Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: акціонерний комерційний банк "УкрСиббанк" (далі – АКБ "УкрСиббанк"), товариство з обмеженою відповідністю "Дольче Віта" (далі – ТОВ "Дольче Віта), ОСОБА_3, про визнання права власності на ? частину житлового будинку та земельної ділянки й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайоного суду Київської області від 16 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 1 червня 2009 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 грудня 2006 року її чоловік, ОСОБА_2, за договором купівлі-продажу придбав житловий будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1290 га. Оскільки ОСОБА_2 подав позов про розірвання шлюбу, а вказане майно є спільною сумісною власністю, після збільшення позовних вимог просила визнати за нею право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 та на ? частину земельної ділянки площею 0,1290 га кадастровий № 3220883201:01:014:0061, що знаходиться на АДРЕСА_1.

У березні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, посилаючись на те, що за спірний будинок вартістю 1 млн. 397 тис. грн. він із власних коштів сплатив 230 400 грн., решту коштів –

-2-

вніс за рахунок безпроцентної позики та за рахунок споживчого кредиту. Після уточнення позовних вимог просив визнати за ним право власності на будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,1290 га кадастровий № 3220883201:01:014:0061, що знаходиться на АДРЕСА_1; стягнути з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію належної їй частки в спільній сумісній власності в сумі 184 658 грн. 39 коп.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 1 червня 2009 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на ? частину житлового будинку та земельної ділянки відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок № 40 з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,1290 га кадастровий № 3220883201:01:014:0061, що знаходиться на АДРЕСА_1; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію належної їй частки в спільній сумісній власності в сумі 184 658 грн. 39 коп., стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 730 грн. судових витрат.

ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 1 червня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 й задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що зобов’язання за договорами кредиту та позики виконував і продовжує виконувати ОСОБА_2; спірний будинок та земельна ділянка є неподільним предметом іпотеки, тому поділ їх у натурі неможливий, ОСОБА_1 має право лише на грошову компенсацію своєї частки в спільній сумісній власності.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна.

За положеннями ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України (далі – СК України), якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі

-3-

поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом установлено, що з 12 січня 1996 року сторони перебували в шлюбі, рішенням Бориспільського міського суду від 23 січня 2008 року шлюб між ними розірвано. 27 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 вартістю 1 млн. 397 тис. грн. Договір зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Бориспільського районного бюро технічної інвентаризації . За рахунок спільних коштів сторони сплатили 230 400 грн. Безпроцентну позику в сумі 500 тис. грн. ОСОБА_2 надало ТОВ "Дольче Віта" за договором від 26 липня 2006 року, за яким ОСОБА_2 зобов’язався вносити до каси товариства щомісяця по 10 тис. грн. з 1 листопада 2006 року до 1 серпня 2010 року. 27 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту на придбання житлового будинку на суму 132 тис. доларів США строком до 24 грудня 2021 року. Споживчий кредит забезпечено договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_2 і АКБ "УкрСиббанк", предметом якої є спірний будинок та земельна ділянка, і договором поруки, за яким поручителем виступає ОСОБА_1 Кредитори на заміну боржника не погоджуються, оскільки ОСОБА_1 не має постійного доходу. Під час перебування сторін у шлюбі за кредитним договором погашено заборгованість у сумі 48 244 грн. 77 коп., за договором позики - 90 тис. грн. 27 грудня 2006 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1290 га кадастровий № 3220883201:01:014:0061, що розташована на АДРЕСА_1, вартістю 460 672 грн. Відповідно до договору безпроцентної цільової позики від 27 грудня 2006 року кошти на її придбання ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 На час розгляду справи борг ОСОБА_3 не повернуто.

Ураховуючи, що спірний житловий будинок і земельну ділянку було придбано під час перебування сторін у шлюбі, саме по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до правил чч. 4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду .

-4-

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) роз’яснено, що за відсутності згоди одного із подружжя присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України ) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової компенсації. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає у їх спільній частковій власності.

За ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Стягуючи грошову компенсацію за частку в спільній сумісній власності, суд фактично припинив право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на житловий будинок та земельної ділянки, не врахувавши при цьому, що вимога про припинення права власності не заявлялась та за відсутності попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду .

Крім того, передчасним та таким, що не грунтується на вимогах матеріального права, є висновок суду про те, що спірне майно неподільне, оскільки є предметом іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Судом не встановлено, що спірні житловий будинок і земельна ділянка не можуть бути поділені без втрати їх цільового призначення. Законом України "Про іпотеку" (898-15) не передбачено, що предмет іпотеки є неподільною річчю.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. У разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі

-5-

його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Будучи співвласником спірного майна, ОСОБА_1 є одночасно й поручителем за договором іпотеки, а це означає, що припинення її права власності на спірні будинок і земельну ділянку не припиняє її зобов’язань за договором поруки.

На вказані обставини та вимоги закону не звернув уваги й суд апеляційної інстанції, залишивши в силі незаконне рішення суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку, що судами неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 1 червня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.