Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю"Агрофірма Мічуріна", третя особа – ОСОБА_7, про стягнення майнової та моральної шкоди,

У травні 2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 2 червня 2007 року о 16 годині 20 хвилин ОСОБА_7, керуючи автомобілем "ЗАЗ 1102247", державний номер НОМЕР_1, що належить ТОВ "Агрофірма Мічуріна", на 211 кілометрі автошляху Київ-Харків у с. Войниха Лубенського району Полтавської області, рухаючись із швидкістю 86,7 км. на годину в межах населеного пункту, грубо порушив Правила дорожнього руху, і маючи можливість заздалегідь об’єктивно виявити перешкоду своєму руху та запобігти наїзд шляхом гальмування, проявив неуважність й допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8, унаслідок якого наступила його смерть.

Постановою Лубенського міськрайонного суду від 6 серпня 2007 року ОСОБА_7 звільнено від відбування кримінального покарання у зв’язку із застосуванням акта амністії.

Унаслідок цього злочину їй завдано значну матеріальну та моральну шкоду, зокрема: нею були витрачені кошти на поховання чоловіка та улаштування поминального обіду. На фінансування зазначених обрядів витрачено близько 5 тис. грн., які ОСОБА_7 їй компенсовані повністю. Втім це не усі витрати, понесені нею після загибелі її чоловіка. 20 серпня 2007 року сплачено кошти на виготовлення гранітного пам’ятнику в сумі 10 210 грн., що підтверджується квитанцією № 000325 від 20 серпня 2007 року. Однак ОСОБА_7 відшкодовувати їй ці витрати відмовився.

Оскільки автомобіль, яким у момент ДТП керував ОСОБА_7 був його службовим автомобілем та на праві власності належав ТОВ "Агрофірма"Мічуріна" з яким останній перебував у трудових відносинах, і у день ДТП знаходився у відрядженні, просила стягнути з товариства на свою користь 10 210 грн. завданої матеріальної шкоди та 50 тис. грн. моральної шкоди.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2008 року позов ОСОБА_6 задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Агрофірма Мічуріна" на її користь 10 210 грн. матеріальної шкоди та 20 тис. грн. моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 5 березня 2009 року рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2008 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ"Агрофірма Мічуріна" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суди виходили із того, що ОСОБА_7, винний у вчиненні ДТП та на час дорожньо-транспортної пригоди перебував з ТОВ "Агрофірма "Мічуріна" у трудових відносинах, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України та ст. 1167 ЦК України саме товариство як власник транспортного засобу має відшкодовувати завдані позивачці збитки.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав ( договору оренди, довіреності тощо).

Статтею 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків.

Проте суди у порушення вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України належним чином не встановили характеру правовідносин, що виникли між сторонами, норми права, якими вони регулюються та не звернули уваги на пояснення представника товариства про те, що під час ДТП ОСОБА_7 не виконував своїх трудових обов’язків, у цей вихідний день відпочивав і без згоди та відома товариства самовільно взяв автомобіль та використовував його в особистих цілях.

Судами встановлено, що 2 червня 2007 року сталася ДТП за участю водія ОСОБА_7, який керував автомобілем "ЗАЗ 1102247", державний номер НОМЕР_1, що на праві власності належить ТОВ Агрофірма "Мічуріна", з яким ОСОБА_7 перебував у трудових відносинах.

Причиною ДТП стало грубе порушення ОСОБА_7 Правил дорожнього руху та постановою Лубенського міськрайонного суду від 6 серпня 2007 року останній визнаний винним у вчиненні ДТП.

Зазначене ДТП сталося у вихідний день, коли ОСОБА_7 разом із своєю сім’єю на спірному автомобілі їхав до своїх родичів за межі товариства та району. У цей день трудових обов’язків не виконував і у відрядженні не перебував.

Наданий ОСОБА_7 дорожній лист в силу положень ст. 60 ЦПК України не є належним доказом його перебування під час ДТП у відрядженні, оскільки дорожній лист, залучений до матеріалів справи не відповідає типовій формі первинного обліку роботи службового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 17 лютого 1998 року № 74 (z0149-98) , зареєстрованої Міністерством юстиції України 5 березня 1998 року № 149/2589, та як пояснював представник товариства, ОСОБА_9 самостійно заповнено взятий бланк дорожнього листа.

Зокрема, у дорожньому листі не міститься необхідні реквізити: найменування й адреса замовника, до якого повинен прибути автомобіль для виконання завдання; час прибуття автомобіля до замовника та вибуття; відсутній підпис диспетчера, яким має бути засвідчено достовірність заповнених ним реквізитів подорожнього листа та наявність у водія посвідчення; відсутній підпис медичного працівника, який стверджує можливість допуску водія за станом здоров’я до керування автомобілем; відсутній підпис механіка, який стверджує передачу автомобіля водієві у технічно справному стані та дозвіл на виїзд, а також відсутня відмітка про виконання завдання.

Судами також не з’ясовано на якій підставі спірний службовий автомобіль знаходився у вихідний день у ОСОБА_7, чи дозволялося йому зберігати цей автомобіль у вихідні дні дома, за яким порядком дозволявся щоденний виїзд спірного автомобіля у зв’язку з виконанням ОСОБА_9 трудових обов’язків, зокрема у вихідний день, а також слід було встановити чи виконував він у цей час покладені на нього трудові обов’язки, чи не проявило товариство, залишивши на вихідні дні спірний автомобіль у ОСОБА_7 недбалість, чим скористався ОСОБА_7, використавши його в особистих цілях, та чи не є у них – товариства та ОСОБА_7 спільної вини, в залежності від ступня якої вони мають відповідати спільно.

Крім того, згідно з вимогами ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином постановою Лубенського міськрайонного суду від 6 серпня 2007 року встановлені винні дії ОСОБА_7, і вона стосується лише цієї особи з питань: чи мали місце ці дії, та чи вчинені вони цією особою.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Мічуріна" задовольнити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 5 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.