Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом військового прокурора Західного регіону України в інтересах житлово-комунального підприємства державного концерну "Лорта" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – державний концерн "Лорта", про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою першого заступника військового прокурора Західного регіону України на рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 квітня 2009 року,

У січні 2008 року військовий прокурор Західного регіону України в інтересах держави в особі державного житлово-комунального підприємства державного концерну "Лорта" (далі – ДЖКП ДЖ "Лорта"), звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1, що має статус гуртожитку, була надана ОСОБА_6 тимчасово, до отримання квартири для постійного проживання.

ОСОБА_6 та його донька, ОСОБА_7, вселилися до спірної квартири на підставі ордера від 29 лютого 1996 року.

ОСОБА_6 із сім'єю в складі його дружини, ОСОБА_8, та доньки, ОСОБА_9, отримали іншу квартиру - квартиру АДРЕСА_2.

Оскільки ОСОБА_6 отримав іншу квартиру, ОСОБА_7 виїхала на постійне місце проживання до Росії та не проживає в спірній квартирі без поважних причин більше 6 місяців, просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 у гуртожитку для малосімейних.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 18 грудня 2008 року позов задоволено, ухвалено визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 9 квітня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 жовтня 2009 року касаційну скаргу ДЖКП ДЖ "Лорта" на вказане рішення апеляційного суду відхилено, це рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі перший заступник військового прокурора Західного регіону України порушує питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав установленими, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження того, що остання не проживає в спірному жилому приміщенні більше шести місяців без поважних причин, оскільки вона надала медичні документи про проходження нею курсу лікування в м. Москві.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. ст. 71, 72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, провадиться в судовому порядку внаслідок відсутності цієї особи понад шість місяців без поважних причин.

Відповідно до абз. 1 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Суд може продовжити пропущений строк у разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо).

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням адміністрації головного заводу "Лорта" від 23 листопада 1992 року на прохання керівництва представництва замовника Міністерства оборони України виділено 5 однокімнатних квартир, у тому числі й спірна квартира АДРЕСА_1, який використовувався як сімейний гуртожиток.

Згідно з витягом із протоколу № 27 спільного засідання адміністрації і профкомітету від 10 липня 1995 року представництву замовника Міністерства оборони України виділено 4 квартири, в тому числі й спірне жиле приміщення, для тимчасового проживання осіб до отримання ними квартири з умовою передачі їх після звільнення заводу для розподілу згідно з чергою.

Відповідно до протоколу засідання житлової комісії 308 ВП Міністерства оборони України від 25 грудня 1995 року № 3 зазначена квартира № 24 надана майору ОСОБА_6

29 лютого 1996 року ОСОБА_6 видано ордер № 308 на сім'ю в складі двох осіб, а саме: на нього та його доньку – ОСОБА_7, на отримання спірного жилого приміщення.

З травня 1997 року ОСОБА_6 перебував на квартирному обліку в житловій комісії Львівської квартирно-експлуатаційної частини району Західного оперативного командування на отримання житла на сім'ю в складі чотирьох осіб: його, його доньки – ОСОБА_7, його дружини - ОСОБА_8, доньки – ОСОБА_9

1 лютого 2005 року ОСОБА_7 надіслала до житлової комісії Міністерства оборони України заяву про зняття її з квартирного обліку в зв'язку з тим, що вона питання стосовно квартири вирішуватиме самостійно.

У зв'язку з цією заявою, відповідно до ордера від 31 жовтня 2007 року ОСОБА_6 отримав двокімнатну квартиру на сім'ю в складі лише трьох осіб, а саме: його, його дружини – ОСОБА_8, та доньки – ОСОБА_9

Згідно з інформацією, наданою в листі Державної прикордонної служби України, громадянка Російської Федерації ОСОБА_7 за час проведення прикордонного контролю і до листопада 2008 року в'їжджала до України (м. Львова) з Російської Федерації (Внуково) та виїжджала з неї, тобто перебувала на Україні, в періоди: з 3 лютого 2008 року до 8 лютого 2008 року, з 5 жовтня 2008 року до 9 жовтня 2008 року (а.с. 90).

Як убачається з наявних у справі довідок медичних установ ОСОБА_7 перебувала у відділенні загальної онкології федеральної державної установи "Московський науково-дослідний інститут ім. П.А. Герцена" з 11 лютого 2005 року до 17 лютого 2005 року; в лікувальних закладах м. Москви на консультаціях: 15 січня 2006 року, 23 червня 2006 року, 2 грудня 2006 року, 14 березня 2007 року, 6 серпня 2007 року, 1 грудня 2007 року, 31 січня 2008 року, а також на ультразвуковому дослідженні: 29 листопада 2004 року, 17 травня 2007 року, 14 січня 2008 року (а.с. 48, 49, 55, 54, 85, 86).

Документи про підтвердження поважності причин перебування на території Російської Федерації в інший період у справі відсутні.

Проте апеляційний суд на викладене уваги не вернув, зазначеному належної оцінки не дав та не навів у рішенні переконливих доказів на

підтвердження своїх висновків щодо доведеності в установленому порядку поважності причин непроживання ОСОБА_7 в спірному приміщенні більше шести місяців.

Задовольняючи позовні вимоги до ОСОБА_7 та визнаючи її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира надавалася відповідачам тимчасово, зокрема до отримання житла в порядку покращення житлових умов, ОСОБА_7 покращив житлові умови й отримав квартиру, а ОСОБА_7 не проживає в спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_7 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, ухвалене згідно із законом. Апеляційний суд помилково скасував рішення в указаній частині.

В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції є законним і обгрунтованим.

За таких обставин оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції; в іншій частині рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Крім того, згідно зі ст. 348 ЦПК України, я кщо касаційну скаргу на судове рішення було подано в установлені цим Кодексом строки, але вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи або коли строки на подання касаційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин було поновлено або продовжено і особа, яка подала касаційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає таку скаргу за правилами, встановленими главою 2 розділу V ЦПК України (1618-15) . При цьому за наявності підстав може бути скасовано ухвалу або рішення суду касаційної інстанції.

У зв'язку з наведеним, також підлягає скасуванню ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 жовтня 2009 року, якою відхилено касаційну скаргу ДЖКП ДЖ "Лорта" на рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 квітня 2009 року й указане рішення залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 348 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу першого заступника військового прокурора Західного регіону України задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 квітня 2009 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

В іншій частині вказане рішення апеляційного суду залишити без змін.

Ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 жовтня 2009 року скасувати.

Ухвала оскарженню не підлягає.