розглянувши в судовому засіданні справу за позовом професійно-технічного училища № 6 м. Кременець Тернопільської області до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення та за позовом ОСОБА_3 до професійно-технічного училища № 6 м. Кременець Тернопільської області про визнання недійсним договору оренди жилого приміщення за касаційною скаргою професійно-технічного училища № 6 м. Кременець Тернопільської області (далі – ПТУ № 6) на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 9 березня 2010 року,

У квітні 2009 року ПТУ № 6 звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що між ним і ОСОБА_3 та членами її сім’ї періодично укладались короткострокові тимчасові договори оренди жилого приміщення й надання комунальних послуг, відповідно до останнього з них від 1 червня 2007 року їй і членам її сім’ї були надані для проживання чотири кімнати та інші нежилі приміщення загальною площею 70,6 кв. м на четвертому поверсі в гуртожитку, що знаходиться на АДРЕСА_1, строком до 1 червня 2008 року. На спільному засіданні профспілкового комітету та адміністрації училища прийнято рішення про розірвання договору на проживання в гуртожитку сім’ї ОСОБА_3 у зв’язку із закінченням його дії та виробничою необхідністю, рекомендовано дирекції училища не укладати договори тимчасового найму житла з громадянами, які не є працівниками училища відповідно до п. 18 Положення про гуртожиток. Оскільки адміністрація підприємства та відповідний профспілковий комітет не приймали рішення про надання відповідачам жилої площі в гуртожитку, договір оренди жилого приміщення закінчився 1 червня 2008 року, позивач, уточнивши позовні вимоги, на підставі ст. ст. 598, 821 ЦК України просив виселити їх без надання іншого жилого приміщення.

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 1 червня 2007 року між нею та ПТУ № 6 був укладений договір оренди жилого приміщення в гуртожитку за вищезазначеною адресою. Вважала, що договір оренди жилого приміщення від 1 червня 2007 року укладений з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: договір укладений лише між нею та адміністрацією гуртожитку; у ньому не зазначено, який склад сім’ї має право на проживання в орендованому приміщенні, з чого складається орендоване приміщення, кількість наданих житлових кімнат, їхня площа та площа інших підсобних приміщень, розмір квартирної плати та плати за комунальні послуги, що є істотними умовами договору. Просила суд визнати недійсним договір оренди жилого приміщення від 1 червня 2007 року.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 грудня 2009 року позов ПТУ № 6 задоволено. Виселено без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_3 та членів її сім’ї: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 – з гуртожитку по АДРЕСА_1. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 9 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині виселення ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПТУ № 6 у цій частині відмовлено. У решті - (щодо виселення ОСОБА_5.) рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПТУ № 6 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Задовольняючи позов ПТУ № 6, суд першої інстанції виходив із того, що строк дії договору оренди жилого приміщення в гуртожитку, що знаходиться на АДРЕСА_1, укладений між сторонами 1 червня 2007 року, закінчився, тому відповідачі підлягають виселенню із займаного жилого приміщення.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині виселення ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, виходив із того, що договір оренди жилого приміщення від 1 червня 2007 року був пролонгований до 1 червня 2010 року згідно з листом директора ПТУ № 6 від 26 лютого 2010 року. Крім того, відповідно до ст. 125 Житлового кодексу України (далі – ЖК України (5464-10) ) не може бути виселено із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом із ними.

Апеляційний суд, ухвалюючи власне рішення, також виходив із положень ст. ст. 128, 132 ЖК України, які передбачають поселення працівників у гуртожиток у зв’язку з роботою.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Так, судами встановлено, що згідно з договором оренди жилого приміщення від 1 червня 2007 року ОСОБА_3 та членам її сім’ї надано в тимчасове користування приміщення площею 70,6 кв. м на четвертому поверсі в гуртожитку що розташований на АДРЕСА_1, строком до 1 червня 2008 року (а.с. 6). Указаний гуртожиток знаходиться на балансі ПТУ № 6, є об’єктом державної форми власності та перебуває у відомстві Міністерства освіти і науки України (а.с. 8-10, 13). Згідно з приписом прокурора Кременецького району Тернопільської області від 21 травня 2008 року ПТУ № 6 необхідно вжити цивільно-правових заходів для розірвання договорів оренди із сімейними жильцями та жильцями, які не є учнями училища.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Право на зміну підстави позову виключно належить лише позивачеві (ст. ст. 27, 31 ЦПК України), проте ПТУ № 6, пред’явивши позов про примусове виселення у зв’язку із закінченням строку дії договору найму житла на підставі норм ЦК України (435-15) , його підстав не змінював, а тому в суду апеляційної інстанції не було повноважень на ухвалення рішення з інших правових підстав, а саме норм ЖК України (5464-10) .

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд неповно з’ясував фактичні обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позов пред’явлено про виселення з підстав, передбачених гл. 59 ЦК України (435-15) , і районний суд саме із цих підстав дослідив докази й ухвалив рішення, а суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з урахуванням положень ст. ст. 125, 128, 132 ЖК України.

Разом з тим рішення суду першої інстанції, який вирішив справу на підставі норм ЦК України (435-15) (згідно з підставою пред’явленого позову), апеляційний суд не перевірив та оцінки йому на предмет законності й обґрунтованості не дав.

За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.