Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3про визнання договору дарування частково недійсним, визнання права власності на половину квартири, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 5 вересня 2007 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1 пред'явив у суді позов про визнання договору дарування частково недійсним, визнання права власності на Ѕ квартири, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначав, що з 7 травня 1988 року до 6 червня 2002 року він перебував із відповідачкою в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У період шлюбу за спільні кошти вони купили частину будинку АДРЕСА_1.

21 червня 2000 року Бердичівський міськвиконком надав його дружині на сім'ю у складі трьох осіб ордер на вселення у двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, в якій прописалися всі члени сім'ї.

На прохання дружини 21 березня 2002 року він знявся з реєстраційного обліку з указаної квартири.

У травні 2005 року йому стало відомо, що ОСОБА_2 приватизувала спірну квартиру на себе, отримала свідоцтво про право власності на квартиру від 1 квітня 2002 року й подарувала спірну квартиру ОСОБА_3 відповідно до договору дарування від 11 квітня 2002 року.

Посилаючись на те, що спірна квартира набута під час шлюбу, а ОСОБА_2 шляхом обману приватизувала квартиру та без його згоди подарувала її, позивач просив визнати договір дарування від 11 квітня 2002 року частково недійсним і визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири.

У подальшому позивач доповнив позовні вимоги та просив стягнути на його користь із ОСОБА_2 75 000 грн. матеріальної шкоди та 25 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 лютого 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 5 вересня 2007 року, у задоволенні ОСОБА_1 відмовлено, стягнуто з нього 1 210 грн. судового збору.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постановлені судові рішення в частині стягнення з нього судових витрат, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 88 ЦПК України в разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначав, що він звільнений від сплати державного мита (судового збору), оскільки є потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1від 3 березня 2003 року.

Відповідно до п. 18 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від сплати державного мита звільняються громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років.

Однак суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував і, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, безпідставно стягнув із ОСОБА_1 1 210 грн. судового збору.

Зазначені порушення закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

З огляду на викладене постановлені судами рішення в частині стягнення судового збору не можна визнати законними та обґрунтованими й вони в цій частині підлягають скасуванню. У іншій частині судові рішення позивачем не оскаржуються.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 5 вересня 2007 року в частині стягнення судового збору скасувати.

Ухвала оскарженню не підлягає.