розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного казначейства України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, треті особи: ізолятор тимчасового тримання Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головне управління Державного казначейства України в Полтавській області, про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 січня 2010 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 9 - 18 червня 2004 року вона незаконно утримувалася в ізоляторі тимчасового тримання Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі – ІТТ ПМУ УМВС України в Полтавській області) як особа, яка підозрювалася у вчиненні злочину. З 18 червня 2004 року її було переведено до слідчого ізолятора № 23 м. Полтави (далі – СІЗО-23), в якому вона знаходилась до 27 жовтня 2004 року. Посилаючись на те, що такими діями відповідачів їй завдано моральної шкоди, просила на підставі ст. ст. 4, 5 Закону України "Про міліцію", ст. 1167 ЦК України стягнути з кожного з них на її користь моральну шкоду в сумі відповідно 14 тис. грн. та 50 тис. грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 28 січня 2010 року рішення районного суду скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області солідарно на користь ОСОБА_3 10 тис. грн. моральної шкоди та 7 грн. 50 коп. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи. У задоволенні позову до Державного казначейства України відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі Полтавське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 9 червня 2004 року ОСОБА_3 була затримана працівниками управління боротьби з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області за підозрою в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

З 9 червня 2004 року ОСОБА_3 утримувалася в ІТТ ПМУ УМВС України в Полтавській області. 18 червня 2004 року її переведено до СІЗО-23 м. Полтави.

27 жовтня 2004 року ОСОБА_3 звільнена з-під варти, а 24 листопада 2008 року кримінальну справу відносно неї закрито за п. 2 ст. 6 та п. 2 ст. 213 КПК України.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із пропущення позивачкою передбаченого ст. 257 ЦК України строку для звернення до суду з позовом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, а, ураховуючи факт порушення відповідачами норм ст. 155 КПК України щодо перевищення терміну тримання позивачки під вартою в ізоляторі тимчасового тримання на 7 діб без поважних причин, з відповідачів підлягає солідарному стягненню на користь ОСОБА_3 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Дійшовши правильного висновку про незаконність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд разом з тим, при ухваленні нового рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, відповідно до чч. 9-12 ст. 5 Закону України "Про міліцію", на яку посилалася позивачка при зверненні до суду, у разі невиконання працівниками міліції вимог, встановлених цією статтею (чч. 1-8) особа, права якої були порушені може звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди (в тому числі моральної) у встановленому законом порядку. Частинами 2, 3 ст. 25 цього Закону передбачено, що при порушенні працівниками міліції прав і законних інтересів громадян міліція зобов’язана вжити заходів до поновлення цих прав, а збитки, завдані працівниками міліції при виконанні ними обов’язків у межах повноважень, наданих законом, підлягають відшкодуванню за рахунок держави.

Крім того, відповідно до чч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (ч. 6 ст. 1176 ЦК України).

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України).

Цей порядок встановлено Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Застосовуючи до правовідносин сторін норму ч. 6 ст. 1176 ЦК України та покладаючи солідарну відповідальність за завдану моральну шкоду безпосередньо на органи дізнання і попереднього слідства, апеляційний суд виходив із факту завдання позивачці моральної шкоди іншими (ніж передбачено ч. 1 ст. 1176 ЦК України ) незаконними діями цих органів, на які дія Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не поширюється.

При цьому апеляційний суд вважав доведеним факт порушення цими органами вимог ст. 155 КПК України щодо перевищення строку тримання ОСОБА_3 під вартою в місцях тримання понад три доби.

Проте до зазначеного висновку апеляційний суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, у порушення норм ст. ст. 303, 304, 307, 212- 214 ЦПК України апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, за правилами, встановленими для розгляду справи в суді першої інстанції, з винятками і доповненнями, не перевірив належним чином підстави заявленого позову, характер правовідносин сторін, підстави тримання ОСОБА_3 під вартою понад строки, установлені ст. 155 КПК України, та у зв’язку із цим дійшов передчасного висновку про незаконність дій відповідачів і завдання такими діями позивачці моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів органів міліції.

Оскаржуючи рішення апеляційного суду, Полтавське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області посилалося на те, що ОСОБА_3 була затримана 9 червня 2004 року в порядку ст. 115 КПК України із застосуванням до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а тримання під вартою в ІТТ ПМУ ГУ МВС в Полтавській області понад строки, передбачені ч. 5 ст. 155 КПК України, мало місце згідно з постановою судді Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2004 року, яким строк затримання ОСОБА_3 продовжено до 10 діб.

Зазначені постанови не були предметом дослідження й оцінки як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, незважаючи на те, що вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Крім того, апеляційним судом допущені й інші порушення норм матеріального та процесуального права.

Так, усупереч вимогам ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України апеляційний суд не зазначив у рішенні мотивів і підстав покладення на відповідачів солідарної відповідальності.

При цьому судом не враховано, що для покладення на осіб солідарної відповідальності необхідно встановити факт заподіяння шкоди спільними діями цих осіб, яка полягає в такому їх взаємозв’язку, коли кожна дія і всі сукупні дії цих осіб є причиною настання сумісної (неподільної) шкоди, в інших випадках особи несуть часткову відповідальність.

Разом з тим, покладаючи цивільно-правову відповідальність відшкодування моральної шкоди, завданої, на думку суду, унаслідок незаконного тримання під вартою безпосередньо на органи міліції, апеляційний суд належним чином не обґрунтував цей висновок і не врахував положення ст. ст. 56, 62 Конституції України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , Закону України "Про міліцію" (565-12) та рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) окремих положень ст. 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та ст. 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) від 3 жовтня 2001 року, відповідно до яких шкода, завдана неправомірними діями працівників органів внутрішніх справ, відшкодовується за рахунок держави з державного бюджету.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, суди відповідно до вимог ст. ст. 214, 215, 315 ЦПК України при ухваленні рішення повинні були вирішити, зокрема, такі питання: до повноважень якого саме органу належало вирішення питання про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину; дотримання чи недотримання ним вимог закону про затримання і вирішення питання про обрання цій особі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; дотримання чи недотримання вимог закону щодо місця тримання ОСОБА_3 та забезпечення умов утримання; які правовідносини випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин і залежно від установленого вирішити питання про доведеність чи недоведеність факту завдання моральної шкоди, осіб, відповідальних за її заподіяння, та підстави їх відповідальності.

Оскільки рішення апеляційного суду зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Враховуючи, що порушення норм матеріального і процесуального права допущено як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, у зв’язку із скасуванням судових рішень справа відповідно до вимог чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід також уточнити зміст та підстави заявленого ОСОБА_3 позову, належним чином з’ясувати характер правовідносин сторін, правову норму, яка регулює ці правовідносини і в залежності від встановленого з дотриманням вимог закону вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Полтавського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2009 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 січня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Октябрського районного суду м. Полтави.