Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 9 лютого 2009 року,

У червні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 лютого 2008 року між ним та ОСОБА_2. було укладено шлюб.

Після реєстрації шлюбу відповідачка оселилася в його квартирі.

Між ними постійно виникали суперечки.

Після сварки у квітні 2008 року дружина пішла від нього, забравши свої речі.

Вважаючи, що ОСОБА_2. уклала з ним шлюб без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя, позивач просив визнати шлюб недійсним та стягнути з відповідачки на його користь судові витрати.

Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 27 серпня 2008 року позов задоволено, визнано шлюб, укладений 18 лютого 2008 року між ОСОБА_1. та ОСОБА_2., недійсним, стягнуто з останньої на користь позивача судові витрати.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 9 лютого 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції й залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спільне життя сторін не склалося та з доведеності того, що у відповідачки не було наміру створити сім'ю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження відсутності у відповідачки наміру створити з позивачем сім'ю.

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) передбачено, що за рішенням суду шлюб обов’язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (ст. 40 СК)

За теоретичним визначенням шлюб - це добровільний сімейний союз (спільність) жінки та чоловіка, спрямований на створення сім'ї, зареєстрований у встановленому порядку з дотриманням вимог закону, і такий, що породжує у них особисті та майнові права й обов'язки подружжя.

Умовою дійсності шлюбу є наявність взаємної згоди осіб, які беруть шлюб, воля цих осіб повинна бути спрямована на створення сім'ї.

Зі змісту шлюбно-сімейних правовідносин, поняття шлюбу, а також положень СК України (2947-14) та зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що при розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність.

Як убачається з матеріалів справи, 18 лютого 2008 року між ОСОБА_1., 1931 року народження, та ОСОБА_2., 1965 року народження, зареєстровано шлюб (а.с. 3, 5, 7).

5 квітня 2008 року між сторонами виникла сварка (а.с. 10).

Згідно з показаннями позивача після сварки в квітні 2008 року ОСОБА_2., забравши свої речі, пішла з дому та припинила з ним сімейні відносини.

Відповідно до показань відповідачки ОСОБА_1. подарував їй на підставі договору дарування від 2 квітня 2008 року належну йому квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій зазначене не врахували, в порушення ст. 213 ЦПК України обставин, що мають значення для справи, належним чином не встановили, зокрема, не встановили, які стосунки сторін були до шлюбу, обставини щодо їхнього спільного проживання, ведення ними господарства в шлюбі, а також щодо дарування ОСОБА_1. квартири ОСОБА_2., та не надали належної оцінки тривалості шлюбу сторін та різниці в їхньому віці.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, вони підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 27 серпня 2008 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 9 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.