Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля" (далі – ВАТ "Павлоградвугілля") про стягнення компенсації втрати частини одноразової допомоги у зв’язку з порушенням строків її виплати за касаційною скаргою ВАТ "Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2006 року,

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 січня 1996 року висновком МСЕК йому вперше встановлено втрату 35% професійної працездатності внаслідок професійного захворювання. Йому призначено виплату одноразової допомоги на загальну суму 12 548 гривень 62 копійки, проте допомога виплачувалась протягом тривалого часу, тому він має право на її компенсацію.

Просив стягнути на його користь 7 071 гривню 93 копійки компенсації у зв’язку з порушенням строків виплати одноразової допомоги.

рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 серпня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2006 року, позов задоволено. Стягнуто з ВАТ "Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 7 071 гривню 93 копійки компенсації втрати частини одноразової допомоги у зв’язку з порушенням строків її виплат. Стягнуто з ВАТ "Павлоградвугілля" на користь держави 70 гривень 72 копійки судового збору.

ВАТ "Павлоградвугілля" звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив із того, що позивачу нарахована в 1996 році одноразова допомога у зв’язку з ушкодженням здоров’я, яка остаточно виплачена в 2004 році, тому він має право на компенсацію втрати частини допомоги через порушення строків її виплати.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального права.

Судом установлено, що наказами відповідача ОСОБА_1. призначено виплату одноразової допомоги на загальну суму 12 548 гривень 62 копійки: наказом по шахті "Тернівська" №534 від 28 березня 1996 року на суму 2 881 гривня 50 копійок; наказом по шахті "Західно-Донбаська" №55 від 31 січня 1996 року на суму 9 667 гривень 12 копійок. Допомога виплачувалась не одноразово, а частками, а саме: шахтою "Західно-Донбаська" виплачена в січні 2004 року, шахтою "Тернівська" – у лютому 2004 року.

Відповідно до п. 39 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) (далі – Правила) одноразова допомога виплачується потерпілому у місячний термін з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Задовольняючи позов про стягнення компенсації, суд керувався п. 43 Правил (472-93-п) , відповідно до якого, якщо потерпілому або особам, які мають право на відшкодування шкоди, з вини власника своєчасно не визначено або не виплачено суми відшкодування шкоди, то ця сума виплачується

без обмеження протягом будь-якого терміну і підлягає коригуванню

у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги у

порядку, встановленому ст. 34 Закону України "Про оплату праці", при цьому суд не врахував, що абзац перший пункту 43 викладено в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1100 (1100-97-п) від 3 жовтня 1997 року.

Стаття 34 Закону України "Про оплату праці" щодо компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством, введена в дію з 1 січня 1997 року згідно з постановою Верховної Ради України від 10 лютого 1996 року №49/96-ВР (49/96-ВР) .

Відповідно до п. 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року №1427 (1427-97-п) , компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати", який набрав чинності з 1 січня 2001 року під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інше.

Викладене свідчить, що на час виникнення правовідносин щодо виплати одноразової допомоги та на час розгляду справи судом, норми матеріального права, які б передбачали компенсацію втрати частини одноразової допомоги у зв’язку з порушенням строків її виплати, відсутні.

За таких обставин у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог, а в апеляційного суду – для висновку про законність рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що судами під час вирішення спору неправильно застосовані норми матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 343, 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля" задовольнити.

рішення Павлоградського міськрайонного суду від 9 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2006 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля" про стягнення компенсації втрати частини одноразової допомоги у зв’язку з порушенням строків її виплати відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.