розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Інституту невідкладної та відновлювальної хірургії імені В.К. Гусака Академії медичних наук України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 22 січня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 березня 2010 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що в період з 1991 року до 4 квітня 2008 року вона працювала в Інституті невідкладної та відновлювальної хірургії імені В.К. Гусака Академії медичних наук України (далі – Інститут) на посаді лікаря-педіатра дитячого відділення. 2 листопада 2007 року та 4 лютого 2008 року вона отримала попередження про зміну умов праці, яка передбачала роботу в денний і нічний час. 31 березня 2008 року її було ознайомлено з новим графіком роботи, але такий режим не влаштовував, оскільки суттєво зменшував розмір заробітної плати. 2 квітня 2008 року вона написала на ім’я директора Інституту та голови профспілкового комітету заяви про надання своєї згоди працювати в нових умовах, але з дотриманням трудового законодавства. Незважаючи на її згоду, наказом відповідача від 4 квітня 2008 року № 98 вона була звільнена із займаної посади на підставі п. 6 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ).

Позивачка вважала своє звільнення незаконним і просила поновити її на раніше займаній посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

Крім того, указувала на те, що наказом від 27 лютого 2008 року № 1 вона була притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, а саме відсутність на робочому місці більше трьох годин 19 лютого 2008 року. Вважала, що дисциплінарне стягнення застосовано до неї неправомірно, оскільки в цей день вона була хвора та помінялася чергуванням з іншим лікарем, відпрацювавши за нього 24 лютого 2008 року.

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 22 січня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 березня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що в Інституті відбулася зміна істотних умов праці. Продовжувати працювати в змінених умовах позивачка відмовилася, у зв’язку із цим була звільнена за п. 6 ст. 36 КЗпП України. Під час звільнення відповідачем були дотримані норми трудового законодавства, а тому відсутні правові підстави для поновлення ОСОБА_3 на роботі. Вирішуючи питання щодо правомірності накладення дисциплінарного стягнення, суди виходили з того, що позивачка порушила трудову дисципліну та цей факт останньою не спростовується.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд розглянув справу з порушенням цієї норми.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 232-240) посилалася на те, що вона надала свою згоду на зміну режиму роботи, про що свідчать її заяви, адресовані на ім’я директора Інституту з вх. № 296 від 2 квітня 2008 року (т. 1 а.с. 29-31) та голови профспілкового комітету Інституту з вх. № 295 від 2 квітня 2008 року (т. 1 а.с. 32-33). До того ж свідченням згоди є факт виходу її на чергування у квітні 2008 року відповідно до графіка обліку робочого часу на квітень 2008 року.

Апеляційний суд не взяв до уваги ці доводи, зробивши передчасний висновок про те, що на зміну умов праці вона не погоджувалася й підтвердженням цього є її відмова від підпису в графіку на квітень 2008 року.

Судом залишено поза увагою й висновки перевірки комісії Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства праці та соціальної політики України (т. 1 а.с. 201), з яких убачається, що звільнення ОСОБА_3 проведено всупереч вимогам трудового законодавства.

За таких обставин, які свідчать про те, що апеляційним судом неправильно застосований процесуальний закон і це призвело до неправильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання недійсними попереджень про зміну істотних умов праці та відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.

В частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в скасуванні дисциплінарного стягнення ухвала апеляційного суду відповідає нормам матеріального права, вона постановлена з дотриманням процесуальних норм й доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому в цій частині її слід залишити в силі.

Керуючись ст. ст. 337, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 березня 2010 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання недійсними попереджень про зміну істотних умов праці та відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 березня 2010 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в скасуванні дисциплінарного стягнення залишити без змін.