розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" до ОСОБА_1а, ОСОБА_2, Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа - відділ паспортної реєстраційної та міграційної роботи Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, про визнання ордеру недійсним, виселення з гуртожитку та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою ОСОБА_1а на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 листопада 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2006 року,

У квітні 2004 року ВАТ "Завод "Ленінська кузня" звернулося в суд зі вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1. з 1989 по 2002 роки працював на заводі, у 1993 р. зареєстрував своє місце проживання в гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 та поселився в кімнатіАДРЕСА_1 без спеціального ордеру, а пізніше в цю кімнату при нез'ясованих обставинах без відповідного дозволу вселилася і його дружина ОСОБА_2 без спеціального ордеру. Оскільки адміністрація підприємства та відповідний профспілковий комітет не приймали рішення про надання відповідачам жилої площі в гуртожитку, просили виселити їх без надання іншого приміщення, а також зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку.

У квітні 2005 р. позивач доповнив позовні вимоги про визнання ордеру від 12 листопада 2004 р., виданого Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_1 на заняття кімнатиАДРЕСА_1 у спірному гуртожитку недійсним, посилаючись на те, що ордер виданий на підставі рішення райдержадміністрації від 20 жовтня 2004 р., яке скасоване рішенням господарського суду м. Києва від 9 лютого 2005 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 листопада 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2006 року, позов ВАТ "Завод "Ленінська кузня" задоволено. Визнано ордер від 12 листопада 2004 р., виданий на ім'я ОСОБА_1, недійсним; ОСОБА_1 і ОСОБА_2виселено з кімнатиАДРЕСА_1 гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на неправильне застосування судами ст. 47 Конституції України, норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ВАТ "Завод "Ленінська кузня", суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1. поселився в гуртожиток по вул. АДРЕСА_1 з порушенням встановленого порядку та п. 17 Примірного положення про гуртожитки та самоуправно, без дозволу адміністрації заводу поселив на спірну жилу площу свою дружину. Визнаючи недійсним ордер на ім'я ОСОБА_1, суд виходив з того, що рішення райдержадміністрації, на підставі якого видано ордер, господарським судом скасовано.

Проте до таких висновків в частині виселення ОСОБА_1 з гуртожитку як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови № 11 "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року (v0011700-76) роз'яснив, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій на підставі наданих доказів установлено, що ОСОБА_1. з 1989 по 2002 роки працював у ВАТ "Завод "Ленінська кузня" та звільнений за скороченням штатів. 21 грудня 1993 р. згідно довідки форми 3 він був прописаний у гуртожитку по вул.АДРЕСА_1.

Виселяючи його, суд першої інстанції послався на те, що сама по собі прописка в гуртожитку не є підставою для визнання за ним права користування гуртожитком, а документи, на підставі чого ОСОБА_1. був вселений у гуртожиток, відсутні, і спеціального ордеру на поселення в гуртожиток немає.

Проте, суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1. не заявляв позову про право користування жилим приміщенням у гуртожитку, а процесуальний обов'язок довести підстави позову, у відповідності до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, належить позивачеві. Тобто, саме ВАТ "Завод "Ленінська кузня" зобов'язаний довести незаконність поселення ОСОБА_1 у гуртожиток, на підставі відповідних доказів довести безпідставність його реєстрації у гуртожитку, надання койко-місця та проживання в ньому більше 15 років.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України зобов'язано суд сприяти учасникам процесу у всебічному і повному з'ясуванні обставин справи. Разом з тим, посилаючись на відсутність доказів щодо підстави поселення ОСОБА_1 у гуртожитку, суд, разом з тим, відмовляє йому у задоволенні клопотання про виклик та допит начальника ЖЕК, бухгалтера підприємства для підтвердження його доводів про законність поселення у гуртожитку та сплати послуг за проживання.

Від з'ясування зазначених вище обставин залежить правильне застосування положення ст. 132 ЖК України щодо того, що осіб, які припинили роботу не у зв'язку зі звільненням за власним бажанням, може бути виселено з гуртожитку лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

За таких обставин рішення судів в частині виселення ОСОБА_1 не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості і зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення в частині виселення ОСОБА_2та визнання недійсним ордеру на право заняття спірної кімнати у гуртожитку, виданого ОСОБА_1 відповідають вимогам закону, оскільки ОСОБА_2 вселилась у гуртожиток з порушенням встановленої процедури, а рішення Солом'янської райдержадміністрації, на підставі чого видано у 2004 р. ордер, визнано судом незаконним.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1а задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 листопада 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2006 року в частині виселення ОСОБА_1 з гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення залишити без змін.