Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання угоди дійсною та визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання угоди купівлі-продажу нікчемною та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2009 року,

У червні 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним та визнання права власності на цей будинок. В обгрунтування вимог посилався на те, що 5 квітня 2003 року між ним і ОСОБА_7 була досягнута домовленість про купівлю-продаж недобудованого житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 2 650 доларів США. На виконання цієї домовленості він (ОСОБА_6). передав ОСОБА_7 трьома платежами: 5 квітня 2003 року, 10 квітня 2003 року та 21 травня 2003 року - загальну суму 1 900 доларів США. Після цього добудував будинок, вселився до нього та 29 серпня 2003 року зареєструвався в ньому разом із сім'єю. Посилаючись на те, що ОСОБА_7 ухиляється від отримання решти грошей та нотаріального посвідчення договору, позивач просив на підставі ст. ст. 220, 405 ЦК України визнати договір купівлі-продажу дійсним і визнати за ним право власності.

У листопаді 2004 року ОСОБА_7 подав зустрічний позов до ОСОБА_6 та ОСОБА_8, посилаючись на те, що у квітні 2003 року уклав із ОСОБА_6 договір про завдаток, отримав від останнього 500 доларів США, решту - ОСОБА_6 зобов’язався сплатити до 5 травня 2003 року, після чого він (ОСОБА_7) зобов’язався укласти договір купівлі-продажу спірного житлового будинку. Оскільки 1 500 доларів США ОСОБА_6 сплатив лише 21 травня 2003 року, а залишок - 750 доларів США - так і не сплатив, тобто не виконав своїх зобов'язань за договором завдатку, просив визнати договір від 5 квітня 2003 року нікчемним, сторони повернути до первісного стану, виселити сім'ю ОСОБА_6 із будинку, оскільки вони проживають у ньому без законних підстав.

Справа судом розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2008 року первісний позов задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 5 квітня 2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Визнано право власності на зазначений об’єкт будівництва за ОСОБА_8 Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 3 787 грн. 50 коп.

Додатковим рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 серпня 2008 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 про виселення.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2009 року скасовано рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2008 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного й зустрічного позовів відмовлено. Додаткове рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 серпня 2008 року скасовано, справу в частині позову ОСОБА_7 до ОСОБА_8 і ОСОБА_6 про виселення направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні основного позову, апеляційний суд виходив із того, що під час укладення договору купівлі-продажу між сторонами не було досягнуто згоди за всіма істотними умовами, а саме: про предмет договору (місце знаходження будинку), ціну, щодо отримання коштів. Покупцям не були передані правоустановлюючі документи на будинок, дружина ОСОБА_7 письмової згоди на продаж будинку не давала, сім’я ОСОБА_8 вселилася до цього будинку в якості наймачів, а не власників. Той факт, що останні продовжили будівництво й сплачували комунальні платежі, – правового значення не має.

З висновками апеляційного суду погодитись не можна з таких підстав.

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) цей Кодекс застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

За положеннями ч. 2 ст. 47 Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦК УРСР (1540-06) ), чинного на час виникнення спірних правовідносин, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.

У п. 4 постанови Пленум Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику у справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) було роз'яснено, що правило ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом установлено, що ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 трьома платежами: 5 квітня, 10 квітня 2003 року та 21 травня 2003 року - загальну суму 1 900 доларів США за будинок, про що складено розписки. 15 серпня 2003 року між сторонами було укладено договір найму житлового приміщення - спірного житлового будинку - на невизначений строк (постійно), указаний договір зареєстровано в комунальному підприємстві "Ісмаіл". Після цього, за згодою ОСОБА_7, сім’я ОСОБА_6 поселилася та зареєструвалася в спірному житловому будинку, який вони частково добудували.

Заперечуючи проти пред'явлених вимог про визнання дійсною угоди купівлі-продажу житлового будинку, ОСОБА_7 пояснював, що 1 900 доларів США він отримав від ОСОБА_6 в якості завдатку та в рахунок майбутніх платежів за договором купівлі-продажу житлового будинку, який повинен бути укладений у травні 2003 року. Решту - 750 доларів США - ОСОБА_6 зобов'язався сплатити до 5 травня 2003 року. При цьому ОСОБА_7 пояснював, що у квітні-травні 2003 року такий договір не міг бути укладений, тому що в нього не будо документів на будинок, оскільки забудовником його визнали лише за рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2003 року, а дозвіл на продаж незавершеного будівництвом об'єкта покупцеві ОСОБА_8 надано рішенням виконавчого комітету Евпаторійської міської ради від 25 липня 2003 року № 356/1.

Таким чином, ОСОБА_7 не заперечує, що предметом спірного договору був належний йому недобудований житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1; указаний будинок він домовився продати ОСОБА_6 за ціною 2 650 доларів США, частину коштів отримав, а 750 доларів США ОСОБА_6 зобов’язався сплатити до 5 травня 2003 року.

Ураховуючи встановлене, висновки апеляційного суду про те, що між сторонами не було досягнуто згоди за всіма істотними умовами, є передчасними.

Крім того, в порушення положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за життя не заявляла про порушення своїх прав під час укладення спірної угоди, а ОСОБА_7 з цих підстав позову не заявляв.

Разом з тим повністю не можна погодитись і з висновками суду першої інстанції, який задовольнив позов ОСОБА_8 про визнання угоди купівлі-продажу житлового будинку дійсною, оскільки суд порушив вимоги ст. ст. 10, 11, 213- 215 ЦПК України, не звернувши уваги на те, що такий позов у суді було пред'явлено ОСОБА_6, а не ОСОБА_8

При цьому судом установлено, що гроші ОСОБА_7 за спірною угодою передавав ОСОБА_6, а суд визнав дійсним договір, укладений ОСОБА_8

Таким чином, неправильне застосування судами матеріального права й порушення процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2008 року, додаткове рішення цього суду від 20 серпня 2008 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2009 року скасувати.

Справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.