Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на земельну ділянку,

У лютому 2005 року ОСОБА_2 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона та відповідачка є співвласниками будинку АДРЕСА_1. Належні їй 23/50 частин зазначеного будинку подаровані ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 21 лютого 2004 року. До цього ОСОБА_1., згідно договору купівлі-продажу від 16 травня 2002 року, придбав у відповідачки зазначену частину будинку з відповідними надвірними будівлями і спорудами. У квітні 2002 року було досягнуто домовленості щодо купівлі-продажу частини будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки розміром 0,0468 га, розташованої за цією ж адресою та на якій розташовані всі споруди і яка необхідна для їх обслуговування у розмірі 40 000 грн. На підставі укладеної угоди, відповідачка визначила у відокремлене володіння і користування земельну ділянку розміром 0,0468 га і визначила межу в натурі. 16 травня 2002 року договір купівлі-продажу частини житлового будинку був посвідчений нотаріально, договір купівлі-продажу земельної ділянки нотаріально не був посвідчений, оскільки у відповідачки була відсутня документація про визначення грошової оцінки земельної ділянки. А тому, договір купівлі-продажу земельної ділянки відповідачка зобов’язалась підписати до 1 вересня 2002 року. Проте, з серпня 2002 року відповідачка стала вимагати доплати за земельну ділянку у розмірі 8 000 грн., а пізніше вже 25 000 грн. і відмовилась нотаріально посвідчити угоду, яка не посвідчена і до цього часу. Вважає, що її чоловіком була придбана частина жилого будинку та частина земельної ділянки. Просила визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладену між нею та відповідачкою, дійсною та визнати за нею право власності на зазначену земельну ділянку.

У червні 2008 року ОСОБА_1. та ОСОБА_2 звернулися із уточненою позовною заявою про визнання угоди дійсною та визнання права власності на земельну ділянку. Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 лютого 2009 року позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,0468 га, яка розташована за адресою: м. АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 16 травня 2002 року, дійсним. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку розміром 0,0468 га.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 30 червня 2009 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 лютого 2009 року скасовано та ухвалено рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. та ОСОБА_2 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно вимог частини 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За правилами статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального права та процесуального права. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись статтями 332, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 30 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.