Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва до ОСОБА_6, приватного нотаріуса ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: Шевченківська районна у м. Києві рада, управління юстиції м. Києва, товарна біржа "Українська біржа "Десятина", про визнання недійсними доручення, біржового контракту й договору купівлі-продажу квартири, визнання квартири відумерлою спадщиною з передачею права власності на квартиру за державою та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, приватного нотаріуса ОСОБА_7, Шевченківської районної у м. Києві ради, треті особи: Третя Київська державна нотаріальна контора, товарна біржа "Українська біржа "Десятина", про визнання добросовісним набувачем за касаційною скаргою державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі – ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2007 року,

У квітні 2001 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності належала ОСОБА_9, якого було вбито 16 жовтня 1996 року. На товарній біржі "Українська біржа "Десятинна" 4 листопада 1996 року між ОСОБА_8, який діяв на підставі доручення, наданого нібито ОСОБА_9, та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу. Вироком Київського міського суду від 17 травня 1999 року в кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_8 та інших ОСОБА_8 визнаний винним у скоєнні 16 жовтня 1996 року вбивства ОСОБА_9 Вироком суду встановлено, що ОСОБА_8 незаконно заволодів документами ОСОБА_9 та, підробивши доручення від його імені на право розпоряджатися квартирою, продав її ОСОБА_6 Посилаючись на порушення ст. ст. 47, 48, 49 ЦК УРСР, позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, недійсним і визнати за державою право власності на квартиру у зв’язку з відсутністю спадкоємців після смерті ОСОБА_9 У процесі розгляду справи позивачем було доповнено позовні вимоги, в яких він просив суд визнати недійсними доручення від 18 жовтня 1996 року від імені ОСОБА_11, видане ОСОБА_8 на право розпоряджатися спірною квартирою, посвідчене приватним нотаріусом ОСОБА_7, та біржовий контракт № 7743 від 4 листопада 1996 року, укладений на купівлю-продаж указаної квартири на товарній біржі "Українська біржа "Десятинна", а також просив виселити ОСОБА_6 зі спірної квартири.

ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_8, приватного нотаріуса ОСОБА_7, Шевченківської районної у м. Києві ради, посилаючись на те, що ним було виконано всі умови договору купівлі-продажу квартири, він несе всі обов’язки зі сплати комунальних та інших платежів по утриманню квартири, постійно в ній мешкає з двома неповнолітніми дітьми й не має іншого житла, і просив визнати його добросовісним набувачем та визнати дійсним договір купівлі-продажу.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2006 року, позов задоволено частково. Визнано недійсними:

- доручення, посвідчене 18 жовтня 1996 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_7, від імені ОСОБА_9 на ім’я ОСОБА_8 на розпорядження квартирою АДРЕСА_1;

- біржовий контракт на продаж і купівлю вказаної квартири, укладений 4 листопада 1996 року та зареєстрований за № 7743 на товарній біржі "Українська біржа "Десятинна";

- договір купівлі-продажу, укладений 4 листопада 1996 року та зареєстрований за № 7743-3528 на товарній біржі "Українська біржа "Десятинна" між ОСОБА_6 і ОСОБА_9, від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_8

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави, вартість зазначеної квартири в сумі 767 222 гривні, що еквівалентно 151 900 доларів США, та на користь держави 1 700 гривень судового збору.

Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано ОСОБА_6 добросовісним набувачем та залишено йому квартиру АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва порушує питання про скасування судових рішень із підстав неправильного застосування судами норм матеріального й процесуального права та ухвалення нового рішення про задоволенні позову ДПІ.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за державою та залишаючи квартиру ОСОБА_6, місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив із того, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем квартири та в нього не може бути витребувана куплена ним квартира.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири з підстав, передбачених статтями 47 (обов’язковість нотаріальної форми і наслідки її недодержання), 48 (недійсність угоди, що не відповідає вимогам закону, а саме, продаж квартири не її власником), 49 (недійсність угоди укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства) ЦК УРСР (1540-06) .

Суд першої інстанції визнав недійсним договір купівлі-продажу з підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР, не уточнивши при цьому позовні вимоги та не давши правової оцінки іншим підставам недійсності угоди, зазначеним у позові.

Разом з тим судами встановлено, що власника квартири ОСОБА_9 16 жовтня 1996 року вбито, від його імені 18 жовтня 1996 року підроблено довіреність на продаж його квартири та 4 листопада 1996 року ОСОБА_6 придбав спірну квартиру на товарній біржі "Українська біржа "Десятинна". Договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчено. Спадкоємців ОСОБА_9 не мав.

Відповідно до ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише у тих випадках, коли згідно зі ст. 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею (ст. 145 ЦК УРСР).

Наведене свідчить, що власник майна, яке вибуло з його володіння поза його волею, має право витребувати його у добросовісного набувача. Аналогічні норми передбачено ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін – в разі виконання угоди обома сторонами – в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Визнаючи договір купівлі-продажу квартири недійсним, суд першої інстанції залишив квартиру покупцю ОСОБА_6, а з ОСОБА_8 на користь держави стягнув вартість квартири в сумі 767 222 гривні, а тому доводи касаційної скарги, що судом неправильно застосовано наслідки недійсності угоди, передбачені ст. 49 ЦК УРСР, є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення місцевого суду без змін.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно з’ясувати характер спірних правовідносин, права й обов’язки сторін у справі та ухвалити у справі законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2007 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.