душевних страждань, на підставі статті 237-1 КЗпП суд стягнув на його користь грошову компенсацію моральної шкоди.

22 вересня 2016 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що чинним законодавством та умовами контракту не передбачено обов'язку Міністерства енергетики та вугільної промисловості України зі сплати заробітної плати та інших виплат на користь позивача.

У жовтні 2016 року представник ОСОБА_7 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року.

16 листопада 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

22 червня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа - ДП "ВК "Краснолиманська", про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної та вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) . Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 грудня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа - ДП "ВК "Краснолиманська", про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної та вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди передано до Верховного Суду.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи скарги обґрунтовано тим, що у порушення вимог статті 21 КЗпП України, статті 526 ЦК України, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності" (203-93-п) , пункту 2 трудового контракту від 06 жовтня 2014 року № 49-в/14 апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність у Міністерства енергетики та вугільної промисловості України перед ним (позивачем) зобов'язань зі сплати заробітної плати та інших виплат. Така позиція, на думку заявника, узгоджується із роз'ясненням, викладеним у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 (v0013700-99) "Про практику застосування судами про оплату праці". Факт наявності заборгованості по заробітній платі, невиплати матеріальної та вихідної допомоги відповідачем і третьою особою не заперечувався.

У грудні 2016 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості України подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. ДП "ВК "Краснолиманська", керівником якого був призначений позивач, є окремою юридичною особою та самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями перед працівниками, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є неналежним відповідачем у даній справі.

Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Пунктом 8 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності" (203-93-п) , визначено, що контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення керівника на посаду (наймання на роботу) з дня, встановленого за угодою сторін у контракті. У статутах (положеннях) підприємств, які затверджуються органами управління майном, передбачаються умови оплати праці та матеріального забезпечення керівника підприємства за рахунок коштів підприємства, що спрямовуються на оплату праці.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 65 ГК України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною четвертою статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи.

За змістом частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (частина перша статті 116 КЗпП України).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, наказом міністра Міністерства енергетики та вугільної промисловості України Ю. Продана від 06 жовтня 2014 року № 149-к/к ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ДП "ВК "Краснолиманська" на умовах укладеного контракту.

На підставі наказу міністра Міністерства енергетики та вугільної промисловості України В.Демчишина від 17 квітня 2015 року № 52-к/к повноваження ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП "ВК "Краснолиманська" припинені відповідно до пункту 5 статті 41 КЗпП України. Контракт від 06 жовтня 2014 року № 49-в/14, укладений з ОСОБА_1, визнано припиненим на підставі підпункту "г" пункту 25 цього контракту (з інших підстав, передбачених законодавством).

Положенням про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 382/2011 (382/2011) , визначено, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України відповідно до покладених на нього завдань здійснює внутрішній контроль, у тому числі контроль за фінансово-господарською діяльністю, підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Міненерговугілля України та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля України здійснює управління корпоративними правами держави (пункт 47 зазначеного Положення).

Відповідно до пункту 3 Статуту ДП "ВК "Краснолиманська" підприємство є окремою юридичною особою, що самостійно здійснює свою господарську діяльність та несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах належного йому майна згідно з чинним законодавством.

Пунктом 5.2.2 Статуту підприємства передбачено, що воно забезпечує своєчасну та в повному обсязі виплату заробітної плати своїм працівникам.

Згідно з пунктом 1 контракту від 06 жовтня 2014 року № 49-в/14 (далі - контракт) керівник зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна, а Уповноважений орган управління зобов'язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці керівника.

Пунктом 17 контракту визначено, що за виконання обов'язків, передбачених ним, керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством у результаті його господарської діяльності.

Заробітна плата керівнику за відпрацьований місяць виплачується разом з виплатою заробітної плати усім іншим категоріям працівників підприємства за відповідний період (пункт 18 контракту).

Відповідно до пункту 22 контракту керівник несе персональну відповідальність за забезпечення своєчасної і повної виплати поточної зарплати і прирівняних до неї виплат.

Матеріалами справи підтверджено, що зарплатну платіжну картку позивачеві було оформлено саме від імені ДП "ВК "Краснолиманська" (а. с. 28).

Крім того, згідно з довідкою ДП "ВК "Краснолиманська" від 20 квітня 2016 року № 646 на вказаному підприємстві було відкрито особовий рахунок на ім'я ОСОБА_1 (а. с. 69).

За таких обставин ні чинним законодавством, ні укладеним між сторонами контрактом, у якому визначені умови оплати праці, не передбачено обов'язку Міністерства енергетики та вугільної промисловості, як уповноваженого органу управління, виплати позивачеві заробітної плати.

Правом заявити клопотання про залучення у справі в якості співвідповідача ДП "ВК "Краснолиманська" ОСОБА_1 у суді першої інстанції не скористався.

Можливість такого залучення на стадії апеляційного перегляду цивільним процесуальним законодавством не передбачена.

Посилання представника ОСОБА_1 на те, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є належним відповідачем у даній справі, оскільки саме з ним був укладений трудовий контракт (з посиланням на пункт 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 (v0013700-99) "Про практику застосування судами про оплату праці"), є необґрунтованими з вищенаведених підстав.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, вірно застосувавши положення матеріального права, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року, оскільки судове рішення законне та обґрунтоване.